З перших днів роботи головою Болградської райдержадміністрації М.М. Садаклієв серед своїх першочергових завдань вбачав усіляке сприяння у питанні повернення до міста військовиків. З цією метою на початку липня Михайло Михайлович побував на прийомі у начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних сил України генерал-лейтенанта Григорія Миколайовича Педченка. Він підтвердив раніше озвучені наміри повернути втрачені у південно-західному регіоні позиції і пообіцяв особисто приїхати до Болграда, щоб оцінити обставини, ухвалити оптимальне рішення і, головне, діяти.

І от минулого тижня у Болграді відбулася, можна сказати, робоча нарада Генштабу.

ОДЕРЖАВШИ БЛАГОСЛОВЕННЯ НА МУДРІ РІШЕННЯ

Головнокомандувач беззаперечно прийняв пропозицію голови Болградської районної ради Івана Антоновича Насипаного розпочати робочий день з покладання квітів до пам'ятника роти десантників, які трагічно загинули при виконанні службового обов’язку в авіакатастрофі і відвідати духовну перлину Бессарабії – Спасо-Преображенський собор. Тим більше, що прибуття Головнокомандувача до прикордонного міста припало на велике свято – День Хрещення Київської Русі.

Болград – місто воїнської слави, з 1969 року тут стояла загартована ще у боях Великої Вітчизняної гвардійська повітряно-десантна дивізія. І досі, хоч на вулицях уже не зустріти блакитних беретів, ставлення до військовиків – глибоко шанобливе.

Майже чверть століття минуло від дня трагічної загибелі роти десантників, але досі кривавиться рана – своїх синів Болград пам'ятає, поіменно. Пам'ятник у центрі міста утримується у гідному стані.

Віддавши честь загиблим крилатим піхотинцям, вище військове командування рушило до Спасо-Преображенського собору, настоятель якого батюшка Василь, знаючи мету приїзду генералів, благословив вище командування ЗС України на мудрі рішення.

«ЦЕ – ЗЛОЧИН!»

Наша газета не раз розповідала про процес знищення колишніх військових містечок – службових приміщень, казарм, автопарків, соціальних об'єктів. Разом з територіальною громадою міста і району ЗМІ протистояли процесу знищення унікального аеродрому, злітна смуга якого може приймати літаки будь-якого типу, зокрема і найважчі.

Але скільки б не обурювалася громадськість, у які б дзвони не били органи місцевого самоврядування, невидима рука, невідома воля безжально руйнувала те, що будувалося десятиліттями – на народні кошти і силами самих військовиків.

У роки ВВВ гвардійці гідно протистояли добірним німецько-фашистським військам – танковим дивізіям СС «Мертва голова», «Вікінг», «Гогенштауфен» та багатьом іншим, а от перед смерчем «жовтогарячої революції» вистояти не вдалося.

Григорій Миколайович Педченко, у 2003 – 2005 роках був командувачем військ Південного оперативного командування Сухопутних військ ЗС України. Потім дуже швидко його звільнили з рядів армії. Він, як свої п'ять пальців, знає Болградський гарнізон – особисто опікувався його оснащенням та іншими питаннями. Побачене перевершило найгірші думки. Від усіх приміщень, які не так давно утримувалися у зразковому порядку, залишилися тільки стіни. Ні віконних рам, ні дверей, ні проводки. Розібрані на будматеріали частини внутрішніх стін, демонтовані всі металеві конструкції – системи водопостачання та каналізації, теплокомунікації. Стройові плаци, під'їзні колії – усе заросло бур'яном і чагарником.

– Те, що сталося за останні 5 років, – це жовтогарячий злочин, – заявив начальник Генштабу. – Нам потрібно засукати рукави і зробити те, що ми зобов'язані зробити. Наша діяльність повинна відповідати національним інтересам оборони. Не треба перед Україною бряжчати зброєю, лякати і указувати, як нам жити!

Мимохіть кинута генерал-лейтенантом фраза справді відображає стан справ у Придунав’ї. Ні для кого не секрет, що з нашого боку кордону стоять лише прикордонні загони та морська охорона на Дунаї, частину оснащення якої добре б уже здати до музею. А маленькі швидкохідні катерки більше підходять, вибачте, для водних прогулянок. З боку ж, наприклад, Румунії – піхотна дивізія і морський дивізіон ракетних катерів. Співвідношення сил, прямо скажемо, непорівнюване.

ПРИКОРДОННИК БАЧИТЬ

І ВНОЧІ

Насамперед Г. Педченко побував у штабі Болградського прикордонного загону. Завдяки турботам голови Державної прикордонної служби України Миколи Литвина, зеленим кашкетам був виділений один із зруйнованих корпусів. Торік після капітального ремонту його здали в експлуатацію. Частина триповерхового будинку відведена під службові приміщення, оснащені найсучаснішою технікою, а друга – під квартири для особового складу.

За допомогою сучасних засобів зв'язку Головнокомандувач ЗСУ у режимі реального часу провів нараду з усіма прикордонними загонами на території Одещини, командування яких доповіло начальникові Генштабу оперативні обставини на кордоні і відповіли на його запитання.

Те, що у зелених кашкетів роботи вистачає, стало зрозуміло з доповіді начальника Котовського прикордонного загону, який пропускає за добу через кордон до 20 тисяч чоловік. На жаль, не всі перетинають кордон з добрими намірами...

Прикордонники забезпечують повний збір інформації про оперативні обставини на кордоні, здійснюють контрольні і режимні заходи. Цілодобово і повсюдно здійснюється інженерно-технічний контроль – наші прикордонники забезпечені необхідною технікою, зокрема і нічного бачення, яка дозволяє проглядати місцевість на 5 – 7 кілометрів.

З КУПИ СМІТТЯ – ДО МУЗЕЮ

Після цього вище військове командування оглянуло територію, де колись дислокувалися 25-та та 45-та бригади. Біля кожного приміщення – величезні купи сміття – сліди руйнування і вандалів. Зупинившись перед однією з таких куп непотребу, начальник Генштабу підняв перше, що трапилося під руку. Це був журнал бойової підготовки одного з підрозділів 16-ї окремої механізованої бригади.

– Я відразу впізнав цей журнал за розміром і кольором, – сказав генерал.

У журналі гарним почерком були розписані заходи, час їхнього проведення, відповідальні особи:

– Хто може сказати, що у нашій армії не була предметно поставлена робота? – запитав начальник Генштабу і віддав команду розмістити журнал у музеї.

М. Педченко розпорядився протягом двох днів розробити і подати план військового містечка.

– Восени я хочу привітати на цьому стройовому плацу військовослужбовців! – заявив Головнокомандувач, показавши на асфальт, що ледве проглядався крізь бур'яни.

Болградський райвійськкомат уже працює щодо набору контрактників. На сьогоднішній день прийняті документи від 80-ти чоловік. Начальник Генштабу заявив, що готовий прийняти на службу всіх тих офіцерів, які за останні роки з відомих причин звільнилися у запас.

ШИКУВАННЯ ОГОЛОШЕНО

НА ОСІНЬ

За підсумками робочої поїздки начальник Генштабу – Головнокомандувач ЗС України генерал-лейтенант Г.М. ПЕДЧЕНКО дав інтерв'ю кореспондентові «Одеських вістей».

– Григорію Миколайовичу, ми ще пам'ятаємо часи, коли Придунав’я було озброєне, як кажуть, до зубів. За останні роки, чесно сказати, жити тут боязно – не знаєш, у якій країні прокинешся. Нарешті, до Болграда повертаються військові підрозділи. Які завдання вони виконуватимуть? І в цілому, яка концепція військової присутності у цьому регіоні?

– Цими днями у Генштабі засідатимуть відповідальні посадові особи. Вислухаю всі пропозиції і ухвалю рішення. Конкретні завдання будуть поставлені найближчим часом. Так, присутність у Болграді військовиків необхідна з оперативних і стратегічних причин. Україна – позаблокова і миролюбна держава, ми провадимо політику поваги й миролюбства. Проте Збройні сили потрібно будувати і реформувати – щоб вони були спроможні виконати свій конституційний обов’язок, забезпечити безпеку країни, непорушність її кордонів. Український народ повинен мирно працювати і спокійно спати. Люди повинні знати, що Армія є, і вона здатна їх захистити. У цій загальній концепції реформування Збройних сил України є місце і Болграда. Необхідно визначитися, що нам тут потрібно, яка територія – немає необхідності брати зайві квадратні метри.

– Що Ви можете сказати з приводу побаченого сьогодні?

– Очевидно те, що регіон оголили практично до самої Одеси. Як людина, як громадянин цієї країни, вважаю, що колишнє керівництво України вчинило злочин перед Батьківщиною. Ця територія готувалася не для нашої армії... Переконаний, що настане час, і всім буде дана об'єктивна оцінка, винні у розвалі особи понесуть відповідальність. Наше ж завдання – відновити військові містечка.

– Для цього потрібні величезні кошти. Я так розумію, що на сьогоднішній день питання фінансування не вирішено?

– Коли чітко визначимося з обсягом робіт і, відповідно, сумою, ми доповімо обстановку Верховному Головнокомандувачеві, звертатимемося до Прем'єр-міністра. Хочу сказати, що за всю історію Збройних сил нам, військовикам, неодноразово доводилося ставити перед собою, здавалося б, нерозв'язувані завдання. Я впевнений, що і цього разу ми знайдемо резерви. Гадаю, є вони не тільки у держави, але і в області, і в даному районі. Не виключаю, що звертатимемося по допомогу і до спонсорів – справжніх патріотів, які готові посприяти рідній армії.

– Григорію Миколайовичу, Ви сьогодні заявили про те, що хочете восени привітати на цьому плацу військовослужбовців. Тільки не сказали, восени якого року. Обсяг роботи – величезний.

– Звичайно, восени цього року!