Останнього разу у Павлівському ФАПі я побувала років 20 тому. Тоді це було затишне, компактне приміщення, у ньому вільно розміщувалися кабінети фельдшера, акушерки, дитячий, процедурний та фізіотерапевтичний. Вже тоді ФАПом завідувала гарна та молода Поліна Дмитрівна Ганєва. З того часу і вросла, як вона сама говорить, «усією своєю сутністю в улюблену професію та улюблену справу». Енергії в неї і сьогодні задосить. Недарма її називають «швидкою допомогою» – усюди встигає. І колектив створила дружний, працездатний. Разом із Ганєвою тут вже понад 25 років працюють акушерка Тетяна Володимирівна Колесникова і 15 років – патронажна медсестра Зінаїда Олексіївна Заволокіна.

Заслуги у колективу чималі. Понад 20 років ФАП щодо донорства посідав перше місце в районі і одне з перших – в області. Тут навіть День донора провадили двічі на рік, а не один. На підхваті павлівські донори і сьогодні. Грамоти, подяки, визнання переможцями у важкому суперництві – усе це було і є. Зокрема й особисто у Поліни Дмитрівни – завідувачки, фельдшера вищої категорії. Їй важко навіть приблизно сказати, скільком жителям села за ці чверть століття надала вона медичну допомогу. Адже лише у Павлівці сьогодні живе понад 2600 сільчан, а було – на 1000 більше.

Свого часу на базі цього зразково-показового ФАПу провадився обласний семінар, і його учасники по-доброму заздрили умовам роботи колег та високій оснащеності. Втім, Павлівський ФАП і сьогодні в районі залишається серед кращих за медичними показниками. І найголовніший, найзначніший з них – відсутність дитячої смертності протягом 20 років!

Нове відвідування ФАПу викликало двоякі почуття. Обдерті стіни старіючого будинку не тішать око, як і оббиті целофановою плівкою прогнилі дерев'яні вікна. Їх прикриває нині густа зелень дерев та кущів. А що буде восени та взимку?

Підвернувши ногу на розбитому порозі, я звернулася по допомогу до фапівців. Всередині будинку, як і належить, – стерильна чистота. Обережно ступаю по хисткій підлозі коридора. Поліна Дмитрівна сиділа у маленькому, що мене здивувало, кабінетику. Пам'ятається, раніше під кабінет завідувачки, фельдшера було відведено простору та світлу кімнату. Так ось же й вона. Заглянула туди, але увійти не ризикнула: вже дуже погрозливою була обвисла стеля. Стало зрозуміло, чому Поліна Дмитрівна не використовує цей кабінет для проведення у ньому загальної дитячої диспансеризації.

– А діри в підлозі як можемо самі, так і прикриваємо, – показує вона на фанерні, не дуже вміло прибиті, шматки.

Становище це, однак, майже не змінює. І моя ручка, що якось ненароком впала, прямцем потрапила в одну із широких щілин, залишившись там до – дай Боже – капітального ремонту. По суті, будинок давно визнано аварійним, і приписом санстанції підлягає закриттю.

Залишається лише дивуватися самовідданості жінок, які тут працюють.

– Та це ж наш другий дім, – щиро говорить Ганєва. – Усе наше життя тут проходить.

Вона із задоволенням провела кабінетами, які і сьогодні відмінно оснащені, за що Поліна Дмитрівна вдячна головному лікареві району Миколі Гавриловичу Чернюку. Минулого року ФАПу були виділені нові фізіотерапевтичні апарати і, чому Ганєва особливо рада, – дві стаціонарні переносні кварцові лампи. Сьогодні це – дефіцит, і далеко не кожний ФАП їх має.

– Усе це добре, – зауважив механізатор, учасник Афганських подій Юрій Павлов, який відвідав того ранку ФАП. – Щире спасибі нашим медикам. Вони сил не шкодують для нас. Але в яких умовах вони сьогодні працюють? Сарай – і той кращий.

Не стану називати імен сільських голів, на очі яких і під час діяльності яких, будинок ФАПу валився, старів, перетворювався на аварійний. Але ж один із них обирався три скликання і був щедрий на обіцянки. Цікаво, якими міркуваннями при цьому керувалися виборці? Відповіла одна їз постійних пацієнтів Поліни Дмитрівни, жінка похилого віку:

– Але це ж, начебто, односільчанин. Незручно якось йому відмовляти.

Тим часом головлікар ЦРЛ неодноразово пропонував колишнім керівникам сільської влади спільними зусиллями відремонтувати будинок і повернути ФАПу статус зразково-показового.

На щастя, сільським головою став Віталій Миколайович Горяйнов, – людина діла. Проводяться і, видно з усього, результативно, переговори щодо питання капітального ремонту будинку ФАПу. 10 тис. грн на шифер сільрада вже виділила. Виділення інших коштів, необхідних для перекриття даху та заміни вікон, ЦРЛ готова взяти на себе. Завезли вже на зиму вугілля. Сільський голова навідується до ФАПу чи не щодня. Справа з мертвої точки зрушила. Бути Павлівському ФАПу зразковим.