Заслужений працівник сільського господарства Іван Васильович Злий, голова одного із декількох господарств Роздільнянського району СТОВ «ІВА», які не розпалися у нелегкі часи, і зуміли вистояти у кризових умовах. Він один із тих керівників, які не нарікають на долю, не чекають на милість від держави, не шукають винних на стороні і, тим більше, не виправдовують свої промахи віртуальними причинами. Він сам, а разом із ним і усі працівники господарства, сподіваються лише на свої знання та на свої руки. І на матінку-природу.

Ми зустрілися у селі Єгорівці, розташованому на березі Хаджибейського лиману. Він уже встиг о сьомій ранку провести наряд у тракторній бригаді з фахівцями. Потім узявся за вирішення питань першорядних. Зокрема, яку техніку і на які ділянки спрямувати, як розставити фахівців по об'єктах. У господарстві є автопарк, тракторна бригада. Комбайнів на збирання хліба не просять у сусідів, вистачає своїх. Минулого року купили в кредит ще один. Цього року придбали трактор.

На складах триває очищення насіння вже під наступну сівбу, провадиться підготовка ґрунту. На полях тюкується сіно. Ось-ось почнеться заготовка силосу… Справ у господарстві нині безліч.

СТОВ «ІВА» свою назву одержало дев'ять років тому, ставши спадкоємцем одного із найбільших у районі колгоспів ім. Калініна, який спеціалізувався на вирощуванні великої рогатої худоби та рослинництві. У принципі, цей напрям у роботі залишився і тепер. Хоча із 4500 га орної землі півтори тисячі відійшли під дачні ділянки. Землю розпайовано. 352 члени колишнього колгоспу одержали держакти на землю. Але, переважно, усі свої наділи здали в оренду господарства «ІВА».

Великої рогатої худоби в господарстві 776 голів, тоді як усього в районі поголів'я становить півтори тисячі. Породу корів червоно-рябої масті Іван Васильович завіз із Чернівецької області, звідки сам родом. Тварини до південного клімату звикли і дають непогані надої. На сьогоднішній день по десять літрів молока на корову за добу. Домовився на його постачання із молочним заводом «Салюс». Звичайно ж, хотілося б, щоб ціна була хоч трохи вищою. Адже 2,65 грн за літр — це дешевше ніж пляшка мінеральної води. Але добре, що заводчани самі здійснюють забір молокопродукції, і розрахунки провадять без затримок. «Салюс» також приймає молоко і в населення. Хоча, на жаль, як говорить сам Злий, охочих утримувати на подвір'ях живність, стає усе менше. І на те є низка причин, і об'єктивних, і суб'єктивних.

Злий робить ставку на своїх молодих фахівців — головного агронома, головного зоотехніка, механіка, яким по 30 — 40 років. Придивляється, кому краще передати у майбутньому господарство. Щоб те, що накопичувалося роками, і не лише в господарстві, але й у самому селі, (а це вся інфраструктура) потрапило до дбайливих рук. Щоб село ставало заможнішим.

Ще одна заповітна мрія є в голови СТОВ «ІВА». Колись у складі делегації Іван Васильович побував у Голландії і побачив величезні тваринницькі комплекси. Хотілося б такі спорудити і в себе. Щоб усе під одним дахом — і корпуси, і приміщення для доїльних апаратів, і кормоцех, і автоматизована подача води, корму тваринам. І доярки щоб у блакитних костюмах і блакитних косинках були, а з репродуктора звучала музика. Але щоб здійснити цю мрію, потрібні чималі кошти. Якщо в тій же Голландії дають кредити товаровиробникові під три відсотки, то в нас під двадцять вісім. Різниця не потребує коментарів. Єдина надія на державу, яка, віриться, зверне увагу на селян.

Літній день потихеньку хилився до вечора, коли Іван Васильович повернувся до кабінету. На столі купа документів на підпис. Періодично озивався телефон.

Побував Злий на вечірньому доїнні, зайшов до тракторного парку перевірити готовність тракторів до виходу у поле. Нещодавно куплений трактор знову забарахлив. Вже вдруге запрошують представника Харківського заводу зафіксувати поламку. Напевно, доведеться трактор замінити. Так, завершуючи черговий трудовий день, голова вже жив турботами про новий.