Літо-2010 запам'ятається одеситам не лише виснажливою спекою, але й великою кількістю усіляких подій у культурному житті нашого міста та області. Особливе місце у цьому ряду, безперечно, посяде Одеський міжнародний кінофестиваль, який викликав значний резонанс у кінематографічному світі.

Причому суперечки про те, гарний він чи поганий, чи потрібен він взагалі місту, розпалилися напередодні його проведення і не вщухають донині.

Нещодавно позицію частини кінематографічної громадськості Одеси на прес-конференції озвучили керівник Одеського відділу Спілки кінематографістів України Ярослав Лупій і член Міжнародної гільдії кінокритиків Євгеній Женін. Вони висловили таку свою думку: «Одеський кінофестиваль породив низку чинників, які дискредитують місцеву кінематографію» і «не приніс Одесі слави». Основні свої претензій Я. Лупій і Є. Женін висловили на адресу організаторів дійства за відсутність головної ідеї фестивалю, а також за недостатній професіоналізм у проведенні. Наприклад, одного із найвідоміших працівників кіностудії служба секьюріті у досить грубій формі відмовилася впускати до кінозали для перегляду конкурсного фільму. Та й взагалі, за словами Ярослава Лупія та Євгенія Женіна, молода київська команда, яка організувала фестиваль, фактично проігнорувала одеських майстрів кіно, заявивши, що нічиєї допомоги не потребує. Хоча оргкомітет допустив немало помилок і ляпів, наприклад, проголосивши у день відкриття зі сцени театру опери та балету такий перлин: «Зі святом тебе, Одесо, із великим кіном!»

– Як можна провадити фестиваль в Україні, коли в нас немає власного кіновиробництва? В Росії подібні фестивалі виправдані тому, що в них беруть участь російські кінострічки, і там, на відміну від України, держава виділяє чималі кошти на створення фільмів. За гроші, витрачені на кінофестиваль, можна було зняти не один український фільм, – заявив Ярослав Лупій.

А потім з'ясувалося, що одеські кінематографісти, виявляється, самі планували провести фестиваль, але меткі кияни їх випередили.

– Фільми, з яких складалася програма, – це просто відібрані картини із інших фестивалів. Навіщо Одесі те, що вже хтось їв? – іронічно прокоментував конкурсну частину фестивалю Євгеній Женін, додавши, що самі по собі фільми, можливо, й непогані, але «який усе це має стосунок до Одеси?».

Обурювалися одеські кінематографісти і з приводу самовільного використання організаторами кінофестивалю статуетки «Золотий Дюк», тому що цей приз безпосередньо пов'язаний із однойменним одеським кінофестивалем минулих років і, по суті, був його символом. А ще через те, що начебто наших майстрів «приїжджали вчити»…

На мій погляд, вчити особливо ніхто і не намагався. Натомість актуальні питання виникли в останній день кінофестивалю на круглому столі, присвяченому кіновиробництву в Одесі. Модераторами обговорення стали російські продюсер Сергій Чліянц і телеведучий Олександр Гордон. У круглому столі взяли участь також голова державної служби кінематографії Міністерства культури і туризму України Катерина Копилова, голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач, режисери Кшиштоф Зануссі і Вадим Перельман, а також голова правління ЗАТ «Одеська кіностудія» Віктор Ноздрюхін-Заболотний.

Розмова вийшла гострою і трохи сумбурною. Представники одеського кінематографа намагалися говорити про наболіле – хронічне безгрошів’я та неуважність до них з боку держави, небезпеку рейдерського захоплення кіностудії. Гості з-за кордону їх явно не розуміли, а намагалися пояснити одеським кінематографістам: не варто чекати грошей з держбюджету, треба заробляти їх самостійно, залучаючи до спільної роботи талановитими проектами, сценаріями заможних режисерів та продюсерів. А ще торкнулися дражливої теми: «Чому Одеська кіностудія не одержує жодного прибутку від своєї кінотеки (прокату кінофільмів, знятих у минулі роки на нашій кіностудії), і куди або кому йдуть від цього грошові потоки, минаючи рідну кіностудію?..»

На прес-конференції цю тему також було порушено. Судячи із відповіді Ярослава Лупія, усім давно відомий одержувач чималих дивідендів, але ось лише виправити ситуацію чомусь не може ніхто, правоохоронні органи у тому числі.

Прослухавши майже вбивчу критику, ті, хто самі не побували на кінофестивалі, цілком могли сприйняти висловлені погляди за єдино вірну точку зору. Однак не побачити жодних позитивних результатів фестивалю, гадаю, необ'єктивно і несправедливо. Хто б що не говорив, а 8 днів в Одесі було справжнім святом кіно. Його відчули і оцінили справжні, віддані шанувальники кінематографу.

І насамперед молодь, закохана у кінематограф. Причому не лише одеська, тому що серед учасників кіношколи, що працювала у межах фестивалю, були молоді люди із найрізноманітніших міст України.

Майстер-класи провели Кіра Муратова, Рутгер Хауер, Йос Стеллінг, Кшиштоф Зануссі, а також Вадим Перельман, Юрій Мамін. Вони дуже щиро ділилися своїм досвідом із режисерами-початківцями, акторами, сценаристами і просто любителями кіно.

Важко погодитися і із ще одним твердженням: що, мовляв, цей кінофестиваль якимось чином «дискредитував одеський кінематограф». Будь-який кінофестиваль може дискредитувати хіба що лише себе, а не одеський кінематограф, за яким стоять сотні видатних імен і десятки чудових кінофільмів, таких як «Спрага», «Два Федори», «Приходьте завтра», «Короткі зустрічі», «Капітан Немо», «Весна на Зарічній вулиці», «Вертикаль», «Місце зустрічі змінити не можна» та багато інших.

Стривожений такою, м'яко кажучи, невисокою оцінкою, яку дали минулому кінофестивалю два одеських кінематографісти, один із журналістів поставив запитання:

– То що, наступного кінофестивалю не буде?

– Та не хвилюйтеся ви, буде кінофестиваль, буде, – заспокоїв Ярослав Лупій.

У кожному разі, оргкомітет назвав конкретну дату наступного Одеського міжнародного кінофестивалю – 15 липня 2011 року. Хотілося б сподіватися, що до цього часу київські та одеські кінематографісти знайдуть спільну мову. Виграш від цього буде взаємний. А можливо, ще, нарешті, у виграші опиниться і наше кіновиробництво, якому дасть поштовх новий Одеський кінофестиваль.