Прогнози про катастрофічні зміни клімату, здатні уже у найближчі десятиліття цілком змінити усе звичне життя на нашій планеті, чув, мабуть, багато хто. Причому інформація про танення льодовикових шапок, зміни у напрямку морських течій і у поведінці багатьох видів тварин, судячи з усього, змушувала стискуватися серця не тільки у простих жителів нашої планети, але й у тих людей, від рішень яких залежить майбутнє цього світу. Адже недарма протягом от уже більше двох десятиліть на найвищому рівні підписуються десятки всіляких декларацій, договорів і угод, спрямованих на запобігання настання парникового ефекту і, як наслідок, зміни клімату на планеті. Сьогодні навіть складно собі уявити, про які суми йдеться у сфері розв’язання екологічних проблем. Ну, а якщо врахувати, що з кожним роком в усьому світі екології приділяється все більше уваги, то розміри фінансових рухів стають практично неймовірними.

ХРОБАК СУМНІВІВ

Ми не ставимо перед собою завдання підрахувати всі ті мільйони, які людство охоче витрачає на свій порятунок. Спробуємо лише розібратися у тому, чи існує справді та загроза, запобігти якій свідомо чи несвідомо намагається майже кожен з нас.

Усього десять років тому не було впевненості у тому, що парниковий ефект, як головний чинник впливу на процес глобального потепління клімату взагалі має місце. Скептики залишаються і зараз, але більшість учених все-таки визнають, що середня температура на поверхні Землі зростає саме за рахунок збільшення викиду парникових газів. Найпереконливіше про це свідчать зміни, що відбуваються в Арктиці, де приріст середньорічних температур максимальний.

Однак, у питанні щодо природи глобального потепління до консенсусу ще дуже далеко. Значна частина дослідників переконана у тому, що потепління має антропогенну природу, тобто безпосередньо залежить від діяльності людини. Однак багато хто вважає, що цей висновок не має достатніх підстав: так, між зростанням викидів і потеплінням є кореляція, але збіг – це ще не доказ причинного зв'язку.

Є в ученому світі і ті, хто наполягає на цілковитій безпідставності теорій, що обстоюються більшістю колег. І хоча такі сьогодні перебувають у явній меншості, проте, їхні докази і використовуваний у дослідах фактаж аж ніяк не виглядають зовсім абсурдними.

Цікаво, що кількість інформації «за» і «проти» теорії глобального потепління, яка щохвилини потрапляє до світового інформаційного простору, зовсім не пропорційна. Цей факт є одним з вирішальних у визначенні курсу дослідницької діяльності молодих учених. У правдивості прогнозів визнаних авторитетів кліматології сьогодні так само складно засумніватися, як нашим предкам – погодитися з ідеями Галілея і Джордано Бруно. Слід відзначити, що всі наявні на сьогоднішній день твердження про кліматичні зміни і їхню природу є лише теорією, оскільки однозначних і безперечних доказів не зміг подати поки що ніхто. До речі, теорія про те, що наша планета справді кругла, стала беззаперечним фактом не так уже і давно, а саме у 1961 році, після того, як Юрій Гагарін на власні очі побачив її з космосу. Отже, спробуємо розібратися у великій кількості фактів двох різних теорій, які при великому бажанні все-таки можна протиставити один одному.

ЛИШЕ ФАКТИ

Протягом мільйонів років історії нашої планети територія земної поверхні не раз вкривалася як густою тропічною рослинністю, так і великими багатокілометровими льодовиками. Це науковий факт, підтвердженням якого є численні геологічні дослідження, засновані на законах фізики. Все ті ж дослідження говорять нам і про те, що концентрація вуглекислого газу в атмосфері Землі у певні історичні періоди у сотні разів перевищувала нинішні її показники. Причому відбувалося це, як ви розумієте, без втручання людини.

Ближча нам історія останньої тисячі років так само свідчить, як мінімум, про два температурні періоди, що відрізняються. Так, середньорічна температура на планеті на початку другого тисячоліття нашої ери була істотно вищою, ніж наприкінці. Історичні хроніки свідчать про те, що велика площа Гренландії в ХІ-ХІІІ століттях не була вкрита льодами (саме тому норвезькі мореплавці і охрестили її «зеленою землею»). Згодом клімат Землі став суворішим, і Гренландія практично цілком зледеніла. У ХV-ХVІІ століттях суворі зими досягли свого апогею. Про це красномовно свідчать багато історичних літописів, а також художні твори. Так, на відомій картині голландського художника Ян Ван Гойєна «Ковзанярі» (1641) зображено масове катання на ковзанах по каналах Амстердама. На сьогодні канали Голландії не замерзають. У середньовічні зими замерзала навіть річка Темза в Англії, а в столиці Росії – Москві – сніг не раз випадав у середині липня.

Останній період тривалого похолодання завершився у середині ХІХ століття, після чого температура знову почала повільно зростати. Є у вчених дані і за більш відомий нам період з кінця ХІХ до кінця ХХ століть. Так, відповідно до теорії про парниковий ефект, головною причиною підвищення температури є вуглекислий газ, концентрація якого в атмосфері Землі збільшується за рахунок зростання промислових викидів. При цьому досить цікавим є той факт, що потепління розпочалося ще задовго до появи мільйонів автомобілів, гігантських фабрик, теплових і атомних електростанцій. Так, графік зростання температури найбільш впевнено дерся вгору аж до 1940 року, коли людство відносно мало забруднювало атмосферу. А от після Другої світової війни, якраз у часи всесвітнього промислового буму, температура падала. Таким чином, ці факти спростовують теорію людського впливу на температуру земної атмосфери.

НАГОРОДА ЗА БРЕХНЮ

Інакше вважає колишній віце-президент США Альберт Гор, який, після своєї поразки у боротьбі за найвищу державну посаду країни, знайшов інший спосіб не втратити своєї популярності. Зайнявшись пропагандою зниження антропогенного (тобто людського) впливу на клімат, пан Гор «доїхав» за рахунок цієї актуальної теми до Нобелівської премії світу, яку за труди у зазначеній сфері йому присудили в 2007 році. Свої дослідження, разом з групою учених, Альберт Гор засновував на вивченні зрізів арктичних льодів, які відповідають різним історичним періодам.

Документальний відеофільм з виступом екс-політика уже побачили десятки мільйонів людей в усьому світі. Проте, «незаперечні» факти, на які посилався Гор, не витримують найменшої критики будь-якого уважного глядача. Так, наведені графіки залежностей між температурою і вмістом в атмосфері вуглекислого газу, були нагороджені ремаркою доповідача про те, що це занадто складно, але проте, цілком зрозуміло. І справді, складну залежність, побудовану на підставі результатів зміни світу за тисячі років, з ходу проаналізувати зможе далеко не кожен. Саме тому, (а ще, мабуть, і тому, що теорія, про яку йдеться, сприймалася публікою досить прихильно), невідповідність, про яку далі піде мова, пройшла не поміченою мільйонами глядачів.

Так, відповідно до наведених у доповіді Гора графіків, у стародавні часи континентальне зледеніння справді швидко зменшувалося за рахунок зростання температури атмосфери Землі. Збільшувалася і концентрація вуглекислого газу. Проте посилення його концентрації в атмосфері відбувалося із «запізненням» від зростання температури на 800 років. Таким чином, збільшення кількості вуглекислого газу в атмосфері стало наслідком підвищення температури, але аж ніяк не його причиною. Як таку жахливу помилку могли «прогледіти» зокрема і у Нобелівському комітеті, залишається загадкою. Можливо, особливо вникати у, здавалося б, очевидні факти просто ніхто не став, а можливо, справа у свідомому перекручуванні результатів складних і малозрозумілих простому обивателеві фактів?

На сьогоднішній день існує, як мінімум, сім фундаментальних теорій, які пояснюють потепління клімату на планеті. Серед них – сонячна і вулканічна активність, вплив Світового океану, зміни орбіти та осі Землі і, звичайно ж – людина зі «своїм» парниковим ефектом. При цьому саме антропогенна теорія одержала у світі величезну, у порівнянні з іншими, підтримку. У чому ж причина? Чи не в тому, що тільки у цьому разі людство може щось змінювати, а отже, витрачати на власний порятунок грандіозні суми грошей?

Сьогодні екологи – це вже не рух на захист навколишнього середовища. Це величезна машина політичних інтересів, яка впливає досить ефективно на масову свідомість населення. Так, теорія глобального потепління з самого початку стала дітищем спільної роботи двох тисяч учених міжнародної групи експертів щодо зміни клімату IPCC (International Panel on Climate Change), що працюють за замовленням і за фінансування ООН. При цьому сама Організація Об'єднаних Націй є нічим іншим, як найбільшим політичним утворенням, учасники якого зацікавлені, насамперед, у збереженні власного впливу у розстановці світових пріоритетів.

Кілька слів слід сказати також і про діяльність найавторитетнішої комісії IPCC. Так, за словами завідувача лабораторії глобальних проблем енергетики Московського енергетичного інституту Володимира Клименка, кожен наступний звіт експертів IPCC вступає у суперечність з попереднім. Клименко, який дуже ретельно займається вивченням роботи цієї групи учених, відзначає: кожні кілька років з'ясовується, що попередній прогноз цієї організації був помилкою. «За 20 років її існування ця організація стала практично заручницею своїх початкових ідей», – говорить Володимир Миколайович.

Ряди прихильників теорії глобального потепління істотно зрідшали після міжнародного скандалу, що стався якийсь час тому, і одержав назву «кліматгейт». Так, у результаті зламу бази електронного листування одного з провідних британських центрів кліматології, у вільний доступ потрапили тисячі листів і документів, у яких учені обмінювалися неофіційними результатами своїх досліджень. З цих матеріалів чітко випливало, що багато провідних кліматологів світу, чиї матеріали були репрезентовані на недавньому кліматичному самміті у Копенгагені, навмисно спотворювали або приховували дані, а також підганяли їх під свої теорії. В результаті довіра до гучних заяв кліматологів провалилася. Минув час, скандал зам'яли, а результати досліджень знову стали актуальними.

Але, незважаючи ні на що, у нас все-таки залишаються сумніви у правдивості думки більшості. Наведені вище факти лише частково відкривають нам поле для роздумів на тему: а чи не занадто високої думки про себе людина, що так упевнено готова взяти на себе відповідальність за події планетарного і космічного масштабу?

Це питання ми розглянемо в одному з наступних номерів «ОВ».