Новий Податковий кодекс повинен скоригувати систему оподатковування моряків-«підпрапорників». Це питання стосується майже 100 тисяч українських фахівців, які працюють в іноземних судноплавних компаніях, і близько 800 наявних у країні підприємств щодо надання посередницьких послуг у такому працевлаштуванні.

Цій проблемі приділили увагу учасники обговорення проекту Податкового кодексу, який відбувся в Одеському регіональному інституті державного управління. Перший заступник голови Одеської облдержадміністрації Наталя Чегодар уважно вислухала виступ фахівця з питань дипломування моряків, дійсного члена Інституту морських інженерів Великої Британії, керівника посередницького підприємства «А-1 Маяк Чорного моря» Віктора Єрофєєва. Він вручив Н. Чегодар копію листа, підписаного Українською морською організацією та Українською морською спілкою, а також багатьма морськими профспілками, надісланого Прем'єр-міністрові України Миколі Азарову.

В. Єрофєєв розповів про роль, яку відіграють «підпрапорники» у фінансовій системі держави. За найскромнішими підрахунками, вони щороку ввозять в Україну близько 2 млрд доларів. Потрапляючи до загального обігу національного капіталу, ці гроші стають нічим іншим, як безвідсотковим вкладом до економіки. Адже коли моряки купують земельні ділянки, автомашини, будматеріали для спорудження будинків, коли компенсують роботу педагогів, вихователів, лікарів, із продукції та послуг, оплачених ними, держава одержує податки.

На жаль, з 1 січня 2004 року набув чинності ЗУ «Про податок із доходів фізичних осіб», увалений Верховною Радою України 4-го скликання, яке зачепило інтереси моряка. Як наслідок, держава втрачає відому частину своєї економічної вигоди.

До того в Україні діяла система оподатковування доходів фізичних осіб, встановлена Декретом КМУ «Про прибутковий податок із громадян». Вона несла в собі об'єктивний підхід до питання стягнення податків, зокрема стосовно «підпрапорників».

Як пояснив В. Єрофєєв, суть її була у тому, що моряк, який перебував у рейсі понад 183 діб (6 місяців) протягом одного календарного року, автоматично стає «податковим нерезидентом». Його джерелом доходів ставав заробіток, отриманий за межами країни проживання – України. І це звільняло від сплати прибуткового податку. Якщо ж поза територією держави моряк був менше 183 діб, то він мав платити податок на загальних підставах.

Справді, під час відсутності моряк не користувався дорогами, громадським транспортом, захистом силових структур, не потребував турботи медиків та комунальних благ. Однак змушений був платити за послуги, якими не користувався.

Об'єктивність старої системи була і в тому, що вона враховувала важкий характер морської праці. А також те, що конвенційні документи, дипломи та сертифікати компетенції, медкомісію перед рейсом, послуги посередника він оплачував зі своїх грошей.

Можна сказати, це цілком достатня компенсація за можливість самостійно реалізовувати своє право на працю. Адже держава зробила його безробітним і як не допомагала, так і не допомагає знайти і укласти контракт.

За соціальним статусом становище «підпрапорника» не відрізняється від тих, хто наймається на сезонне прополювання до фермерів або збирає в парках пляшки. Спробуйте врахувати дохід таких діячів і вирахувати величину податку. А як дивляться фіскальні органі на питання оподатковування моряка, який рік або два сидить без роботи? Він і в дім нічого не приносить. Лише проїдає те, що вдалося заробити раніше. Вихід один: повернути в податкову систему колишню норму «183 доби».

Закон 2004 року створив сприятливе середовище для подвійного оподатковування. Адже моряк одержує на судні зарплату вже із віднятими з неї податками, які судновласник, що найняв його, платить своєму уряду.

Одночасно моряк поставлений у тупикову ситуацію, типу «стій тут іди сюди». Він практично не має змоги довести, що він сумлінний платник податків. Тому що, одержання необхідної для цього довідки про податки стає справою рідкісного випадку. Адже судно, з якого моряк, громадянин України, сходить на берег, щоб полетіти додому, найчастіше не заходить до країни, де зареєстрований іноземний судновласник. Перезмінки екіпажів відбуваються в будь-яких портах, іноді навіть на рейді, де довідку вже точно ніхто не дасть. Та й не в кожній країні є консульське представництво України – єдиний орган, який має повноваження легалізувати довідку про сплачені податки.

Життя показує, що багатьом мореплавцям залишається один вибір: іти в тінь! Тому статистика і замайоріла фактами, згідно із якими багато морських фахівців прагнуть одержати вид на проживання в інших країнах, а зароблені гроші залишають на рахунках у закордонних банках. І капітал, який міг би стати донорським вливанням до національної економіки, працює на чужого дядька.

Почастішали приклади працевлаштування, зробленого в обхід легальних ліцензованих посередницьких підприємств. Кращі кадри їдуть на борт за персональним викликом судновласника. При цьому госпдіяльність посередників стає збитковою, що також обертається скороченням сум податків та зборів до бюджету.

До проблеми відновлення колишньої норми «183 доби» морська громадськість закликає уряд вже шостий рік. Чого чекати: фіскальної справедливості чи продовження полеміки?