Одного разу зоотехнік зі значним стажем роботи попросив мене підказати, яку б беконну породу свиней йому порекомендувати для відгодівлі та реалізації молодняку м’ясного типу на виробництво бекону.

Свого часу в Україні переробляли свинину на бекон від миргородської породи сального типу і вивозили за кордон цю продукцію в значній кількості.

Бекон – це продукт із м’ясної свинини, особливим способом просолений в розчині солі зі спеціями, прокопчений, високопоживний, стійкий при зберіганні.

Виробляється бекон із туш відгодованого молодняку свиней скоростиглих порід до живої маси 90 – 105 кг у віці не старше 6 – 6,5 місяця. Саме тоді у молодняку свиней формується кісткова і м’язова тканини з тонкими прошарками міжм'язового зернистого жиру при відповідних раціонах годівлі. Після 6-місячного віку починає відкладатися жирова тканина у формі шпику, соковитість і ніжність м’язової тканини стають нижчими.

До торгової мережі бекон надходить як грудинка, окороки, рулети, корейка та ін.

Для беконної відгодівлі потрібен молодняк лише скоростиглих порід та їх помісей, який спроможний швидко відгодовуватися і добре оплачувати корм продукцією. На таку відгодівлю ставлять поросят у 2,5 – 3-місячному віці живою масою не менше 25 – 30 кг і відгодовують 3 – 3,5 місяця. На беконну відгодівлю необхідно використовувати молодняк планових м’ясних порід свиней Одеського регіону: української м’ясної, полтавської м’ясної, червоної білопоясої м’ясної, помісного походження від поєднання цих порід між собою, а також з великою білою породою або з породами ландрас, дюрок, п’єтрен.

Наприкінці 90-х років Віктор Леонтійович Добрянський – керівник колишнього радгоспу «Авангард» Овідіопольського району, поставив за мету зайнятися свинарством. І саме м’ясних порід свиней.

Все почалося із закупівлі 20 свинок з племінного заводу «Шабо» і наявності двох невеликих приміщень у господарстві.

Віктор Леонтійович, як добрий господар, поставив завдання не тільки збільшити поголів’я свиней для відгодівлі, а і створити високопродуктивне стадо племінного призначення в перспективі на науковій основі. Цьому сприяли близькість до рідного йому Одеського сільськогосподарського інституту, якій він закінчив, тісний контакт з вченими факультету технології виробництва і переробки продукції тваринництва.

Вченими одночасно зі спеціалістами – тваринниками радгоспу – почала проводитися робота не тільки щодо відбору кращих за продуктивністю тварин, а і їх розмноження, відпрацьовування технології годівлі кожної статевовікової групи. Особливу увагу приділяли вирощуванню поросят і свинок для ремонту стада. Впроваджувалася ціла наука: свинарок навчали, як зберігати поросят (особливо новонароджених), як привчати до нових кормів, як формувати технологічні групи і за кількістю тварин в них, як попереджати стресовий стан тварин, як перейти до турових циклічних опоросів протягом року. Був налагоджений зоотехнічний облік. Методична допомога надавалася вченими практично щотижнево.

Через два роки довелося змінювати умови утримання свиней. Почалася епопея будівництва спеціалізованих приміщень і вигульних майданчиків окремо для поросних маток, кнурів-плідників, підсисних маток з поросятами, для відлучених поросят на дорощуванні, для відгодівлі молодняку, ремонтних свинок і племмолодняку для реалізації.

Вирішувалися питання, як надійніше і дешевше будувати. Вчені запропонували свій варіант спорудження стелі. Впроваджувався принцип використання приміщень (або окремих секцій у них) «вільно – зайнято» для профілактики захворювань тварин і дезінфікування станків, стелі, стін механізовано.

Згодом побудували кормоцех з виробництва повноцінних типів комбікормів.

Стадо свиней формувалося з двох порід – української м’ясної і, як дочірнє стадо колишнього провідного племінного заводу радгоспу «Гвардійський» Комінтернівського району, червоно-білопоясового м’ясного типу.

Практично щоденно Віктор Добрянський цікавився результатами роботи зі стадом свиней. За зізнанням самого господаря, іноді просто відпочивав душею, дивлячись на поросят в літніх майданчиках.

Обидва стада свиней були оформлені племінними репродукторами щодо вирощування племінного молодняку для реалізації в інші господарства. На щорічних обласних виставках племінних тварин молодняк свиней з ТОВ «Авангард-Д» нагороджувався атестатом І ступеня, а робітники – цінними подарунками. Загальне поголів’я свиней збільшувалося в господарстві до 3 – 5 і більше тисяч голів.

Селекційна робота зі стадами свиней обох племрепродукторів була копіткою. Формувалася нова родина видатних свиноматок червоно-білопоясного типу – «Добра» і лінія кнурів з підвищеними м’ясними якостями. Цих кнурів швидко закупляли спеціалісти з інших господарств. Четверте покоління лінії «Добра» від родоначальника росте у віці 4-5 місяців і оцінюється для відбору типових до планового стандарту.

Яскраво пройшло свято основного етапу роботи з червоно-білопоясими м’ясними свинями в ТОВ «Авангард-Д», у ДП «Гвардійський» і у КСП «Дружба Народів» Котовського району на Одещині в 2007 році. Тоді проводилася державна апробація нової вітчизняної м’ясної породи з найменуванням «червона білопояса» (ЧБП). Багатоплідність свиноматок в середньому дорівнює 10,0-11,0 голів поросят, жива вага поросят в 2-місячному віці досягає 22 кг, живої маси 100 кг молодняк досягає за 173-179 днів при середньодобових приростах на відгодівлі – 820-860 грамів з витратами корму на 1 кг приросту 3,03-3,7 кормової одиниці і товщиною шпику 21-25 мм.

Робота щодо удосконалення новоствореної породи ЧБП, особливо стосовно скоростиглості та м’ясних якостей, продовжується. Добрі відгуки отримані за результатами використання кнурів при схрещуванні з великою білою породою на свинокомплексі СВК «Дружба» Саратського району, агрокомпанії «Свобода» Ізмаїльського району, в багатьох фермерських господарствах. Це результати тривалої співпраці господарства ТОВ «Авангард-Д» з науковцями ОДАУ та Інституту свинарства НААН України.

Останнім часом підприємством ТОВ «Авангард-Д» керує дочка Віктора Леонтійовича з пошуком нових, передових та економічних підходів до роботи у тваринництві. Підтримується впровадження штучного осіменіння маточного поголів’я з використанням найбільш продуктивних кнурів-плідників, посилено увагу до інтенсивного використання тварин за рахунок їх підвищеної годівлі. Діє прискорений аналіз за участю вчених для більш результативного ведення селекційно-племінної роботи у свинарстві господарства.

Наприкінці серпня в господарстві ТОВ «Авангард-Д» буде проведено Всеукраїнський семінар-навчання керівників і спеціалістів України щодо стратегії напряму селекційно-племінної роботи з червоною білопоясою породою м’ясних свиней. Це господарство на окраїні міста Одеси є також базою практичної підготовки студентів усіх спеціальностей Одеського державного аграрного університету з питань тваринництва та економіки. Колектив університету одностайно проголосував за присвоєння Віктору Леонтійовичу Добрянському почесного звання професора університету з врученням йому диплому і мантії професора.

Євгенія Агапова, професор, завідувач кафедри технології виробництва і переробки продукції тваринництва ОДАУ

Кози мої милі…

Рідко яке селянське обійстя обходиться без домашньої живності. Хтось має лише собаку чи кішку, а в когось повен двір птиці, овець, кіз. Чимало домашніх тварин мешкає у садибі жительки Саврані Таїси Федорівни Слободянюк. Тут і гуси, і качки, і кури, і кролі. А ще – троє свиней, п’ятеро котів та троє псів. Але основу домашнього господарства складають кози. Цього літа Таїса Федорівна та її чоловік Василь Дмитрович утримують 18 цих тварин, в тому числі семеро дорослих, а решта – їх потомство. Слід сказати, що цьогорічне поголів’я не є найбільшим для господарів. Бували роки, коли на оборах мекало по 26 козиних голів.

Усе почалося з двох козенят, придбаних господарем 17 років тому. Господині припало до душі доглядати за ними. Далі виникло бажання мати більше поголів’я, що і було втілено в життя.

За теплої пори року подружжя випасає кіз в сосновому лісі, неподалік їхнього обійстя. Випас особливих труднощів не складає, оскільки кози завжди тримаються гурту. До того ж, завдяки ласкавому до них ставленню з боку господарів, тварини далеко не відходять від того, хто їх пасе (чоловік і дружина пасуть кіз по черзі). А ще, говорить Таїса Федорівна, за допомогою кіз можна сміливо збирати гриби. Коли трапляється незнайомий гриб, треба дати його понюхати козі. Тварина нізащо в світі не їстиме, якщо він отруйний. А от їстівний зжує залюбки.

Взимку стадо утримується в трьох оборах. Головний корм – сіно, солома. Також до раціону входить невелика кількість фуражу, який господарі закуповують. Остання зима, як відомо, видалась дуже суворою. Тому забракло заготовлених грубих кормів. Довелося подружжю докуповувати сіно і солому в деяких сільгосппідприємствах.

Звісно, що савранська сім’я утримує дрібну рогату худобу, щоб мати з цього зиск. Перш за все – це молоко та молочні продукти, які є кориснішими, для людей похилого віку, ніж коров’ячі , адже і Таїса Федорівна, і Василь Дмитрович вже на заслуженому відпочинку. Свого часу господиня реалізовувала молоко та сир на ринку. Тепер же вироблену продукцію та її похідні родина використовує, головним чином, для власних потреб.

Крім молока, цінується і козяче м’ясо, яке вважається дієтичним. В перші роки утримання стада подружжя заготовляло м’ясо на зиму у вигляді тушонки, солонини. Нині ж зберігають його у морозильній камері.

Отримує сім’я деякий зиск і від продажу козенят . Як стверджує Т.Ф. Слободянюк, потомство від її кіз можна побачити не лише у всіх селах Савранщини, а й у деяких населених пунктах сусідніх районів.

Окрім матеріального, Таїса Федорівна та Василь Дмитрович одержують від утримання кіз і моральне задоволення, оскільки взагалі люблять тварин. Господарі ставляться до своїх підопічних з ніжністю, розмовляють з ними, інколи балують їх якими-небудь козячими ласощами.

Проте з роками чоловікові та дружині стає дедалі важче доглядати таке порівняно велике стадо. Тому в недалекому майбутньому вони мають намір скоротити поголів’я . Але зовсім позбуватися кіз родина не збирається.