Чемпіон кіберігор WCG 2003, 2006, 2008, 2009 років, срібний призер чемпіонату Азії, учасник багатьох ігор у Китаї та інших країнах. Так мені відрекомендували учасника Національного фіналу з комп'ютерних ігор WCG-2010 в Україні Олексія КРУПНИКА («ОВ» уже писали про чемпіонат). За плечима двадцятидев’ятирічного професійного геймера близько ста п'ятдесяти перемог на міжнародних турнірах. За п'ять хвилин до нашого знайомства він у черговий раз виграв сутичку із супротивником за грою StarCraft.

– Олексію, вітаю з перемогою. Які відчуття? Чи їх немає, раз Ви звикли перемагати?

– Спасибі. Я дуже радий перемозі і радію так щоразу. Для досягнення успіху я витрачаю дуже багато сил, часу, енергії. Крім маси позитивних емоцій, які одержую сам, розумію, що тішу своїх уболівальників. Вони, у свою чергу, пишуть на мій сайт свої відгуки про турніри. Ті, хто прагне чомусь навчитися, ставлять запитання. Не встигаю із усіма поспілкуватися, тому що бажаючих дуже багато.

– Не думали відкрити свою школу?

– Якщо чесно, мене давно просять відкрити хоча б якісь курси. Зараз навіть в Одесі легко можна знайти учня, який би за урок тривалістю в годину-півтори платив двадцять доларів. Але я цього поки що не хочу. Це не дозволить мені самому тренуватися. Коли закінчу кар'єру, тоді і займуся менеджерською або тренерською роботою.

– В усіх гравців є свій нік, яким вони користуються у мережі…

– Так, і я не виняток. Мене називають «White-Ra», що у перекладі означає «Білий Бог». Дуже люблю міфологію, а «білий» тому що одразу виникає асоціація із чимось чистим та приємним.

– Як з'явилася ідея професійно займатися комп'ютерними іграми?

– Вперше я прийшов на чемпіонат зі зламаною рукою і програв. Але я чітко розумів, що міг би виграти. Це мене запалило, став посилено тренуватися. Зрозуміло, що перші турніри я програвав. З'явилася така спортивна злість, яка змушувала мене ретельніше працювати над собою.

– Чим, крім кіберігор, Ви займаєтеся?

– Нещодавно одержав диплом океанолога в Одеському державному екологічному університеті. Взяв тему «Екологічні проблеми країн південно-азіатського регіону», тобто тих країн, в яких я часто буваю через ігри. Поки що не планую працювати за спеціальністю, хоча екологія мені дуже подобається.

– У більшості людей, не наближених до кіберігор, досить стала думка про геймера. Це найчастіше людина, яка по декілька діб безперервно сидить за комп'ютером, погано відрізняє реальний світ від віртуального, забуває інколи навіть поїсти. А як проходить Ваш день?

– День починається звичайно о 10.00. Невеличка зарядка, сніданок. Далі перевіряю електронну пошту, потім приблизно години три граю. Обідаю. Потім ще кілька годин тренувань. О четвертій годині з нареченою йдемо на море або гуляємо по місту. Вечеряємо. Ще години дві на ігри, потім дивимося якийсь фільм.

– Як наречена ставиться до такого Вашого способу життя?

– Наречену звуть Альона, мені з нею дуже пощастило. Вона розуміє, що це не просто забава, це – моя робота. Завдяки іграм я заробляю нам на весілля, яке відбудеться у вересні.

– До речі, про дівчат. На чемпіонаті немає гравців прекрасної статі. Як Ви вважаєте, вони можуть стати чемпіонками у кіберпросторі? Чи до них ставлення, як до жінки за кермом?

– Насправді дуже багато дівчат грають, але займаються цим професійно одиниці. Існують жіночі команди з Counter-Strike, WarCraft, які проходять регіональні чемпіонати і виходять у фінал. Так, нещодавно в Россі на аналогічному чемпіонаті у фіналі грала дівчина.

Гра представниць прекрасної статі відрізняється креативнішим мисленням, нестандартними рішеннями і тактикою, а у хлопців все зазвичай до автоматизму заучено.

Серед дівчат можна знайти гідних суперниць, але поразку вони переживають емоційніше.

– Ведучий назвав геймерів «героями нашого часу». Це справді так, на Ваш погляд?

– Мені здається, так. Зараз, у століття інформаційних технологій, геймер набагато легше та швидше адаптується у цьому середовищі.

– Не секрет, що вік гравців іноді починається із цифри 10-11. По суті, Counter-Strike, WarCraft та більшість інших ігор – це «стрілялки», у яких потрібно вбити суперника будь-яким способом, із застосуванням цілого арсеналу вогнепальної або холодної зброї. Як Ви вважаєте, чи мають такі ігри вплив на психіку підлітка?

– Усе корисно в міру. Я прихильник того, щоб діти до 16 років більше двох годин на день взагалі не грали. Це погано позначається на зорі та на статевому дозріванні, як це не дивно. І то, гра повинна бути якимось заохоченням за добре виконане домашнє завдання, допомогу по дому. Саме так я збираюся виховувати і своїх майбутніх дітей.

– Що далі?

– Далі братиму участь в усіляких турнірах. Наприклад, планую з'їздити до Кельну (Німеччина) на черговий чемпіонат.

– Самі собі ще не довели, що Ви кращий?

– Довів, звичайно. Але це, як наркотик. Коли не перемагаю два-три тижні, ходжу із кепським настроєм. І розумію, що і фанати чекають від мене нових результатів.

– Про що мріє геймер, за плечима якого гучні перемоги?

– Виграти чемпіонат світу і поїхати із нареченою до Іспанії.

А якщо говорити про глобальне – дуже хочеться поліпшити рівень життя в Україні. Боляче бачити, як люди похилого віку часто змушені ритися в смітниках.

– Що б Ви побажали дітям, які тільки почанають захоплюватися кіберіграми?

– Щоб вони не ставили статус прогеймера вище за якісь життєві пріоритети. Людина повинна бути розвиненою всебічно. А для цього, як мінімум, потрібно закінчити школу та інститут. Навіть якщо вона буде талановитим геймером, поїде кудись на чемпіонат і не зможе два слова зв'язати – її більше нікуди не запросять.