Два дні Одеса — демократична, волелюбна, непогамовна у своїй життєрадісності, а найголовніше -Одеса молода, повна енергії та бажання змінити щось у житті — святкувала 19-у річницю Незалежності України.

Основні події урочистостей, зорганізованих для городян, передусім для молодих одеситів, міською владою, розгорталися на Приморському бульварі.

Проте розпочалося найголовніше свято країни і багатьох українців (поки що, на жаль, ще не всіх) біля пам'ятника Тарасові Шевченку, предтечі нашої Незалежності, батькові нації та її Пророку.

Спочатку представники влади, громадських організацій поклали квіти до підніжжя пам'ятника і поїхали. А народ усе прибував та прибував, хоч і хотілося, щоби його було тут ще більше. Прийшли і ті, хто проти народу, хто називає українців націоналістами — називає, власне, свідомих українців: тим, хто хоче панувати в нашій Батьківщині, свідомі не потрібні. Є у цьому своя правда: якщо націоналісти — це ті, хто прагне реальної незалежності, а не диктованої нам аж надто зацікавленою нашими справами сусідкою, хто не хоче сприймати нашу історію включно з її героями та нас самих чужими очима, хто любить на свято вишиванку, розмовляє по-українськи, — тоді нехай буде якнайбільше таких націоналістів.

Тож, незважаючи на завивання воріженьків через дорогу від пам'ятника, мітинг під гаслом «Не бійся! Не зраджуй! Не мовчи!» усе-таки вони не зірвали і настрою святкового не зіпсували.

А після коротких, бо не час для довгих балачок, виступів кількох очільників політичних організацій Одещини — лягли квіти і до пам'ятника Іванові Франку, автору ще одного, дуже нині актуального національного гімну «Не пора». Давно не пора, та знову, бач, повернуло на круги давні, замшілі...

Поклали квіти і до барельєфа В’ячеслава Чорновола, людини, котра, за словами лідера обласної організації Народного руху України Геннадія Щипківського, «доклала сил і розуму до нашої Незалежності, яка сьогодні дуже хистка». Так, звісно, у тому числі і з вини мільйонів громадян держави. Тут же, біля пам'ятної дошки колишнього керівника НРУ, десятеро молодих одеситів отримали посвідчення членів Народного руху.

Ідея патріотизму пронизувала все дводенне святкування — і свято Державного прапора, і вишиванковий фестиваль на Потьомкінських сходах. Якщо минулого року у вишиванковому ланцюжку стояли 73 одесити, то цього разу прийшло рівно утричі більше, а наступного буде, є надія, понад тисяча. Кожен учасник отримав у подарунок синьо-жовтий стяг. І ярмаркове розмаїття народного декоративно-ужиткового мистецтва вздовж Приморського бульвару, від Дюка починаючи. Синьо-жовті стрічки на грудях учасників свята—молоді люди роздавали їх усім бажаючим — немовби символізували причетність кожного до майбутнього держави. Ті стрічки, наче символ свята, багато одеситів та гостей міста понесли далі міськими вулицями. І спільна молитва священнослужителів більшості (хоч і не всіх) релігійних конфесій на помості поза Дюком — за Україну, за Одесу, за одеситів — також закликала до любові, взаєморозуміння та миру, бо ж у всіх релігіях Бог значить — любов.

То хто ж нас, громадяни, ділить на таких і сяких, прагнучи відтак ловити свою вигоду у скаламученому протиріччями суспільстві? Маргінали, антиукраїнські, отже—проросійські утворення, людці, у котрих за душею — анічогісінько. Не вдалося їм зіпсувати свято — вже увечері набрехали про нього в ефірі нісенітниці. Тим, хто причетний до цього, варто би згадати мудрі гоголівські слова: «Себе ж і висміюєте!»

Свято відбулося гарне. А по святові — до праці в ім'я майбутнього рідної незалежної держави.