Стару традицію не порушено: як завжди, напередодні навчального року, Дня знань, відбулася обласна науково-практична конференція працівників освіти. Скликали її, щоб обговорити стан галузі, проблеми і перспективи розвитку. Водночас приживається і нова традиція — посвята у молоді вчителі. Дванадцять випускників педагогічних навчальних закладів, яких запросили на сцену, почули багато напутніх вітальних слів. Голова ОДА Едуард Матвійчук вручив їм трудові книжки, бібліотечки методичної літератури, квіти.

Чимало присутніх вперше зустрілися з новими очільниками області. Дещо запізніле відкриття конференції пояснювали між собою очікуванням високих посадовців зі столиці. Адже афішувалося, що мав приїхати міністр освіти і науки Дмитро Табачник, най-затятіший нині реформатор. Але честі такої цього разу не удостоїлися. Більш нагальні справи виявилися й у голови обласної ради Миколи Скорика, якого теж чекали на вчительському зібранні.

Певно, освітяни сподівалися почути від присутніх високих керівників серйозних думок, слушних порад. Та наш непорушно російськомовний губернатор обмежився вітаннями вчителям, що працюють «не за гроші — за совість, власне задоволення». Вічні подвижники. Повідомив загалу, що й сам він вчитель, як його батьки й діди. Перед його дідом у селі шапки знімали. Отакий колись був авторитет вчителя. Посадовець кудись вельми поспішав. Тож відразу вручив відзнаки, нагороди, подарунки кращим і хутко відкланявся.

Небагатослівним виявився і його заступник Дмитро Волошенков, котрий опікується гуманітарною сферою. І він у кількох виголошених вітальних фразах на «общедоступном» оприлюднив ще й свою думку: Д. Табачник — одне з кращих кадрових призначень нової влади, та ще виголосив незаперечний заклик «Ні!» недобудовам шкіл!» Ото й усе «науково-практичне» з високих посадових вуст.

Лише двадцять хвилин попросив для доповіді начальних управління освіти і наукової діяльності облдержадміністрації Андрій Ткачук. У цьому стислому звіті — повна статистика й характеристика освітянської мережі області, кількість учнів, студентів, педагогів, науково-педагогічних працівників тощо. Доповідач повідомив про кількісні і якісні зміни. З приємних — стали до ладу нові школи в с. Бакша Савранського, с. Куяльник Котовського, с. Петропавлівка Саратського районів. До них додадуться у поточному році ще дві — в с. Ганівка Тарутинського району та триповерховий корпус на 600 місць у передмісті Іллічівська — с. Олександрівн. Кілька шкільних приміщень реконструйовано в Овідіопольському районі, оновлено Одеську гімназію № 1.

А ще зміни, навколо яких не припиняються суперечки, — перехід на 11 -річний термін здобуття повної загальної середньої освіти та обов'язкова дошкільна освіта дітей п'ятирічного віку.

Мабуть, жодна галузь в країні не бомбардується так реформуваннями, як наша бідолашна освіта. Скільки було цих нововведень, змін, реформ за останні десятиліття! Співали «осанну» 12-річній освіті, яка, мовляв, дещо стримає потік безробітної молоді, зорієнтує учнів щодо обрання професії, а то й надасть певний фах. Кажемо тепер — не годиться! Буде одинадцятирічка, хоч можливе в такому разі й повернення до колишньої десятирічки. Ось тільки як почуватимуться учні, особливо нинішні одинадцятикласники, яким доведеться опановувати програму двох старших класів за рік, чи встигнуть реформатори хоча б з підручниками, прискореними методиками?

Спільне для усіх тих реформ, говорилося на конференції, — безсистемність, непослідовність, кожен новий міністр, перефразовуючи відому приповідку, мете по-своєму.

Дошкільна освіта п'ятилітніх. Чи скрізь готові до цього? В області 762 дошкільні навчальні заклади, у яких виховується 66,1 тисячі дітей,—себто 60 відсотків від потреби. Щоправда, минулого навчального року, за звітними даними, було охоплено дошкільним навчанням 98 відсотків дітей п'ятирічного віку. Відкривалися класи, групи в школах, органи влади на місцях використовували інші форми навчання, адже це дозволяється робити.

Чимало батьків у розпачі, особливо у тих селах, де нема сьогодні ні дитячого садка, ні школи. Запевняють, що таких дітей підвозитимуть шкільними автобусами (а їх так бракує) до навчального закладу. Та яке серце матері не тривожиться за щоденні поїздки по наших сільських дорогах її малюка? Далеко до стопроцентного охоплення дошкільним навчанням, на жаль, у Роздільнянсь-кому районі, де цей показник ледь дотягує до 27 відсотків, Великоми-хайлівському, Ширяївському та деяких інших.

Знову ж проблема з відповідними кадрами, посібниками, компетентним керівництвом, кваліфікованою допомогою з боку органів освіти, де постійне безгрошів'я, до пояса урізані штати. А, либонь, мав би бути окремий фахівець, який займався б виключно дошкіллям. Спрацьовує «свята» економія.

Що 12-річна освіта в середній загальноосвітній школі стала непопулярною у багатьох учнів, підтвердив набір до десятого класу. Велика кількість дев'ятикласників віддали перевагу вищим навчальним закладам І — II рівнів акредитації, професійно-технічним училищам. І час навчання скорочується, і спеціальність матимеш. Тож відчутно мале наповнення класів. А вихід один — в оптимізації шкільної мережі, створенні освітніх округів, чого, до речі, вимагає й не дуже втішна демографічна ситуація.

І доповідач, і промовці порушили тему дальшої інформатизації навчального процесу. Це добре, що школи І — III ступенів стовідсотково комп'ютеризовані, діє 810 навчально-комп'ютерних комплексів, до послуг учнів — понад 8 тисяч комп'ютерів. Не знімається вимога стопроцентної комп'ютеризації шкіл І — II ступенів. Інша річ, що комп'ютери переважно застарілі, виникають різні перешкоди в користуванні комп'ютерною технікою. Кроком уперед, звичайно ж, є підключення до мережі Інтернет. Це справді відкриває величезні можливості як школярам, так і вчителям розширювати, поглиблювати свої знання, налагоджувати зв'язки з іншими навчальними закладами, практиками, науковцями. Тим більше, що в області є чудові приклади впровадження інноваційних технологій. Скажімо, в Овідіопольському навчально-виховному комплексі. Тут разом з Одеською академією зв'язку здійснили спільний проект «Освітній онлайн». Це вимагало відповідної підготовки насамперед вчителів, їх комп'ютерної освіченості. Скористалися навчанням в обласному інституті вдосконалення вчителів, на різних курсах. Програмним забезпеченням допоміг журнал «Аудиторія». Головне, тут одразу відчули і глибоко зрозуміли багато-функціональність нової справи, особливо в дистанційному навчанні. Є можливість слухати лекції, уроки кращих педагогів інших шкіл області та з-поза її меж, спостерігати за дослідами в лабораторіях, користуватися всілякими навчальними електронними збірниками, долучатися до змагань, семінарів, конференцій, спілкуватися з батьками, громадськістю тощо. Йде вже мова про створення дистанційних освітніх округів, де учень, вчитель з будь-якого віддаленого району скористається можливістю дистанційного навчання, матиме доступ до авторитетних джерел знань. Зрозуміло, як це потрібно передусім обдарованим дітям, як зручно дітям-інвалідам.

На кожній серпневій конференції педагогічних працівників згадуються біди професійно-технічної освіти. На жаль, вони не зникають. 47 профтехучилищ у нашій області, 32 з них — державні, решта — в системі вищих навчальних закладів, при інших організаціях і структурах. 169 ліцензованих професій можуть набути учні в цій освітній мережі. Та продовжує пригнічувати стара матеріальна база, застаріла техніка, небажання приватних фірм, підприємств забезпечити можливість проходити вихованцям ПТУ необхідну практику, хоч кваліфікованих фахівців конче потребують. Все це наслідок того, що держава тут не зорієнтувалася, досі нема довгострокової регіональної програми розвитку професійно-технічної освіти.

За ранжиром були представлені вищі навчальні заклади. Наголошувалося на необхідності оптимізації їх структури. Побіжно говорили про результати вступної кампанії, необхідність удосконалювати навчальний процес, зміцнювати міжвузівські зв'язки, в тому числі з кращими зарубіжними університетами.

Конференція без перерви тривала три години. Якщо чесно, ще раз повторюся, малувато було на ній «науково-практичного». І присутніх, й організаторів зрозуміти не важко: як було оголошено, через два дні міністр освіти і науки Д. Табачник виносить на розгляд засідання Кабінету Міністрів понад сорок законопроектів щодо реформування освіти. Тож, либонь, побоювалися скочити на слизьке. Хто знає, що там ще закрутив міністр. Тому і виступи промовців були рівні і без емоцій, ніхто нічим не виділявся.

Та був один досить зворушливий момент. Наприкінці роботи конференції Андрій Ткачук оголосив, що не може не надати слово людині, яка впродовж довгих років багато зробила для розвитку освіти в області, і назвав свого попередника—Дмитра Михайловича Демченка. Зал вибухнув громом оплесків, що перейшли в бурхливу тривалу овацію. Від такої реакції помітно знітилася президія. Та оголошений до трибуни не вийшов — пішов з конференції раніше, не діждавшись запрошення до слова. Казали, сидів чоловік на гальорці, сам Андрій Ткачук його там бачив.

Які вам тут коментарі...

До речі. Під час засідання громадської гуманітарної ради, яка відбулася у Києві у четвер, Президент Віктор Янукович зажадав від профільних посадових осіб зняти напругу, яка виникла у суспільстві після запровадження обов'язкової дошкільної освіти.

Глава держави констатував, що прийняте на законодавчому рівні рішення про запровадження обов'язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку — з 5 років — викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. За його словами, така ініціатива, безумовно, є корисною для дітей. Водночас, зазначив Віктор Янукович, чи можна її реалізувати, якщо «на місце у дитячий садок треба записуватися ще до народження дитини і сплачувати при цьому благодійний внесок на розвиток закладу? Або як дістатися малюкам до закладу, якщо найближчий садочок чи школа — у сусідньому селі за десятки кілометрів? На різні ці питання треба давати відповіді».