Виробники зерна – знову крайні

І все ж, окремі матеріали стали відомі з інших джерел. Так, Міністерство економіки України оприлюднило проект урядової постанови про затвердження квот на зернові в обсязі 2 млн 510 тис. тонн. Відповідно до цього документа, за кордон наша держава може вивезти 2,5 мільйона тонн пшениці, один мільйон тонн ячменю, а також 10 тис. тонн жита. Розподіл квот для видачі ліцензій на експорт здійснюватиметься на підставі заявки суб'єкта господарської діяльності, яка подається до Мінекономіки протягом 15 календарних днів після опублікування на його офіційному веб-сайті інформації про початок реєстрації заявок. А сама постанова повинна набрати чинності з 1 вересня 2010 року.

Такий стан справ не припав до душі насамперед зернотрейдерам. Українська зернова асоціація негайно відправила звернення до Прем'єр-міністра України Миколи Азарова, у якому закликає «не допускати зернової кризи (?) у державі, що є житницею Європи». Услід за пишномовними словами названо і прозаїчніші наміри. А хвилює їх те, що сьогодні «1,1 млн тонн зерна перебуває у портових елеваторах, 400 тис. тонн завантажено на кораблі та 300 тис. тонн перебувають у залізничних вагонах». А тому це зерно «необхідно відпустити» за межі держави без будь-яких квот. Далі ідуть прийняті у таких випадках всілякі погрози.

А що ж Міністерство аграрної політики, яке постійно обнадіювало, що зерна буде не менше, ніж у минулому році? І так ретельно вивчало ситуацію у країні, що помилилося у своїх прогнозах валового збору зерна на 10 млрд тонн. Тепер там виправдовуються: після урожайного року (такими були минулий і позаминулий сезони) у наступні кілька років збір зернових стрімко падає. Відзначимо і безпорадність армії учених на чолі з аграрною Академією наук України.

У Міністерстві пояснюють, що введення квот дозволено нормою Світової організації торгівлі та Євросоюзом. А скористатися цим правом... вимагають деякі зернотрейдери! Ті самі, що здійняли тривогу про їхні малі розміри.

Парадокс пояснюється дуже просто. У раніше укладених договорах трейдери законтрактували низькі ціни. Тепер зерно на світових ринках значно подорожчало, а угоди треба виконувати. І прийшла рятівна думка: треба руками держави стрімко зменшити вивезення зерна за кордон. І тоді ситуацію можна буде визнати форс-мажором і не виконувати контракти.

Інша справа – рядові товаровиробники, які майже весь рік працюють за аномальних умов. Їх поспішив заспокоїти міністр аграрної політики Микола Присяжнюк, який нагадав: уряд установив ринкові ціни, за якими зерно в аграріїв братиме Аграрний фонд. Зокрема, за продовольчу пшеницю 3-го класу обіцяють дати 1520 гривень за тонну.

Звичайно, ціни у порівнянні з торішніми, повинні значно зрости. Тому представники Української аграрної спілки від імені усіх сільгоспвиробників просять уряд ввести норму для продажу аграріями частини вирощеного урожаю, наприклад, 10 відсотків державі, або підвищити ціну закупівлі продовольчого зерна до 1700 гривень за тонну, а фуражного – до 1500 гривень.

Ось таку інформацію вдалося зібрати з різноманітних джерел, щоб хоч якоюсь мірою відповідати на численні запитання наших сільських трудівників і допомогти їм зорієнтуватися на продовольчому ринку сьогодні.

Тепер розглянемо ситуацію, яка склалася на місцевому ринку зерна. Зараз не будемо говорити про Аграрний фонд, куди закупівлю тимчасово припинено. Розповімо докладніше про розпорядження облдержадміністрації «Про закупівлю продовольчого зерна урожаю 2010 року» від 19 серпня ц.р. У ньому передбачається закупівля 10 тисяч тонн зерна пшениці 2-3 класу з метою стабілізації цінової ситуації на ринку хліба і хлібобулочних виробів в області. Цей документ якоюсь мірою дає відповідь на принципове запитання: як зберегти ціни на хліб і борошно, стрімко підвищуючи при цьому вартість однієї тонни зерна.

За розпорядженням усе виходить просто. ДП «Куліндорівський КХП» закуповує зерно по 1200 гривень, а 300 гривень ще буде доплачуватися з обласного бюджету. Інакше кажучи, необхідно вишукати там додатково 3 млн гривень. Чи підуть на це депутати? Запитання залишається відкритим. Але уже дано команду головам райдержадміністрацій забезпечити реалізацію необхідної кількості озимої пшениці відповідно до рознарядки. А чи погодяться самі господарі зерна, коли продукцію у них вимагають сьогодні, а розплатитися планують до Нового року?

Начебто не ті часи сьогодні. І треба, мабуть, у цій ситуації і самого хлібороба запитати, з ним порадитися. А йому вже ніяк не можна відкладати до зими купівлю високоякісного насіння, добрив і захисних засобів. Чи у нас селянин як і раніше, залишається «розмінною монетою» для розв’язання чи то місцевих, чи то глобальних проблем?

Степан СЕРБІНОВ, «Одеські вісті»

Хай зарплата й мінімальна

Серпень 1991 року для Березівської сортодільниці № 887 – структурного підрозділу Держкомісії по сортовипробуванню сільгоспкультур при Міністерстві сільського господарства СРСР, як і для всього суспільства, став поворотним. Треба було починати нове життя, з новим підпорядкуванням, новими завданнями і новими засобами для їх реалізації.

У молодої держави на розв’язання усіх проблем коштів не вистачало. Але зарплата фахівцям Березівської державної сортовипробувальної станції з часу її реорганізації все ж видавалася справно. Люди не розбіглися. І хай платня та була мінімальною, всі фахівці з ентузіазмом взялися до роботи. Як розповідає головний агроном установи Любов Іванівна Ільницька, вони тоді були готові працювати й без оплати, аби тільки не загинула справа, започаткована ще 1932 року при першій в Україні МТС ім. Т.Г. Шевченка. А напрацювання Березівської сортодільниці досить вагомі: тут досліджувалися не тільки найпоширеніші сорти зернових та технічних сільгоспкультур, а і проходили випробування й такі екзотичні рослини, як бавовна, кунжут, арахіс. У ті далекі часи ніхто й не здогадувався про аномалії природи, з якими довелося зіткнутися нам через піввіку, але ж досліджували ось такі культури, до яких, може, ще доведеться звернутися нашому поколінню.

Разом з молодою державою Березівська сортодільниця пройшла усі етапи і віхи становлення в нових умовах. Нині вона має новий статус – державна сортодослідна станція з правами юридичної особи. Має свій рахунок у банку. Держава повністю фінансує зарплату спеціалістів установи. Частково забезпечує проведення дослідів за державними програмами сортовипробування на предмет ґрунтконтролю, поширення сортів, стійкості їх проти хвороб та шкідників тощо. Крім дослідних посівів, є ще й вирівнювальні та виробничі. Постійно забезпечується 12-пільна сівозміна. Соняшник, наприклад, на кожному полі сіється тільки через 12 років. Тож чистота експериментів на станції ґарантується. Але на обробіток усіх цих полів потрібні ресурси. Держава дозволяє наймати сезонних працівників і оплачувати їхню роботу з окремого, уже власного рахунку станції. Надходження на цей рахунок ідуть від реалізації вирощеного на вирівнювальних та виробничих ланах. Звідти ж беруться кошти на придбання оборотних засобів виробництва, задіяних на цих полях. Ніби все правильно і добре: держава проводить досліди, станція виживає. Але ж як придбати, наприклад, новий комбайн? На нього, на жаль, коштів поки що нема.

Директор станції Сергій Олександрович Павліченко каже, що їхньому комбайну «SAMPO-130», призначеному для роботи на дослідних ділянках, вже понад двадцять років. Такі машини колись виготовлялися у Фінляндії. Завдяки умілим рукам та світлій голові механіка Миколи Івановича Колоскова ця техніка справно працює й досі. Ледве чи не усі механізми Колосков реконструював під наші вітчизняні запчастини. До речі, лабораторне обладнання станції – теж застаріле, ще радянського виробництва. Його також потрібно оновлювати. Останнім часом від Державної служби з охорони прав на сорти рослин така допомога стала надходити. Отримали дві селекційні сівалки, два легковики для спеціалістів, пару комп’ютерів, два хоч не нових, але робочих «Єнісея-1200» для збирання врожаю на зрівнювальних полях. Як каже директор, держава дозволяє преміювати працівників з недержавного фонду. Інша справа, що тих грошей на пальне, запчастини, «золоті» за ціною добрива та давно назрілий ремонт старого приміщення станції не вистачає. Зарплатня ж працівників станції як була 1991 року мінімального рівня, тому ж рівневі й нині відповідає. Виходить, що люди з вищою освітою, які виконують роботу державного значення в одній з провідних аграрних держав, до життєвого рівня представників середнього класу європейських країн поки що не дотягують…

Але й за мінімальної зарплати працівники Березівської державної сортодослідної станції свої обов’язки виконують сумлінно і професійно. Вони ж – державні люди.

Олександр НЕБОГАТОВ, власкор «Одеських вістей», Березівський район

Щоб зимівля була теплою і ситою

Ще років десять – п’ятнадцять тому в серпні на сторінках газет майже щодня можна було зустріти матеріали, які розповідали про підготовку громадського тваринництва до зимового періоду. Тепер про таку підготовку майже не чути, бо самої тваринницької галузі в більшості сучасних агроформувань просто немає.

«З тваринництвом багато клопоту, та й прибутки не завжди є», – такої думки про галузь нинішні керівники.

Та все ж таки, на щастя, ще є господарства, де такі роботи, як силосування, ремонт корівників актуальні. До них відноситься СТОВ «Новоандріївське».

Директор товариства Віктор Гаврилович Лисенко переконаний, що сільськогосподарське виробництво тільки тоді ефективне, коли утримує всі галузі.

– Адже вони доповнюють одна одну. Хіба можна плідно займатись рослинництвом, не маючи тваринництва? – говорить Віктор Гаврилович.

І не випадково в господарстві, яке він очолює, розвивається тваринницька галузь. Для того, щоб тварини почувалися комфортно, тут все робиться завчасно і якісно. У минулому році, наприклад, провели реконструкцію корівників на одній із найбільших ферм. Сюди перевели усе дійне стадо. А воно, як на нинішній період, чимале – понад 400 голів. Цьогоріч у приміщеннях тільки дещо подекуди підновили. Тож до роботи в зимовий період уже готові. Та й з кормами все гаразд.

Як розповів завідувач ферми Микола Крючков, сіно і солом’яна січка стюковані і складені у скирти. До того ж скирти вкриті спеціальною водонепроникною плівкою, щоб не замокала пожива в період негоди. До речі, мені таке довелося побачити вперше.

Готуються в господарстві й до заготівлі силосу. Спеціалізовані траншеї вже очищені.

– Вся силосозбиральна техніка відремонтована та налагоджена, люди теж є, – розповів головний інженер господарства Іван Семенович Ткаченко. – Кукурудза в цьому році вродила дуже гарна. Отож сподіваємось закласти достатню кількість цього соковитого корму. Цими днями розпочнемо.

А сьогодні на фермі корови одержують по десять кілограмів зеленої маси та по три кілограми зернофуражу. A ще вся худоба із сьомої години ранку до дванадцятої дня та з 14- ї до 18-ї вечора випасається. Пасуть корів Михайло Хушану, Володимир Ковтанюк, Ігор Гетьман, Анатолій Козачинський та Віталій Шабінський.

Тричі на день доярок автобусом підвозять на доїння. Справа в тім, що всі вони живуть у декількох селах. Таким чином вирішується питання зайнятості населення і успішного ведення галузі. Варто сказати, що всі доярки тут працюють досить давно, тож мають великий досвід. Наприклад, Людмила Бордей, Віра Ковтанюк, Тетяна Куртова, Валентина Свічкар та Тетяна Фотакі мають від 20 до 30 років стажу.

Добра годівля та старанний догляд дають відчутні результати. А ще на фермі працює цех по охолодженню молока.

– Це дуже добре, – сказала обліковець ферми Оксана Крючкова, – саме завдяки охолодженню ми маємо змогу відправляти продукцію раз на добу. Щоденно наше молоко забирають дві одеські фірми «Агроком» та «Агромарин». Про якість та збереження продукції до її здачі дбає наш оператор холодильного цеху Наталія Скуратова.

У нас всі працівники ферми трудяться старанно. Адже від цього залежать і прибутки господарства, і наші заробітки , – розповів завідувач Микола Георгійович Крючков. – Нині така пора, що кожен цінує своє робоче місце. Та й залишилися на фермі люди, найвідданіші тваринницькій справі і найпрацьовитіші.

З усього побаченого і почутого стало зрозуміло, що в СТОВ «Новоандріївське» робиться все для того, щоб зимівля громадської худоби була ситою і теплою.