Мабуть, навіть людям, далеким від села і сільгоспвиробництва, страшно дивитися на те, що коїться з лісосмугами. Їх без розбору – не тільки сухостій, а й живу зелень – вирубують на дрова місцеві селяни; лісосмуги страждають від нехлюйства і байдужості проїжджих туристів; вони горять, займаючись від стерні, яку спалюють окремі фермери. Гірко і страшно: за останні роки фактичної бездоглядності для них замість колишніх колгоспів так і не знайдено нових господарів.

Колективні сільськогосподарські підприємства (КСП), як відомо, свого часу стали правонаступниками колгоспів і у спадок отримали все рухоме й нерухоме майно. Однак після розпаювання КСП і подальшої їх «тихої загибелі» лісосмуги стали нікому не потрібними. Згадали ж ми всі про це, коли було вже запізно. КСП зникли, а пайовики отримали акти на сільгоспугіддя та майно і здали їх в оренду приватним агроструктурам. Суто формально посадки стали власністю сільрад, які, на жаль, належних коштів на їхню охорону і догляд за ними не мали і не мають. Треба терміново щось робити. Про це зайшла мова на останній сесії Березівської районної ради. Оскільки проблема має чимало юридичних колізій і перепон, депутати вирішили доручити уважно вивчити її відповідним фахівцям і підготувати пропозиції на розгляд наступної сесії.

Директор державного підприємства «Березівське лісове господарство» Олексій Гиренко розповідає, що масове насадження лісосмуг в колишньому СРСР тривало з початку 50-х і до кінця 80-х років минулого століття. Державні лісомеліоративні станції на колгоспних землях висаджували та доглядали степові лісосмуги до 5-6-річного віку. Потім ці насадження безоплатно передавали колгоспам. Таким чином здійснювалася великомасштабна державна програма захисту полів від вітрової ерозії, накопичення вологи в ґрунті шляхом снігозатримання, розв’язання інших екологічних проблем. У цих посадках знайшли притулок різна дичина, велике розмаїття птахів та комах. Лісосмуги стали у пригоді грибникам та пасічникам. Механізатори і працівниці польових бригад отримали чудове місце для перепочинку, надійне прикриття від палючого степового сонця. Та ось наступило розпаювання КСП, ініційоване реформаторськими віяннями. Без реформ життя не можливе, але у ході реорганізацій нерідко трапляється таке, про що кажуть: «війна без втрат не буває». Непродумане розпаювання КСП стало просто фатальним для лісосмуг. Але апеляції до помилок минулого уже нічим не зарадять, каже Гиренко. Помилки треба якось виправляти. Держава за відповідною програмою нині виділяє кошти лісгоспам на заліснення балок та ярів. ДП «Березівське лісове господарство» щороку висаджує по 300-350 гектарів. Однак дані кошти дозволяється спрямовувати виключно на заліснення земель, що не відносяться до сільгоспугідь. Загалом на даний час дане державне підприємство доглядає понад 14 тис. га. лісів та заліснених територій. Це потребує неабияких зусиль. Щодо лісосмуг, які є власністю сільських громад, то лісгоспи здійснюють нагляд за ними, що жодним чином не є доглядом. У порядку нагляду складаються акти на упійманих браконьєрів, але ж забезпечити цілодобову охорону 7,7 тисяч гектарів лісосмуг по всьому району працівники лісгоспу фізично не можуть. Не можуть зробити цього й сільради, які й так давно і стабільно сидять на дотаціях з бюджетів вищих рівнів.

Та безвихідних ситуацій не може бути. На думку начальника відділу Держкомзему у Березівському районі, депутата районної ради Сергія Дідура, проблему можна розв’язати. Для цього потрібна воля і відповідні дії сільських громад. Але далеко не всі громади мають зареєстрований юридичний статус. Тож у такому разі питання могли б вирішити виконкоми сільрад за рішеннями сесій. Головне, не порушувати Земельний кодекс. Тому не треба акцентувати питання на землях, що під лісосмугами. Нехай мова йде про оренду самих лісонасаджень у формі громадського (комунального) майна. Якщо великотоварний сільгоспвиробник (а таких у районі чимало) побажає взяти в оренду лісосмуги, які прилягають до тих угідь, які він вже орендує, то чому б сільраді не заключити з ним таку угоду. Але тільки угоду про оренду насаджень, а не землі. Тоді і Земельний кодекс не буде порушено, і справа вирішиться. Чи підуть назустріч сільрадам дрібні фермери? У них бажання то є, та ось коштів, як правило, бракує. Тут потрібен якийсь компроміс. Треба ж пам’ятати, що дані насадження вже були подаровані державою колгоспам, а потім перейшли сільській громаді. Тож орендна плата має бути символічною – наприклад, по 1 грн за тисячу дерев. Головне, щоб правила були чіткими, однаковими для всіх орендарів і вигідними для сторін, що укладуть таку угоду. Хтось має розробити взаємоузгоджені правила оренди та конкретні критерії відповідальності сторін за догляд та збереження зелених насаджень. Таким розробником може бути конкретна сільрада. Але щоб забезпечити однаковість для території району, то хай би районна рада взяла на себе розробку типових договорів оренди, розмірів орендної плати та інших регламентуючих документи і положень.

Й справді, за досить важливу, відповідальну справу взялася Березівська районна рада. Сільгоспвиробник (дрібний чи великий) у будь-якому разі зацікавлений в тому, щоб лісосмуги не зникли остаточно. Це ж – родючість його полів. Зацікавленість громади теж очевидна: завжди буде ясно, з кого питати за догляд і охорону насаджень. До речі, той же фермер, отримавши лісосмугу в тимчасове користування, зможе узгодити у лісгоспі раціональні правила її розчистки і цілком законно матиме дрова. Головне, що при вирішенні даної дуже важливої, без перебільшення – державної проблеми жодних державних коштів не буде потрібно.

Отже, якщо Березівська районна рада зможе сформулювати для сільських рад належні рекомендації, то слід сподіватися, що у цьому районі лісосмуги нарешті знайдуть ефективного і відповідального господаря.