(Продовження. Початок в «ОВ» від 14.08.2010 р.)

Танення льодовикових шапок нашої планети, зникнення цілого ряду видів флори і фауни, досить відчутні кліматичні аномалії… Учені одразу спробували знайти причини таких малоприємних перспектив змін навколишнього світу. Перст науки вказав на саму Людину, яка своєю необдуманою поведінкою сама же і риє собі та всьому живому на планеті могилу. Чи так це?

ЩО Ж ТИ З НАМИ

РОБИШ, СВІТИЛО?!

У цілому за останні сто років середня температура поверхневого шару атмосфери підвищилася на 0,3-0,8°С, площа снігового покриву у північній півкулі знизилася на 8 %, а рівень Світового океану піднявся у середньому на 10 – 20 сантиметрів. Всі ці дані не можна залишити без уваги. Таким чином, підвищення температури на нашій планеті є незаперечним фактом, але діяльність людини, як ми вже писали, до цьому жодного стосунку не має. Де ж тоді слід шукати причину? Відповідь на це запитання настільки ж проста, наскільки і очевидна. За будь-які температурні зміни відповідає... Сонце.

В 1991 році учені Данського університету метеорології вирішили порівняти графіки змін сонячної активності і температури за останні 120 років. Одержані графіки майже співпали, що свідчить про прямий зв'язок цих двох показників. Схожі дані через роки були одержані ученими НАСА та Американського національного управління у справах атмосфери.

Здавалося б, відповідь на головне питання про причини тих бід, які вже переживає планета і, найшвидше, переживатиме у найближчі десятиліття, отримана. Однак варто тільки включити телевізор, розгорнути періодичну пресу, наукові журнали або запитати у всезнаючого інтернету, очевидність наведених вище міркувань почне стрімко розчинятися. Створюється враження, що людство просто бажає взяти на себе всю відповідальність за кліматичні зміни. Але навіщо це потрібно? Супротивники теорії антропогенного впливу на клімат переконані: у цьому разі людина спробує виправити власні помилки, що обійдеться в колосальні суми грошей. Тут, мабуть, цілком доречно вжити алегорію «Гроші у повітря».

Прихильники теорії сонячного впливу на клімат нашої планети переконані, що стабільне зниження температури у глобальному масштабі розпочнеться уже в 2013 – 2015 роках. І триватиме приблизно півстоліття. У 2055 – 2060 роках настане глибокий мінімум температури. На північні країни очікують не катастрофічні, але дуже серйозні зміни. Майбутнє похолодання призведе до значного збільшення площі снігово-льодового покриву.

Після цього періоду холодів за законом циклічності обов'язково знову настане потепління. Температура на планеті почне поступово підвищуватися на початку XXII століття. Ні похолодання, ні потепління не можуть тривати довше, ніж їм відміряно 200-річними коливаннями розміру та світимості Сонця.

ОЗОНОВИЙ ЕФЕКТ,

АБО «ПАРНИКОВІ» ДІРИ

Завідувач лабораторії глобальних проблем енергетики Московського енергетичного інституту Володимир Клименко розповідає, що історія, схожа на ту, що розкручується зараз навколо теорії глобального потепління, уже мала місце у другій половині минулого ХХ століття. Тоді світ був заляканий прогнозами про стрімко зростаючу кількість озонових дір. Згадайте, як розмірковували про це учені та політики у не таких вже і далеких 90-х. Винуватцем швидкої загибелі цивілізації було названо саму людину, а правильніше, продукт, який тотально використовувався людьми у повсякденному житті. Йдеться про холодоагент фреон, що застосовувався тоді у всіх холодильниках і дезодорантах. Кампанія була розгорнута так широко, що буквально кожен, хто пшикав балончиком у повітря, почувався як мінімум несвідомим громадянином, якому байдужа доля всього людства.

У березні 1985 року три десятки розвинених країн, серед яких пізніше опинився і Радянський Союз, у Відні підписали Конвенцію про скорочення виробництв, що використовують фреони. Екологічні та економічні наслідки, якими лякали учені, змусили уряди багатьох країн відмовитися від цілого сектору промисловості, з обігом у багато мільярдів доларів. Проте і тоді знайшлися скептики, які стверджували, що людський вплив на атмосферні процеси, за усього його руйнівності у локальному плані, у планетарному масштабі – мізерний. Але шляху назад уже не було, і на заміну виробникам фреонів та продукції з його вмістом прийшли нові, дорожчі, новинки. Людство було «врятоване», а про озонові діри дуже швидко забули.

До речі, учені, які ще у 70-х роках першими почали піднімати громадськість на боротьбу з балончиковими дезодорантами, через 20 років одержали за свої труди Нобелівську премію. Нагадаю, що такий же шлях пройшов і колишній віце-президент США Альберт Гор. Проте це далеко не єдина закономірність, яку можна простежити у двох проблемах, роздутих як мильна булька до планетарного масштабу. Так, згідно з прогнозами учених, у разі цілковитого виконання усіх умов Віденської конвенції очікувати цілковитого відновлення озонового шару планети можна було б уже до 2150 року. Масштабність шкоди, завданої людиною, виходячи з такого прогнозу, була безпрецедентною. Проте уже наприкінці 90-х років ситуація з проривами у захисному шарі нашої планети практично цілком нормалізувалася.

Сьогодні у науці існує кілька десятків кліматичних моделей, багато з яких прямо суперечать одна одній. Розробник однієї з них, професор кліматології університету Оттави Йєн Кларк підкреслює: моделі не можуть формувати картину, не передбачену її творцем. Але ж варіантів, які не можливо передбачати, сотні і навіть тисячі. При цьому переважна більшість існуючих кліматичних моделей побудована винятково навколо теорії про парниковий ефект. Хіба за такої умови можуть вони показати, що сама теорія є помилковою?

КІОТСЬКА ЗМОВА

Напевне багатьом знайомий такий афоризм: «В історії все повторюється двічі. Спочатку як трагедія, а потім – як фарс». Можливість судити про те, чи є черговим грандіозним фарсом історія з глобальним потеплінням, нам надасться уже в найближчі десятиліття. Проте сьогодні вкрай цікаво спостерігати за тим, як вдало реалізований сценарій з озоном повторюється буквально без змін. Взяти хоча б відомий Кіотський протокол, який був підписаний десятками розвинених країн у 1997 році. Відповідно до цього документа, розвинені країни і країни з перехідною економікою у період з 2008-го по 2012 роки зобов'язуються забезпечити зниження викидів парникових газів антропогенного походження як мінімум на 5 %. За великим рахунком, цей документ означає, насамперед, колосальні перерозподіли у виробничих потужностях цілих держав. Другим, менш явним, завданням документа є недопущення якого б то не було промислового та економічного зростання країн, що розвиваються. Точно так само, як і Віденську конвенцію, Кіотський протокол дружно ратифікували два десятки держав. Точно так само, як і Віденську конвенцію, Кіотський протокол відмовилися підписувати Китай та Індія, розсудивши, що їм це не по кишені.

Спробувати назвати тих, кому хоч якоюсь мірою може бути вигідна кліматична ейфорія, дуже не просто. Розпочати можна з виробників ощадних лампочок, а закінчити – цілими державами, розподіл сил в економіці яких змінився після вступу у міжнародну боротьбу з вуглекислим газом.

Якийсь час тому британські учені-кліматологи заявили: для того, щоб уникнути кліматичних катаклізмів з мільйонами жертв та мільярдних збитків, уже сьогодні необхідно щороку витрачати на боротьбу з СО2 майже 1% від усього світового валового внутрішнього продукту В іншому разі сукупні втрати людства уже у наступному десятилітті становитимуть майже 20% ВВП. Чи слід шукати красномовніших доказів всесвітнього відвертого залякування з метою перерозподілу неймовірних сум грошей!

МІЛЬЯРДИ

ДЛЯ ГОДІВНИЦІ

Сьогодні покладати відповідальність за урагани, повені і землетруси на людину вже стало нормою. Проте в історії багато разів були періоди підвищеної сейсмічної або кліматичної активності, які наші предки знову ж пов'язували із собою. Але тільки це вже була не цілком зрозуміла відповідь фізичних сил природи на забруднення навколишнього середовища, а гнів міфічних богів за ті чи інші прояви вільнодумства. Причому спочатку культивувалися ці настрої, як і сьогодні, досить невеликою групою людей.

Мільярди доларів, які уже були інвестовані у вивчення парникового ефекту, а також грандіозні суми, які витрачаються щороку на превентивні заходи, спрямовані на те, щоб не допустити здійснення прогнозів учених, свідчать про те, що існують десятки тисяч людей в усьому світі, які від цих грошей залежать. І мабуть мало кому з них хочеться відстати від такої ситної годівниці винятково з ідейних міркувань. Отже, слабкі голоси тих, хто намагається суперечити загальному кліматичному катарсису, прирівнюються до проповідей єретиків, які суперечать своїми хибними думками праведній більшості. Саме тому чергові заголовки, що рябіють загрозливими прогнозами, викликають справедливе бажання зробити все (зокрема і заплатити будь-які гроші), щоб Гольфстрим не змінив свого напрямку, Британські острови, а разом з ними Венеція й Амстердам, не стали підводною визначною пам'яткою, а на безкраїх просторах України замість пшениці не «заколосилися» кактуси.

Чи судилося справді здійснитися цим прогнозам, покаже час. Проте відповідь на запитання про те, наскільки довго протримається на плаву теорія глобального потепління за рахунок парникового ефекту, напевне буде знайдена значно швидше.