Понад два місяці тому Фрунзівську центральну районну лікарню знову очолив Анатолій Олексійович Левченко. П’ять років тому довелося йому залишити крісло головного лікаря. Увесь цей час працював терапевтом. Та доля розпорядилася інакше – сьогодні Анатолій Олексійович знову поринув у розв’язання проблем лікувального закладу.

– Які ж хвороби системи охорони здоров’я району вдалося діагностувати на перших порах? – запитую у головного лікаря.

– Їх дуже багато, та, як це не банально звучить, найголовнішою є хронічний брак фінансів. На цей рік лікарні виділено близько семи мільйонів гривень, з яких 80% спрямовується на заробітну плату, решта – на енергоносії та інші невідкладні потреби. Тому мусимо економити на всьому. Одного дня я сів і просто підрахував, скільки можна заощадити на оплаті за електроенергію, якщо підійти до освітлення території лікарні по-іншому. У всіх можливих місцях встановили ліхтарі меншої потужності й отримали 4 тисячі гривень економії бюджетних коштів щомісяця.

Великою проблемою був стан постільної білизни, передбаченої для стаціонарних відділень лікарні. Уявіть собі: нові комплекти закуповувалися понад чотири роки тому, а процес прання через відсутність нормальних пральних машин відбувався у холодній воді. На цю білизну бридко було не лише лягти, а й дивитися. У цій справі до потреб лікарні з розумінням поставилася районна влада – одразу ж виділили кошти на сучасні пральні машини та білизну. Грішми розпорядилися по-господарському. Вишуковуючи якнайвигідніші варіанти, через інтернет-магазин замовили 4 машини для прання, закупили тканину на пошив білизни, хірургічних халатів та дитячих пелюшок. Сьогодні, завдяки старанням власного закрійника, всі відділення забезпечені новенькими постільними комплектами. Нарешті вдалося позбутися всього ганчір’я, що служило медикам у повсякденній роботі. Також встановлено новий бойлер на харчоблоці та два кондиціонери – у хірургічному відділенні та кабінеті стоматолога. Проведено ремонт у пральні, впорядковується чималенька лікарняна площа. Всі роботи виконуються виключно власними силами, щоб до мінімуму звести витрати.

Знаєте, передусім я хочу навести елементарний порядок як у приміщеннях, так і на території лікарні, створити для медперсоналу належні умови праці. Не можна допустити, щоб люди отримували від візитів до лікувального закладу одні лише негативні враження. Це також стосується зовнішнього вигляду і поведінки медиків. Обов’язковими для всіх стали дрес код – халат, шапочка, бейджик – щоб пацієнти знали, до кого звертаються або з ким виникла якась проблемна ситуація. Здавалося б, я говорю про звичайні речі, але і в цьому напрямі мені, як керівникові, довелося докласти немалих зусиль.

– Анатолію Олексійовичу, а як Вам вдається розв’язувати проблему харчування пацієнтів стаціонарних відділень? Пам’ятаю, колись для потреб їдальні утримувалось невелике підсобне господарство, а працівники лікарні постійно були задіяні на збиранні овочів та фруктів, їх заготовляли на зиму в достатній кількості.

– Так, справді, все це було, та, на превеликий жаль, ні корови, ні іншої живності вже немає. На харчування хворих виділяється приблизно 5 тисяч гривень щомісяця. Звичайно, цих грошей замало. Тому змушений звертатися по допомогу до місцевих сільгоспвиробників. Багато з них йдуть нам назустріч. От нещодавно домовилися з братами Кандауровими про заготівлю помідорів – засолимо у бочках, заготуємо сік, томатну пасту тощо. Нам також допомагають крупами, борошном, кухарі випікають духмяний домашній хліб. Домовилися з центром зайнятості про те, щоб безробітні декілька днів попрацювали на збиранні шипшини та глоду для вітамінного чаю. Є люди, котрі ніколи не харчуються з лікарняної кухні. Це їхній принцип, і свою думку з цього приводу ніхто їм не збирається нав’язувати. Та я хочу, щоб решта пацієнтів із задоволенням у нас харчувалися. Покращене харчування у нас передбачене для ветеранів, інвалідів війни та інших категорій громадян. У перспективі хотілося б мати свій сад, виноградник, якийсь наділ землі, але нічого не буду загадувати наперед.

– З господарською частиною Вашої діяльності зрозуміло. А як організовано надання медичних послуг населенню, роботу «швидкої допомоги», яка вважається обличчям лікарні?

– Нині я мушу констатувати, що фрунзівська «швидка допомога» виконує роль своєрідного таксі: фельдшер виїжджає на виклик, оглядає хворого, за необхідності робить укол і везе пацієнта до лікарняного відділення. Добре, коли такий підхід є виправданим. А коли трапляється екстримальна ситуація? На жаль, у таких випадках ми нічим не можемо допомогти людині, бо в автомобілі «швидкої допомоги» нічого, крім невеликої валізи з найнеобхіднішим набором медикаментів, немає. Зараз ми використовуємо всі можливості, щоб організувати надання такого виду медичної допомоги оперативно, невідкладно. В автомобілях будуть портативні кисневі балончики, підвісні крапельниці, акушерські комплекти, шини, носилки. Одне слово, забезпечимо фельдшерів хоча б найелементарнішими засобами для порятунку життя людини. Гостроти цій проблемі надає технічний стан обох автомобілів «швидкої допомоги», які «наїздили» вже понад 200 тисяч кілометрів.

Нічим похвалитися і в питаннях надання медичних послуг. Окрім того, що лікарня відчуває значний кадровий голод, медики мусять працювати на обладнанні, яке аж ніяк не відповідає вимогам сьогодення. Щоправда, торік у межах державної програми у район привезли дороговартісний апарат ультразвукового обстеження. Але, як виявилось згодом, він не зовсім укомплектований спеціальними датчиками. Щоб закупити їх, потрібно понад 160 тисяч гривень. Ми сподіваємося на розв’язання цієї проблеми, навіть підготували спеціаліста для роботи на новому УЗД апараті, який конче необхідний для діагностики хвороб на ранніх стадіях.

Найближчим часом плануємо організувати лабораторні дослідження цитології на місці, щоб не возити аналізи до Одеси. Маємо цистоскоп та молодого фахівця, котрий після проходження курсів приступить до роботи. Увага до кадрів є для мене першочерговою, тож залучатиму прогресивних, грамотних спеціалістів, які матимуть бажання працювати якісно, з повною віддачею сил. З початку вересня до роботи приступив новий стоматолог, має бажання потрудитися у сільській місцевості і лікар-невропатолог. Щоправда, маємо труднощі з житлом для медиків – це ще одна невтішна реалія системи вітчизняної охорони здоров’я. Але це проблема не медична, а соціальна, загальнодержавна, що має вирішуватися на найвищому рівні.

– Анатолію Олексійовичу, з Вашої розповіді випливає, що охорона здоров’я в райцентрі у занедбаному стані. А що тоді говорити про фельдшерсько-акушерські пункти в селах?

– Це взагалі окрема і дуже болюча тема. Нещодавно я мав нагоду побувати у ФАПах нашого району і був просто вражений убогістю служби першої медичної допомоги на селі. Як відомо, ці пункти перебувають «під крилом» сільських рад. Не знаю, хто таке придумав, та вважаю, що медициною на селі, як і будь-якою іншою галуззю, мають керувати професіонали. Чим може допомогти ФАПу сільська рада, коли й сама має вкрай обмежений бюджет? У кращому випадку, на рік виділяють 500 гривень на найнеобхідніше. Це ж крапля в морі. Тому ми нещодавно адресували листа до районної ради з проханням розглянути питання щодо підпорядкування ФАПів районній лікарні. Як воно вирішуватиметься – побачимо.

– На завершення нашої розмови хотілося б дізнатися про долю новозбудованого хірургічного відділення.

– Велику надію у цій справі покладаємо на першого заступника голови обласної державної адміністрації Наталю Анатоліївну Чегодар, яка нещодавно побувала у Фрунзівці з робочою групою. Вона оглянула об’єкт і обіцяла допомогу з обласного бюджету. А взагалі на завершення всіх робіт у новому корпусі нам потрібно 4,3 мільйона. Моя мета – організувати роботу Фрунзівської лікарні на вищому рівні, повернути авторитет медика, щоб лікувальний заклад був показовим і мав лише такі «хвороби», які дуже легко лікувати. Повірте, це не утопія, а цілком досяжна мрія.