Сорок з лишком тисяч населення, місто обласного підпорядкування, районний центр... Це все про Котовськ. Здавалося б – далеко не найбільше та найзначніше місто України. Але періодично місцеві ініціативи набувають резонансу у масштабах області, а то і всієї країни. Згадаймо хоча б семінар з питань реформування ЖКГ у 2006-му, на якому були присутні не тільки керівники країни та області, але й десятки мерів українських міст. Якщо ж говорити про недавні приклади, то зовсім нещодавно у Котовську побувала директорка Державної соціальної служби України у справах сім’ї і молоді Наталя Лук'янова. Наталя Леонідівна відвідала місцевий «соціальний гуртожиток», оскільки він став пілотним закладом для реалізації міжнародного проекту «Одерж свій шанс» (проект фінансується урядом Нідерландів). Про це починання та інші, не менш цікаві події у житті Котовська, ми і хочемо розповісти.

Отже, про все по порядку. Міський центр соціальних служб для сім’ї та молоді було створено у 1998 році і утримується за рахунок міського бюджету. Фактично він складається з двох відділень: центр соціально-психологічної реабілітації інвалідів та соціальний гуртожиток, який розпочав свою роботу чотири роки тому. Живуть тут діти-сироти або ті, хто позбавлений батьківської опіки. За чотири роки роботи гуртожитку у його стінах побувало близько 50 молодих людей. І досі вони часто заглядають у гості, просять поради у різних життєвих ситуаціях.

– Гуртожиток розрахований на 15 чоловік, але зараз у ньому живе 18, – розповів нам директор центру Петро Бондаренко. – 15 з них – студенти нашого професійно-технічного ліцею, троє мають освіту. Двоє уже працюють, а в однієї молодої дівчини вирішується питання про працевлаштування. Основна мета роботи гуртожитку – надання тимчасового житла і підготовка до самостійного життя. Це правильність використання особистого бюджету, елеметарні навички готування їжі, придбання речей і продуктів, здоровий спосіб життя. На сьогоднішній день по всій Україні близько 20 таких закладів, ми були у десятці перших...

Будемо відверті: часто вихованці інтернатів не мають навичок самостійного життя. А потім у пресі розповідають про випадки, коли довірливий «вихованець дитбудинку» за гроші продає житло, яке дісталося у спадщину, якимось аферистам. Гроші витрачає на красивий одяг та їжу в ресторанах, а потім залишається ні з чим. З вихованцями цього гуртожитку такого не трапиться. Їх навчають і заробляти, і розпоряджатися – нехай скромним – але власним бюджетом. Більше того – за час перебування дітей у цих стінах їхні гроші і допомоги збирають і відкладають. І вже є перший приклад того, як на ці кошти однієї з колишніх вихованок Тетяні Щербині купили власне житло – будинок у селі Розалівці під Котовськом. Цей випадок вразив навіть колег-громадських працівників, які приїхали для того, щоб поділитися європейським досвідом соціальної адаптації дітей. А у жовтні нинішнього року уже котовці поїдуть розповідати про свої напрацювання до Болгарії.

Щодо другого підрозділу – центру соціально-психологічної реабілітації, то вік його відвідувачів від 3 до 35 років. Діагнози: ДЦП, психічні захворювання, затримка розумового розвитку. Робота з кожною людиною провадиться за окремою програмою. ЛФК, масаж, комусь потрібний логопед, а хтось може одержувати навички читання і писання. Такий центр – добро не тільки для його молодих пацієнтів, але й для їхніх батьків. Адже дитина-інвалід потребує особливого догляду, і найчастіше його мама просто «випадає» із соціального життя. А от коли точно відомо, що вранці дитину заберуть, а увечері відвезуть на спеціальному автобусі, що у центрі на неї чекає триразове харчування, і вона там може перебувати з 7 ранку до 6 вечора, у батьків є можливість нормально працювати.

Як ми уже говорили, фінансування обох відділень центру відбувається за рахунок міського бюджету (майже 500 тисяч на рік). Але коли ми вирушили за інформацією до мера Котовська Анатолія Іванова, то зрозуміли: розмовою про один об'єкт відбутися не вдасться. Сам про себе Анатолій Павлович говорить:

– Почалася моя діяльність дуже давно. Я на цій посаді працюю «від розвиненого соціалізму і до неконтрольованого капіталізму».

Свого часу наш співрозмовник уславився на всю Україну заявою про те, що реформа ЖКГ не потребує мільярдних вкладень. Мовляв, гроші потрібні на заміну основних засобів – зношених мереж і котлів, але ці кошти довелося б вкладати у кожному разі. А реформа – це зміна самих взаємин між споживачем і постачальником послуг. Втім, незважаючи на досягнуті успіхи (тільки втрати води у місті після проведеної реформи скоротилися удвічі), про тему ЖКГ Анатолій Павлович говорить неохоче. Мовляв, у зубах уже нав'язло. І всіляко доводить, що не однією комуналкою «живий і славетний» Котовськ.

– Я пишаюся всім, – заявляє Іванов. – Особливо соціальною сферою. У нас багато цікавого, і якщо ви містом проїдете, то побачите, що робимо ми, і чого не роблять інші. Терцентр допомоги малозабезпеченим – держава фінансує 1 відділення, а ми фінансуємо 6. Літні люди там можуть одержати практично будь-яку послугу. Про центр соціальної допомоги дітям і молоді можна багато розповідати. Дуже ефективно працює управління культури, організовує багато урочистостей, свят, заходів...

Що ж, піддавшись натиску мера, ми вирушили у невелику оглядову екскурсію містом. Співробітникам міського БК багато колег позаздрять: приміщення відремонтовано, тут завжди тепло. Тому і не доводиться хвилюватися за збереження книжок у бібліотеці або костюмів у театральній студії. Протягом року співробітники провадять близько ста різноманітних культурних заходів. І вже були випадки, коли місцеві пенсіонери приходили скаржитися до мера... ні, не на дах, що тече, або безлад у дворі, а на те, що недільний концерт духового оркестру перенесли з одного мікрорайону в другий! У Котовську регулярно провадяться фестивалі для творчої молоді, а один з них уже набув обласного розмаху.

– Чотири роки тому було розпочато міський фестиваль для дітей з фізичними вадами, – розповідає начальник міського управління культури Ганна Вишневська. – Цей фестиваль одержав назву «Джерело надії». Через два роки нашу ініціативу було підтримано обласним управлінням культури, і тепер наш фестиваль має статус обласного. Залучаються діти, які не завжди адаптовані до нормального життя. Ми намагаємося їм допомогти, якось підтримати, розкрити їхні таланти. Були такі випадки, коли ми бачили тут хореографічні колективи глухих дітей. Тобто, вони не чують цієї музики, але вони танцюють. Ми бачили тут хлопчика, який танцював із ДЦП. Видовище дуже важке, але їм це допомагає. Тут немає тих, хто виграв, і тих, хто програв. Кожна дитина одержує подарунки від нашого міського голови, тому що фестиваль під його патронатом. Діти тільки приїздять самі, а всі інші витрати, включаючи харчування, ми беремо на себе.

За словами Ганни Миколаївни, рецепт такої активності – «власна ініціатива плюс підтримка влади». Взяти хоча б той факт, що всі працівники культури одержують до своєї скромної зарплати надбавку у 50% від окладу. Це теж певний стимул працювати краще і радувати жителів міста.

Уже під кінець дня ми заглянули ще на один об'єкт – Територіальний центр обслуговування пенсіонерів і самотніх непрацездатних громадян. Багато в чому його діяльність збігається з роботою інших аналогічних центрів. Допомога літнім самотнім людям у купуванні продуктів і ліків, доброчинна їдальня і перукарня... Але є і власні знахідки. Наприклад – прокат засобів реабілітації, простіше кажучи милиць та інвалідних крісел. Взагалі-то таким забезпеченням займається управління соціального захисту, але – для інвалідів. А як бути, якщо здорова людина поламала ногу і тимчасово непрацездатна? От у таких випадках і приходить на виручку прокат.

І ще одне... У Котовську ви практично не побачите на вулиці бездомних. Трапляється звичайно, все-таки залізничний вузол, однак і заходів вживають швидко.

– Не так, щоб дуже часто, але кілька разів на місяць таке трапляється, – говорить керівник центру Оксана Вихованець. – Зв'язуємося з міською лікарнею, з санаторним пропускником, щоб люди були обстежені, а потім їх без проблем можна було нагодувати і дати якийсь притулок. Якщо це літні самотні люди, то ми зв'язуємося з районним терцентром і відправляємо їх на стаціонарне проживання, якщо молодші – шукаємо їхніх рідних і близьких, де вони зможуть жити.

Часто приходять люди з місць позбавлення волі – і без жодних документів. Тому ми співпрацюємо з різними структурними підрозділами нашого міста, щоб прискорити оформлення документів. Щоб у них були паспорти, вони могли стати на облік у центрі зайнятості та одержати роботу. Міська рада оплачує для таких людей процедуру одержання паспорта. Якщо потрібна натуральна допомога – ці люди можуть одержати у нас одяг і взуття, іноді допомагаємо знайти дах над головою на якийсь час... Адже нам простіше зв'язатися з міськими організаціями, ніж людям самостійно ходити по інстанціях. Не всі проблеми, про які я говорила, прописані у нашому «положенні». Але якщо, як кажуть, «крик душі», то ми нікому не відмовляємо.

Сам мер Котовська Анатолій Іванов пишається своєю командою і вважає, що тут «кожна людина на своєму місці». Що й казати, відчувається бажання похвалитися досягнутим. Але ж хвалити справді є за що.

– Як ви розумієте, людина, яка вперше балотується, особливо зараз, може будь-яку фантастику видати за свої плани, – розмірковує Анатолій Павлович. – І виборці думають: а раптом вдасться? А я не маю можливості говорити дурниці. Я кажу тільки те, що вважаю за можливе зробити, враховуючи мій досвід, знання і практику.

Про своє місто цей чоловік готовий говорити годинами. Розповідати про карнавал на День міста, на який з'їжджаються навіть із сусідніх областей, про співпрацю з облрадою у сфері все того ж реформування ЖКГ та багато-багато іншого. Він просто живе цим.