Школа відчинила для учнів широкі двері. Але чи замислюються вони, як вона, школа, живе сьогодні?! З якими проблемами зустрічається навчальний заклад? Хто йому допомагає?

Розглянемо ситуацію, у якій перебувають сьогодні загальноосвітні навчальні заклади на прикладі одеської школи № 4. Із декількома запитаннями ми звернулися до директора школи Наталії Олександрівни Аббас.

– Наталіє Олександрівно, як Ви оцінюєте стан школи?

– Завдяки міським програмам, допомозі із міського бюджету, а також Малиновської райадміністрації ми почуваємося чудово. Діти одержують добре харчування, мають можливість працювати на нових комп'ютерах, навчатися у добре опалювальних та відремонтованих приміщеннях.

– Чи існує обов'язковий батьківський внесок, який потрібно здавати на початку навчального року.

– У нас є доброчинний фонд під гарною назвою «Країна майбутнього». На рахунок цього фонду батьки, які бажають допомогти школі, перераховують гроші. Жодного фіксованого внеску немає. Батьки допомагають нам винятково за власним бажанням. Це можуть бути кошти або ж власна праця. Наприклад, був випадок, коли в одному із класів провалилася підлога. Батько одного школяра, він будівельник, взявся допомогти. І разом із іншим батьком, працівником дорожнього господарства, відремонтували нам цю підлогу у найкоротший термін. І це не поодинокий випадок.

Ми ніколи не відмовляємося від спонсорської допомоги, але й не вимагаємо її. Якщо клас вирішив поміняти двері у кабінеті, то діти і батьки обговорюють це із класним керівником, збирають гроші і провадять заміну. Ми намагаємося будувати нашу роботу винятково на взаєморозумінні.

– Як з підручниками?

– У зв'язку із деякими змінами у навчальній програмі, оскільки повертаємося до одинадцятирічної освіти, ми ще недоодержали деякі підручники. Це винятково тому, що вони ще не надруковані у повному обсязі, але нам обіцяли, що в жовтні ми усе одержимо. Загалом, ми повністю постачені необхідними навчальними посібниками.

У кожній школі є групи продовженого дня, до яких зазвичай ходять діти молодших класів. Однак батьки цих дітей часто ремствують на те, що вчителям, які ведуть продовжений день, необхідно доплачувати. У школі № 4 така група теж є. Веде її Олена Мища. Вчителька про доплату чує вперше.

– У нас батьки вносять додаткову плату лише за харчування дітей. Решта входить до мого навчального плану, за що я і одержую зарплату.

Як з'ясувалося, така благополучна ситуація далеко не в усіх загальноосвітніх закладах міста. У маршрутному таксі мимоволі стаєш слухачем не лише радіо, обраного водієм, але й телефонних розмов випадкових попутників. У моєму випадку, попутниці. Молода жінка обурено розповідала комусь про перші батьківські збори у школі.

– У перший же день зібрали по 250 гривень. Але ж ми вже здавали на ремонт класу. Це, мовляв, на господарські потреби. Та на 250 гривень з дитини можна купити крейди і ватманів на кілька років наперед для усієї школи!

Мати закінчила розмову і сердито кинула в сумку телефон. Потім повернулася до мене і продовжила тираду:

– А до кінця місяця потрібно здати ще по 500 гривень, щоб поставили металопластикові вікна. А ще дошку нову потрібно купити і плафони замінити, а то, як же наші діти зі старими плафонами будуть навчатися?

– А нас попросили двері у класному кабінеті поміняти, – підтримала розмову жінка похилого віку. – Де грошей взяти – не збагну. І так на підготовку до школи витратили майже усі заощадження. Хочеться, щоб дитина була не гіршою за однолітків, а ціни – самі знаєте які. Через день вимагають здати.

– А ми до фонду розвитку школи щомісяця здавали, і цього року будемо здавати по 70 гривень. Причому жодних документів, на що йдуть ці гроші, що на них куплено, нам не показують. Розписуємося лише у зошиті, що здали, і все. Не здати теж не вийде, на дитину будуть потім пальцем показувати.

P.S. Як видно – контраст у наявності. Залишається лише привітати учнів та батьків четвертої школи і поспівчувати тим, хто опинився у іншій ситуації. Але, все ж таки, навчання без постійних батьківських доплат, спонсорських вкладень залишається міфом, якщо хочете, блакитною мрією для батьків, які пам'ятають справді безкоштовну освіту.