Становище українських моряків на міжнародному ринку праці, дотепер міцне, може дуже похитнутися. А система українського посередництва, як вид сприяння їм у працевлаштуванні за кордоном, просто буде дискредитованою. Причиною цьому може стати підписання Україною конвенції Міжнародної організації праці «Про працю у морському судноплавстві».

Конвенція ще називається «зведеною» або «2006» – за роком, коли виникла ідея уніфікації майже двохсот інших конвенцій, які регулюють відносини на світовому флоті, під однією обкладинкою. Вона може набрати чинності лише через рік після того, як її підпишуть не менше 30 морських держав. Але поки що цей документ підписали усього 10 держав, серед яких, крім Болгарії, Іспанії та Норвегії, такі країни, як Маршаллові острови, Панама, Боснія, Герцеговина, Хорватія, Багами та Ліберія, що аж ніяк не є морськими, оскільки ледве чи взагалі мають якийсь тоннаж. Не менш злиденний і флот України. Який же резон їй поспішати, щоб ратифікувати конвенцію «Про працю у морському судноплавстві»?

Але все ж таки знаходяться деструктивно налаштовані ініціатори того, щоб мусувати це питання в ешелонах влади. Але морський регіон України, куди входить і Одеська область, сконцентрував майже 800 посередницьких підприємств, за допомогою яких мають роботу на іноземних суднах близько 100 тисяч вітчизняних морських фахівців. Тут і поміркувати, чи вчасно Україні приєднуватися до вимог, висунутих Конвенцією-2006.

Українська морська організація та Українська морська спілка, які поєднують посередників і моряків, давно контролюють цю проблему. З їхнього боку було багато звертань до вищих урядових інстанцій, які мають десятки аргументів на користь того, що ратифікація недоречна протягом принаймні найближчих 20 років. Зараз до цієї точки зору приєдналися і члени Федерації роботодавців України, зокрема Одеське обласне відділення, на чолі із генеральним директором Сергієм Синятинським. А також член ради ФРУ, президент Чорноморської регіональної організації підприємств з працевлаштування моряків (ЧРОППМ) Олександр Кривонос. Вони і заявили про це на нещодавній прес-конференції.

– Наша організація виступає за те, щоб відкласти ратифікацію цього документа, – сказав він. – Логіка ухвалення серйозних рішень у системі організації праці припускає подумати, чи готова сьогодні Україна до такого кроку? На думку роботодавців – ні: рано!

Його турбує, чи не опиняться з підписанням Конвенції-2006 тисячі «підпрапорників» позбавленими можливості працювати в іноземних судноплавних компаніях. Це загрожує тим, що рівень безробіття одразу ж підніметься на 5%. І тоді приватна проблема стане державним головним болем, оскільки непомірно зросте навантаження на ринок внутрішнього працевлаштування.

Цікавий привід, що послужив сигналом до збору аудиторії в Одеському центрі зайнятості. Таким став офіційний лист Міністерства праці та соціальної політики України від 17 вересня на адресу Федерації профспілок України та Федерації роботодавців України. Згідно із цим факс-посланням у термін до 1 жовтня 2010 року згадані організації повинні надіслати до Міністерства свої пропозиції щодо підготовки до ратифікації документа. Ультимативна форма робить лист більш схожим на розпорядження, ніж на запрошення до дискусії. У ньому говориться про ратифікацію як про вирішений та остаточно затверджений факт. Очевидно, тому часу на відповідь дається усього два тижні.

Що ж, знову директиви зверху, не враховуючи думки тих, кого це найбільше стосується? Знову рішення-скороспілки? А потім тривалі наслідки?

– Така постановка питання виключає сумніви та міркування. Але вони є! – підтверджує юрист з питань морського права, він же виконавчий директор ЧРОППМ, член комісії Мінпраці та соцполітики України з питань ліцензування посередництва у працевлаштуванні на роботу за кордоном Микола Іванов. – Дії посередників повинні виходити з колективної думки. Інакше руйнується принцип консолідації.

Найбільш серйозні перешкоди до ратифікації приховуються в економіці країни. Так, директор посередницького підприємства «Єврокрюїнг» Сергій Мануйленко відзначив, що господарській системі України доведеться постійно складати іспит на зрілість, щоб відповідати високим вимогам, висунутим Конвенцією. Тягар ратифікації може дорого обійтися, то ж чи по Савці свитка? У випадку ж, якщо не підписувати цей міжнародний документ, жодного пресингу на українських моряків не буде. І вони зможуть продовжувати працювати «під чужими прапорами», як і колись, – безперешкодно.

Про те, що підписання призведе до необхідності перелопатити усю законодавчу базу з метою адаптувати її до конвенційних умов, сказав М. Іванов. Зокрема, подив викликав припис Конвенції-2006 щодо створення якихось «служб (бюро) з працевлаштування та найму». Вони повинні стати представництвами відділу кадрів судновласника-роботодавця, повноважними набирати екіпажі на борт. Тому із внутрішнього ринку праці автоматично скасовується така проміжна ланка, як посередники.

– Це призведе до того, що потрібно буде переформатувати усю систему морського працевлаштування, що склалася за 20 років. Чи можливо це? – продовжує М. Іванов.

І називає другий камінь спотикання. Це знову ж таки наполягання Конвенції-2006 на тому, щоб вивести моряків до окремої категорії трудових мігрантів. Такі спроби в Україні вже неодноразово декларувалися, але практика показала хибність цих намірів, атестованих правовими аналітиками як соціально негативні. Тепер що ж, знову влазити до нової проблеми?

– Відокремлення моряків-«підпрапорників» зажадало б створення спеціальних нормативних актів, – коментує юрист. – Зокрема, потрібно було б розробити окремі ліцензійні умови для діяльності цієї соціальної групи, виділеної суто за професійною ознакою. З одного боку, це знизить рівень конкурентоспроможності підприємців-посередників на ринку. З другого ж – призведе до монополізації в регулюванні даного ринкового сегмента. І – його тінізації! За відсутності в Україні власного флоту та занепаду морської галузі наслідком цих пересувок загрожує стати додаткове безробіття.

Цілковита неясність панує з питанням, буде рекомендована служба (бюро) приватним чи державним органом? А якщо так, то при якому Міністерстві? Голова президії колегії юристів морського права Денис Кешкентій звернув також увагу на те, що не прописано, яка ж відповідальність цих служб за результати працевлаштування. Та й невідомо, чи захочуть європейські судновласники вступати у співпрацю із органом, який представляє інтереси держави. Якщо ж умови наймання українських моряків перестануть влаштовувати роботодавця, він легко знайде їм заміну серед пакистанців, китайців, філіппінців, кубинців, єгиптян. А українцям залишиться лише сушити весла.

От і виходить, що проект є, а конкретного плану його виконання немає. І тверезого економічного підходу немає. І юридичних підстав. І флоту. Одні амбіції бути в ратифікації… попереду європейців.