Як реалізувати резерви?

24-25 вересня на базі ДП «Одеське обласне підприємство з племінної справи у тваринництві» (смт Жовтень Біляївського району) відбулася ХІV Міжнародна спеціалізована сільськогосподарська виставка-аукціон.

– Нинішній захід – це своєрідне свято аграріїв регіону, на якому вони покажуть найновіше, найпередовіше у тваринницькій галузі і рослинництві, поділяться своїми успіхами один з одним і зможуть знайти партнерів для співпраці, – сказав, відкриваючи виставку-аукціон, заступник голови обласної державної адміністрації Анатолій Новаковський. – Одночасно – це і своєрідний звіт аграріїв про свою роботу. За прогнозними показниками, ми очікуємо валовий збір зернових не менше 2,8 мільйона тонн.

Крім того, намітилися позитивні тенденції у тваринництві, насамперед, це наочно помітно на прикладах великотоварних сільгосппідприємств.

У нинішній виставці-аукціоні взяли участь близько п'ятдесяти племінних господарств області. Традиційно у павільйонах районів демонструвалася власна сільгосппродукція фермерів у сфері рослинництва, овочівництва, бджільництва і виноробства.

Крім того, у виставці взяли участь компанії з інших регіонів України, а також з Росії, Польщі, Німеччини, Греції, які репрезентували зразки сучасної сільськогосподарської техніки, комплектуючі, обладнання для переробки і зберігання сільгосппродукції, добрива та агрохімію, передові технології ведення фермерства і вирощування сільськогосподарських культур, послуги в АПК та багато іншого, необхідного для роботи сучасного аграрія. У практичній роботі окремі зразки тракторів і грунтообробної техніки можна було побачити і оцінити їхні переваги на проведеному 24 вересня «Дні поля».

Окремі екземпляри племінних дійних корів, на думку фахівців можуть давати до 30 літрів молока на добу, а добовий приріст ваги у корів м'ясної породи і свиней може досягати від 1000 до 800 грамів. Таким чином, виставкові екземпляри є, по суті, невичерпним резервом для розвитку тваринництва та його продуктивності.

Проте аграрії об’єктивно дивляться на сучасний стан справ. На їхню думку, потрібні значні інвестиції в село, підтримка державою на рівні країн Заходу, впровадження механізмів паритету цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. На жаль, і цього року ціна зерна і овочів була нижчою за собівартість. Така ситуація, стверджували співрозмовники, влаштовує так званих трейдерів, несумлінних переробників, великі торговельні мережі, але тільки не рядових українців, які одержують зарплати й пенсії найнижчі у Європі і навіть у країнах СНД.

А тим часом виставка-ярмарок ішла своєю чергою. З неприхованим захопленням, а іноді і з почуттям заздрості аграрії знайомилися з новими зразками сільськогосподарської техніки – тракторами, комбайнами, плугами, боронами, культиваторами, сівалками, на жаль, переважно імпортного виробництва. Дехто з учасників і гостей вів переговори про можливу закупівлю. Наприклад, керівник ТОВ «Правда» Фрунзівского району Станіслав Нікон не міг відвести погляду від трактора «челенджер» британського виробництва. А коштує він 1,3 мільйона гривень.

– Є бажання придбати? – запитав Станіслава Миколайовича.

– Ще не знаю, але фірма відпускає цю машину у лізинг, притому під 4 відсотки річних. А це набагато вигідніше, ніж брати кредит у банку під 30 відсотків.

А керівник агрофірми «Маяк» Березівського району, Герой України Зінаїда Гришко приглянула для свого підприємства зернометальник – машину для механізації вантажно-розвантажувальних робіт на токах і у зерносховищах. До речі, підприємство давно і успішно займається тваринництвом.

– Ви берете участь у нинішній виставці-аукціоні? – запитав Зінаїду Михайлівну.

– Хоча у нас і є племінний завод з виробництва української червоно-рябої породи, ми вирішили не брати участі у сьогоднішньому заході. Залишаємо племінних теличок для себе, тому що плануємо збільшити кількість молочної череди. На даний час, утримуємо півтори тисячі голів великої рогатої худоби, з них п'ятсот п'ятдесят дійних корів. Щодня реалізуємо близько п'яти тонн молока. Частину надоєного, звичайно, залишаємо на відгодівлю молодняку, щоб потомство виросло здоровим, щоб відповідало сучасним вимогам.

Виставка-аукціон з кожною годиною набирала обертів. На головному демонстраційному майданчику яблуку не було де впасти. Представники районів жваво спілкувалися один з одним, пригощали охочих дарунками полів і садів, розважали грою самодіяльних оркестрів. Звучали ліричні і танцювальні мелодії, пісні українською, російською, болгарською та молдавською мовами, які відображують багатство і національне різноманіття Одещини.

Анатолій МИХАЙЛЕНКО, «Одеські вісті»

Що за цифрами рейтингу, або

Чи поверне Ізмаїл собі статус агропромислового центру?

У порівняно нещодавні часи, названі нині радянськими, Ізмаїл справедливо вважався агропромисловим центром Придунав’я. А сьогодні місто, як це не парадоксально, фактично не має переробки у колишніх, глобальних масштабах. Чи не це є одним із чинників, які відкидають район назад у обласному рейтингу? Але ж за часів, названих радянськими, він завжди був у трійці-четвірці лідерів. Що сталося? Що треба зробити, щоб повернути втрачені позиції? Послухаємо думку селян та городян.

Валентин Дуплоноженко, директор сільськогосподарсько-виробничого кооперативу «Прогрес-Агро», депутат районної ради:

– Моя відповідь така – за останні 10 – 15 років, під час так званої перебудови аграрного сектору (а чи не вона фактично угробила село?), було значно звужено кількість сільськогосподарських галузей. Фактично занедбано тваринництво. Сьогодні лише ми ґрунтовно займаємося цією найважливішою галуззю. Наше СВК має три племзаводи, де утримується племінне поголів'я ВРХ, свиней, овець. Але і у нас вже не ті масштаби. І в цілому по району поголів'я тварин скоротилося у десятки разів. На запитання «чому?» відповім так: держава не зацікавлена у ціноутворенні на продукцію (причому, звичайно, не лише на тваринницьку). Хто мені пояснить, чому, скажімо, у Вінницькій області літр молока приймають по 4 грн 20 копійок, а в нас – чи не удвічі дешевше? Але ж у нас утримувати дійну череду важче – інші кліматичні умови, сухіше літо. Секрет простий: на півночі та у центральній частині України багато молокозаводів, конкуренція змушує переробників піднімати закупівельні ціни. А що у нас? Навіть свого молокозаводу фактично немає.

Іван Маринов, фермер, с. Лощинівка:

– Ви знаєте, що мене вбиває? Скільки років вже я фермерую, і за цей час мало хто з районного начальства, з районного управління агарної політики до мене заїжджав, частіше приїжджаєте ви, журналісти. Це я говорю до того, що в районі недостатньо ефективно використовуються, на мій погляд, наявні важелі адміністративного управління. Так, сьогодні, за часів приватного бізнесу, нам, аграріям, ніхто не буде, як раніше, наказувати, що сіяти і що здавати. Йдеться про інше – про вивчення управлінським апаратом району резервів та можливостей розвитку аграрного бізнесу. Мене, як депутата районної ради, також не влаштовує високий рівень дотування району, що зашкалює за 90%. Про це я неодноразово говорив і на сесіях, і при підготовці до них. Так, розумію, є у района труднощі. А коли їх не було? І питання різні, звичайно, вирішувалися. Згодний я і з головою райдержадміністрації С.І. Мазуром, який виступив на нещодавній, швидше за все, заключній сесії районної ради нинішнього скликання. З тим його твердженням, що працювати, звичайно, було дуже складно. Швидше за все, через різнобій у період дій колишнього Президента. У цій ситуації вдалося зберегти стабільність і злагоду між гілками районної влади. І відповідні питання вирішувати. Так-то воно так. Але чому ж в інших районах за не менш складних умов вийшли вперед? Якщо чесно, у мене залишилося багато запитань…

Борис Парфьонов, головний фахівець управління економіки виконкому міськради:

– Нарікання селян на те, що в місті не зацікавлені у переробці та реалізації сільськогосподарської продукції, не зовсім вірні. Ми, як ніхто інший, зацікавлені у тому, щоб переробка в місті була. Тому що розуміємо, що це дасть місту нові робочі місця. А можливості тут колосальні. Як відомо, з подачі виконкому організовано роботу оптового ринку, де селяни мають можливість здавати вирощену продукцію оптовикам, які приїжджають до нашого міста з усієї України. З ранку діє основний ринок, де також йде реалізація продукції. Далі. Нами ще кілька років тому були розроблені відповідні інвестиційні проекти щодо організації мобільних міні-підприємств з переробки. Усе залежить від зацікавленості інвесторів – ми відкриті для переговорів із ними.

Але тут є й інші «підводні камені». Я розумію, чому сьогодні інвестори не проявляють особливого бажання займатися цим видом бізнесу. Люди знаючі пам'ятають, чому зупинився той же консервний завод: звалилася виконавська дисципліна, почали порушуватися договори поставок овочів та інших видів сільгосппродукції. Завод почало лихоманити, що у підсумку призвело до збитків та його банкрутства. Був «світлий момент» років сім тому, коли виявив бажання придбати підприємство Одеський консервний завод дитячого харчування. Але, очевидно, не зійшлися в ціні з його власником. А ми ніяк не могли вплинути на цей процес. Це – до слова.

Суть ще і в тому, що для забезпечення цієї самої виконавської дисципліни необхідно створити так званий кластер – тобто, підприємство, яке поєднує увесь цикл – від вирощування до реалізації продукції. Але для цього потрібні чималі гроші. І об'єднані зусилля як міста, так і району.

Петро Хаджиков, перший заступник голови райдержадміністрації:

– Так, по першому півріччю Ізмаїльський район – на 22 місці. Але говорити про те, що в нас усе занадто погано, не можна. Є ціла низка моментів, які б'ють по рейтингу, а зробити ми нічого не можемо. Тому що, на відміну, наприклад, від Болграда, де усе враховується разом, у нас немає власних потужних підприємств. Немає власних ринків – вони зосереджені в місті. Чимале значення має і сезонність сільської праці, звідси – рівень доходів селян. Так, звичайно ж, негативно позначається і відсутність в Ізмаїлі переробної промисловості. Ми її фактично втратили за останні десять – п'ятнадцять років. Але не варто було б стверджувати, що не робиться нічого. У місті сьогодні є приватне підприємство з переробки насіння соняшника – аграрії, звичайно, везуть насіння саме на це виробництво. Ми готові разом із городянами розглядати інвестиційні проекти, із міською владою у нас – постійні контакти…

Василь Калудов, фермер, с. Каланчак:

– В інвестиційних проектах могли б взяти участь і ми, фермери. Однак у нас, як правило, не вистачає власних обігових коштів. А банкіри пропонують у відповідь кредити не нижчі за 25% річних, відмовляють у довгострокових кредитах, заганяють у кабалу короткостроковими кредитами…

Від редакції. То ж чи буде Ізмаїл агропромисловим центром? Чи підніметься рейтинг району? Ці питання залишаються відкритими. Будемо сподіватися, що депутати наступного скликання і в місті, і в районі будуть діяти активніше у вирішенні цих питань. Тоді, можливо, і інвестори не будуть ігнорувати столицю Придунав’я.