Шановні вчителі, освітяни!

Від усієї душі вітаю вас з професійним святом!

Педагог – це, без будь-якого сумніву, дуже правильний вибір життєвого шляху. Кожен з нас з особливою теплотою в серці згадує шкільні і студентські роки, своїх вчителів і викладачів – захоплених, творчих та відданих своїй справі людей.

Наукові досягнення педагогів вищої школи, якісна підготовка випускників навчальних закладів, перемоги школярів на всеукраїнських і міжнародних олімпіадах – все це свідчення того, що освіта в Одеській області нарощує свої якісні показники, забезпечує потреби громадян у необхідних знаннях.

Дорогі освітяни! Дякую вам за вашу нелегку сумлінну працю, за те, що усі свої сили, натхнення та здоров’я ви віддаєте школі та учням.

Бажаю усім, хто обрав нелегкий учительський хліб, щедрої долі і родинного благополуччя, постійного професійного зростання і здійснення усіх творчих задумів! Нехай кожен ваш день повниться радістю, щастям і достатком!

Голова Одеської обласної ради М. СКОРИК

Любі вчителі!

Ще в дитинстві ми довідуємося, чому навчають у школі. І лише з роками розуміємо, що немає справжніх знань без доброти, чесності, чуйності – усього того, що педагоги намагаються прищепити дітям. Щодня, входячи до класу, ви своєю працею складаєте іспит перед суспільством, перед майбутніми поколіннями. Біжать сторіччя, але не висихає джерело вдячності і признання Вчителю. Бажаю вам успіхів, творчого натхнення, добра та радості!

Начальник Головного фінансового управління облдержадміністрації М. ЗІНЧЕНКО

Освіта – довгостроковий кредит?

Наша газета вже торкалася проблеми поборів у загальноосвітніх закладах. Були наведені приклади, коли керівництво школи, батьки та учні в один голос говорили про те, що жодних грошових вимагань немає. Уся допомога навчальному закладу – чиста добродійність за ініціативою тих же батьків та спонсорів. Але були і скарги на постійні вимоги адміністрації здати якусь суму на потреби школи.

І все ж таки, безкоштовна середня освіта – реальність чи міф? На це запитання відповідають жителі Одеси і області. Деякі із них з зрозумілих причин відмовилася фотографуватися та називати номер школи.

Наталя, 39 років: У мене старший син вже одержав атестат, а молодший цього року тільки-но пішов до школи, тому про освіту я можу говорити довго. Відповідаючи на запитання, скажу, що в Україні освіта не просто не безкоштовна, вона майже «елітарна». Щоб одягти дитину до школи або коледжу, давати їй гроші на щоденні витрати, купити канцтовари за позахмарними цінами, потрібно дуже добре заробляти. Діти просять купити портфелі, щоденники та зошити із зображеннями улюблених героїв фільмів, які коштують набагато дорожче. І ми купуємо, тому що так усі ходять.

Ще влітку нас попередили, що потрібно буде закуповувати нові парти, тому що старі вже нібито ремонту не підлягають. Добре, що декілька батьків визвалися оглянути класні меблі та усе полагодили. У результаті, ми скинулися не по сімсот гривень, а по сто. Є різниця?

Зараз у школах ніби ненав'язливо, але вимагають, щоб діти ходили у чорно-білих формах. А хлопчикам же хочеться ще й джинсів, і що подертіших, то краще. Доводиться окремо купувати подерті штани.

Сергій, 40 років: Майже щотижня син приходить і говорить, що на щось потрібно здати гроші. Якщо це велика сума, мама йде і сама відносить. Але говорить, що квитанцій жодних їй не видають. Розписується у якомусь журналі чи зошиті. Ми вже і не намагаємося нічого з'ясовувати, допитуватися. Вже звикли. З того часу, як дитина пішла до дитячого садка, ми в сім’ї жартуємо, що відкрили собі довгостроковий кредит. Із закінченням дитячого садка та вступом до школи розмір цього «кредиту» збільшується чи не в геометричній прогресії.

Валентина, 45 років: За нинішнього часу навряд чи щось взагалі можна одержати безкоштовно. Але я не скаржуся. Донька цього року закінчує школу. Звичайно, здаємо гроші до фонду розвитку школи. Але всі ж здають. Я із занепокоєнням думаю про те, що у наступному році потрібно вступати до вузу. Ось коли потрібно буде затягти паски.

Віктор, 42 роки: Не смішіть, яка безкоштовна освіта?! Ще скажіть, що в нас медицина безкоштовна! Навіть якщо вам будуть говорити, що ніде нічого не платять – не вірте. Так у нас усе зараз влаштовано, що без грошей нікуди. Навіть якби школи і хотіли, їм не вижити без спонсорів. Але і в батьків кишеня не бездонна. Наприклад, за вересень ми в цілому заплатили 350 гривень, це не враховуючи ремонту, у якому ми теж брали безпосередню участь. Боюся думати, що чекає на нас у жовтні. А якщо в сім’ї двоє учнів?

Заради майбутнього держави

Напередодні професійного свята у Будинку представництв обласної ради кращих працівників освіти нашого регіону привітали голова обласної ради Микола Скорик та голова обласної державної адміністрації Едуард Матвійчук.

Керівники області висловили слова вдячності за самовіддану і жертовну працю нашим педагогам. Адже вони виконують шляхетну і відповідальну місію – навчають і виховують молодих українців.

– Ваша праця є надзвичайно важливою для нас, наших дітей і майбутніх поколінь. Для того, щоб Україна стала справді перспективною, квітучою, цивілізованою державою. Настав час зробити так, щоб професія вчителя стала престижною і посіла у суспільстві гідне місце, яке їй справедливо належить. І нам усім – команді Президента Віктора Федоровича Януковича належить у найближчі роки здійснити всі необхідні кроки, щоб Україна сміливо увійшла до двадцятки найрозвинутіших держав світу. Я щиро вітаю вас зі святом, бажаю міцного здоров’я, щастя та всього найкращого, – відзначив у вітальній промові Микола Скорик.

Цього дня під час урочистостей чимало працівників освіти було відзначено державними нагородами та нагородами обласної ради і облдержадміністрації. Зокрема, за творчу самовіддану працю, вагомий внесок у розвиток освітньої галузі, високий професіоналізм Почесною відзнакою Одеської обласної ради нагороджено: найстаршого на Одещині викладача – професора Одеської національної морської академії Віктора Григоровича Сізова, який цими днями відзначив свій 100-літній ювілей та заступника голови Балтської районної державної адміністрації Олександра Володимировича Нечипорука. Ще шістнадцятьом працівникам освітньої галузі вручено Почесні грамоти та цінні подарунки обласної ради.

Людмила ВОРОБЙОВА

Залишилося як спогад

Наталя Шумовська, м. Роздільна:

– Працюю у приватного підприємця, за професією швачка. Виховую двох дітей, Ніну, ученицю сьомого класу однієї із міських шкіл, та сина Олександра, учня третього класу.Цього року дітей збирати до школи фактично довелося самій. На чоловіка надії не було. Його тимчасові заробітки і постійне бажання бути напідпитку сімейний бюджет фактично не поповнюють. Тому усе літо збирала копієчку до копієчки, дещо з речей перешивала своїми руками, щоб мої діти не виглядали гірше, ніж однокласники. Однаково пішло на збір близько трьох тисяч гривень. Але ж це не все. У школі, де навчаються діти, існують два фонди: шкільний та класний. До кожного з них за семестр (це півроку) на одну дитину я платила по шістдесят гривень. На двох, відповідно, сто двадцять. Так було минулого року. Цього разу ще не знаю, у скільки нам обійдуться фонди та інше… Добре, що молодший обідає безкоштовно у шкільній їдальні. А за старшу потрібно платити. Але ж хотілося б, щоб діти навчалися і у музичній школі, у платних гуртках. Але, на жаль, для нас і таких, як ми – людей нижче середнього достатку, дороги туди закриті.

Школа може стати розкішшю

Олексій та Наталія Гудзь, м. Саврань:

– Наші донечки – Настуся та Тетянка – пішли до першого класу. Готуватися до цієї події стали ще з весни. І не тільки морально, а головне – матеріально.

Наталя Миколаївна нині має статус безробітної. Олексій Васильович, хоч і працює в ЗАТ АПК «Саврань» реалізатором, та заробітки не дуже тішать родину. Середньомісячний бюджет сім’ї рідко сягає за 800 гривень. Якщо навіть не їсти, то цих коштів не вистачило б на одяг та взуття першокласниць.

– За шкільну форму із блузкою заплатили 230 гривень, колготочки – 25 гривень, босоніжки – 120, один бант – 7 гривень, а потрібно чотири, білизна гривень 25, рюкзачок 100 гривень. І тепер все це помножте на два. Ось і вийде понад тисячу гривень, – розповідає Наталія Миколаївна. – А у нас ще ж є старша донька – Аня, вона пішла до восьмого класу. Їй у цьому році ми не змогли купити все нове. Придбали тільки форму за 200 гривень. Рюкзак, взуття та все інше залишилось із минулого року.

– А канцтовари у скільки обійшлись?

– Ми купували все це оптом в Одесі, отож дещо заощадили. На трьох витратили понад 500 гривень. Хоча всього врахувати не можна. Ще довелось здати по 50 гривень за кожну дитину на ремонт класів.

– А підручники всі видали?

– В основному забезпечили, але є такі, що потрібно купувати. Наприклад, для Ані необхідно придбати підручник з російської мови. Коштує він 25 гривень. Для нашої родини це відчутні кошти.

Виходячи з усього сказаного цією матір’ю, неважко зрозуміти, що їм для відправлення дітей до школи довелося відкладати гроші не один місяць.

Як показує досвід попередніх років, у процесі навчання ще потрібні будуть якісь дрібнички, які коштують не дріб’язкові гроші. Крім того, в школах практикують платні додаткові заняття, консультації. І якщо батьки хочуть, щоб їхня дитина мало гарні, поглиблені знання з того чи іншого предмету, вони повинні викладати ще чималенькі суми щомісяця.

Колись, в пору мого шкільного життя, нас майже примушували брати участь в художній самодіяльності, співати в хорі. Тепер моя онучка ходить на хор, займається вокалом, але все це за додаткову плату. Ось така вона, наша безкоштовна освіта. Якщо й далі так триватиме, то й школа може стати розкішшю.

Вчитися в Києві дешевше, ніж в Одесі

Світлана Кузьменко, Березівський район:

– Маємо двох доньок. Старшу вже вивчили на юриста, зараз працює в Києві. А молодша вирішила навчатися ближче до нас, тож вступила до університету в Одесі. Можу поділитися деякими досвідом та висновками.

Коли навчалася старша, ми давали їй по 200 гривень на місяць. Вистачало навіть на дорогу. Це було років 3-4 тому. Тепер меншій даємо таку ж суму на тиждень. Для порівняння оприлюднимо наші доходи. Я працюю вчителем початкових класів. Раніше отримувала по 700 – 800 гривень на місяць. Тепер – по 1500. Виходить, що мій дохід зріс удвічі, а витрати на навчання дитини – учетверо. Треба враховувати й те, що платимо за контракт, а сума його також подвоїлася. Де ж брати кошти?

Чоловік ґарантованої роботи не має. Займається обробітком земельного паю, розмір якого складає 6 гектарів. У нашій степовій зоні у середньому за рік з такої ділянки можна отримати чистого прибутку приблизно на ту суму, що платимо за контракт. Тож, щоб мати щось на власний прожиток, утримуємо в домашньому господарстві корову, пару свиней, птицю. Вільного часу практично не маємо. Усе – заради дітей.

Дивує мене, наприклад, те, що при оплаті за контракт і гуртожиток доводиться ще й ремонт кімнати в ньому робити. Ця практика – скрізь. Як у Києві, так і в Одесі. Але навчання, як бачите, у Києві все ж таки, дешевше. Щодо загальних витрат на навчання дитини, то вони зросли, і для простого сельчанина ледве реальні. Але ми знаємо одне: що б там не трапилося – дитину вивчимо. Бо ж хочемо, щоб донька жила краще від нас.

Підготували: Христина ВІЄР, Анна СТЕПАНОВА, Олександр НЕБОГАТОВ, Лариса ПІВТОРАК, «Одеські вісті»

Дихати любов’ю до малої батьківщини

Олена Миколаївна Кузьміна 1 вересня розпочала роботу – вона веде уроки образотворчого мистецтва у Приморській сільській школі Кілійського району. Паралельно молодий педагог організувала два гуртки – дизайну та конструювання, до яких охоче записалася дітвора.

Сама Олена Миколаївна – випускниця цієї ж сільської школи. З дитинства захопилася малюванням, успішно закінчила Ізмаїльський гуманітарний університет, повернулася додому і з радістю пірнула у рідну стихію.

Приморське – мальовничий куточок Українського Придунав’я – тут і морське узбережжя, і придунайські плавні з унікальними представниками флори та фауни, багато з них занесені до Червоної книги. Молода художниця працює олією, її улюблений жанр – пейзаж. Кожна картина Олени Кузьміної дихає любов'ю до малої батьківщини. Мабуть, саме цю науку – любити все, що тебе оточує, – і викладає Олена Миколаївна своїм маленьким підопічним.

Антоніна БОНДАРЕВА, власкор «Одеських вістей», Кілійський район

Резонанс

Чи можна називати допомогу рідній школі поборами?

В одному з недавніх номерів газети «Одеські вісті» було порушено тему так званих поборів з батьків школярів.

Недаремно сказала – «так званих». Чи можна назвати нашу допомогу школі поборами? Я б так говорити не поспішала. Впевнена, до моєї думки приєднаються і багато батьків учнів нашої сільської школи.

Так, відповідно до Конституції України, освіта у школі безкоштовна. Так воно і є. Але ж не секрет також, що у зв'язку з великою кількістю економічних проблем школи не одержують коштів, достатніх, скажімо, для літнього ремонту. То чому б не допомогти батькам? Тим більше, якщо така можливість у нас є?

Ми, батьки учнів Утконосівської загальноосвітньої школи, самі нинішнього літа проявили ініціативу, вирішили зібрати гроші на ремонт.

І зібрали близько 39 тисяч гривень! І ви знаєте, пишаємося тим, що змогли допомогти. За рахунок зібраних нами коштів був зроблений ремонт у шкільних кабінетах, відремонтовано опалювальну систему, установлено нові двері. Гроші знадобилися на все – і на замки, і на шпалери, і на плінтуси, і цвяхи. І на вивезення сміття. Ми не тільки збирали кошти, але в міру можливості брали участь у ремонті. А як інакше? Адже це наша рідна школа!

І знаєте, що чудово – навряд чи наші діти тепер будуть щось у класах ламати і псувати. Оскільки знають, як нелегко їхнім батькам дістається кожна копійка. Та й самі діти з малих років привчені до сільської праці.