Упродовж останніх 20 років багато держав Європейського континенту пережили значні зміни у політичному, економічному та соціальному житі, і це зумовило переформатування структури їхньої взаємодії. Після розпаду соціалістичної системи виникло 27 незалежних і, як мінімум, 5 невизнаних країн, які мають досить специфічні стосунки як між собою, так і з країнами ЄС. Деякі з них утворили різноманітні політичні та економічні союзи, інші вступили до Євросоюзу...

З огляду на все це у наукових колах, у рамках дискусії про міграційні потоки та їх географію, постійно порушуються питання щодо існування єдиної «Європейської міграційної системи». Дослідники продовжують активно обговорювати проблему ієрархічності європейських міграційних систем у межах політичних та економічних союзів, які постійно змінюються. От і на базі Центру міграційних досліджень Одеської національної академії зв’язку ім. О. С. Попова 24 — 25 вересня проходила міжнародна конференція за участю представників світової науки. Близько 80 спеціалістів (докторів та кандидатів наук) з 20 країн світу — Японії, Іспанії, Німеччини, Австрії, Великобританії, Швейцарії, Італії, Угорщини, Чехії, Латвії, Болгарії, Грузії, Польщі, України, Росії та інших — обговорювали найактуальніші проблеми, з якими стикаються Україна, Європа, світ. Учасники дискусії провели прес-конференцію, на якій поділилися своїм баченням ситуації щодо деяких питаннях.

Петро Воробієнко, ректор Одеської національної академії зв’язку ім. О. С. Попова, доктор технічних наук, професор: «Академія завжди порушує гострі питання, які стосуються економіки, розвитку новітніх технологій та життя суспільства загалом. У зв’язку з тим, що в нас з’явилися співробітники, які почали дуже серйозно займатися соціологією, ми вирішили організувати Центр міграційних досліджень. Адже міграція — процес, що надто бурхливо розвивається, а в більшості випадків є дуже болючим: до нього по-різному ставляться населення та уряди. Оскільки в міграційний процес втягнено дуже великі маси людей і він впливає на майбутнє суспільства, майбутнє економіки, необхідно напрацювати рекомендації, які сприйняли б громадські організації та уряди».

Олена Малиновська, радник Національного інституту стратегічних досліджень (Україна, Київ): «На жаль, Центру міграційних досліджень у Києві нема. І всеукраїнського такого центру теж не існує. Саме тому столиці варто брати приклад з Одеси, де успішно працює вже два таких центри. Я повністю підтримую сказане Петром Петровичем: така проблема повинна бути предметом дуже серйозних наукових досліджень, інакше в суспільній свідомості та у висловлюваннях політиків домінуватимуть міграційні міфи, нічим не підтверджені цифри, які постійно вкидатимуться у суспільство і дезорієнтуватимуть його в цій сфері. В Україні «міграціологія» (якщо можна так висловитися) — наука, яка розвивається дуже епізодично і безсистемно. Хоча не можна сказати, що проблемами міграції не займаються. Але єдиної системи, якихось скоординованих зусиль поки що нам бракує».

Петро Воробієнко: «З огляду на те, що в Україні справді нема єдиного центру, а ми розуміємо важливість цієї проблеми, в нашій академії і було створено такий підрозділ. Тобто, все починається з малого. Ми фактично не маємо ніякого фінансування і багато чого робимо лише на ентузіазмі».

Ірина Молодикова, Центральноєвропейський університет (Угорщина, Будапешт): «На жаль, імміграційна політика для інтеграції мігрантів у країнах, які щойно вступили до Європейського Союзу, існує тільки в Чехії. В інших країнах її нема. Тому в цьому сенсі Україна не виняток, а, швидше, правило. Але проблема з мігрантами в Україні значно більша, тому що вона — одна з головних донорів ЄС (мій колега Френк Дювель з Оксфордського університету порівняв її з Мексикою для Америки). Тому в Україні справді мусить бути особливе ставлення до цієї проблеми. Звичайно, кожна країна має свої інтереси. Але у ЄС спільними зусиллями вирішують багато питань, у тому числі й щодо контролю емігрантів та їхньої інтеграції. Там створено цілу низку фондів, які займаються винятково проблемами міграції: інтеграційний фонд, фонд, що піклується біженцями, соціальний фонд. І всі вони «надкраїнового» рівня. Тільки таким чином можна цю проблему вирішити. Україні багато в чому варто звернути увагу на вже існуючий досвід. Але я рада, що такі центри все ж починають відкриватися».

Френк Дювель, доктор соціологічних наук Оксфордського університету (Великобританія): «Протягом останніх 15 — 20 років трудова міграція на території Об’єднаного Королівства відіграла дуже позитивну роль у формуванні економіки, яка розвивалася успішніше, ніж економіка Італії, Німеччини, Австрії та Франції. І більшою мірою це пояснюється тим, що було проведено правильну політику щодо інтеграції трудових мігрантів. Я маю на увазі фактично відкриті кордони для трудових мігрантів. А також те, що емігранти будь-якої якості, будь-якого рівня мають можливість отримати легальний статус у країні, отримати необхідні документи. А ті, хто залишається тут понад 5 — 6 років, отримують можливість стати громадянами країни. І зараз практично у кожній сфері можна побачити представників з Африки, Азії: вони працюють у парламенті, в міністерствах, на телебаченні, радіо і роблять якісний внесок у розвиток економіки Великобританії.

Ставлення до трудових мігрантів змінилося у період економічної кризи, і зараз у Великобританії більш суворі правила щодо цієї категорії людей. Але на відміну від Франції та Італії у нас на даний момент не зафіксовано жодних випадків протестів мігрантів. Це свідчить про те, що наша країна провадить досить успішну політику щодо інтеграції емігрантів. Отже, вивчаючи досвід інших країн, слід брати за приклад позитивний результат Великобританії, а не концентрувати увагу лише на негативному досвіді Франції».

Економічна криза поставила перед європейськими країнами низку питань, пов’язаних з причинами виникнення, спрямованістю потоків і масштабами зворотних міграцій. Це, в свою чергу, веде дослідників до більш детального вивчення міграційних настроїв, мобільності та нових пріоритетів мігрантів. От і на конференції в Одесі відбулися засідання аж 11 секцій, де фахівці дискутували з таких питань: «Україна в європейській міграційній системі», ««Нові діаспори» в Європі після розпаду соціалізму: інтеграція чи відчуження? Майбутні проспекти», «Українська діаспора в Європі та світі», «Нелегальна міграція в європейських країнах», «Відкриті чи закриті кордони. Трансформація систем європейського прикордонного контролю», «Соціальні аспекти адаптації та інтеграції мігрантів у державах пострадянського простору», «Тенденції еволюції міграційної політики країн Західної і Східної Європи», «Трудова міграція в посткризовому світі: можливі наслідки та уроки», «Трансформація міграційних систем у Європі», «Транснаціональні міграційні мережі» та «Інтелектуальна міграція — постсоціалістичні країни у битві за таланти. Перспективи «відтоку мізків»: Схід — Захід». За результатами конференції відібрані статті будуть опубліковані в журналі «Міграційні та етнічні теми» (Хорватія), у журналах «Демографія» (Угорщина) та «Міграція» (Грузія), у «Румунському журналі європейських досліджень», а також на сторінках щоденного електронного журналу «Демоскоп» (Росія). На думку спеціалістів, подібні конференції дають можливість поділитися досвідом та відшукати найефективніші шляхи вирішення багатьох проблем сучасного світу.