Зі святом, колеги!

Харчова та переробна промисловість була і залишається однією з найпотужніших галузей в області. На харчових та переробних підприємствах, яких нараховується 435, працює понад 26 тисяч чоловік, у сезон їх кількість збільшується до 30 тисяч.

Галузь динамічно розвивається, і останнім часом є найпривабливішою для одержання інвестицій як внутрішніх, так і зовнішніх. В результаті розвитку галузі зросли надходження до бюджетів усіх рівнів, протягом 6-7 років кожна п’ята гривня бюджету області – це гроші, перераховані підприємствами харчової та переробної промисловості. Інтенсивними темпами проходить технічне та технологічне переоснащення, що дає можливість виготовляти продукцію, яка відповідає міжнародним стандартам якості.

Постійно зростає кількість підприємств, які мають стабільний, високий імідж якості продукції. Добре відомі в Україні та за її межами торговельні марки «Одеса», «Французький бульвар», «Шабо», «Ласуня», «Векка», «Лібра», «Сонячна долина» та інші.

Цього святкового дня ми з пошаною згадуємо наших ветеранів, вони в нелегкий час змін не лише зберегли виробничі потужності, а й підготували кадри, котрі спроможні працювати в нових, більш складних, ринкових умовах.

Шановні колеги! Прийміть найщиріше вітання з нашим професійним святом! Бажаю всім вам та вашим родинам міцного здоров`я, добра, щастя, добробуту. Нових вам трудових успіхів!

З повагою,

начальник управління харчової промисловості, продовольчого ринку та якості сільгосппродукції Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації П. КОВАЛЕНКО

«Фудсі» – тобто «Морепродукти»

За офіційними даними, середньорічний рівень споживання риби та морепродуктів на душу населення в Україні становить 14-15 кілограмів. А у країнах ЄС цей показник сягає 22 кілограмів. Скоротити дефіцит намагається ПП «Фудсі» (у перекладі з англійської – «Морепродукти» – авт.). Підприємством керує Любов Чикова.

Коли переступаєш прохідну ПП, звертаєш увагу на рефрижератори, що стоять під завантаженням: готова продукція відправляється на реалізацію. А це означає, що технологічні лінії працюють, ідуть відрахування до бюджетів усіх рівнів і соціальних фондів, співробітники одержують заробітну плату.

– Справді, ми не працюємо на склад, вся вироблена продукція одразу ж відправляється споживачам, – говорить Любов Степанівна. – І хоча наше підприємство на українському ринку морепродуктів працює порівняно недавно – у цьому році йому виповнилося всього п'ять років, – ми, як кажуть, змогли знайти свою нішу. Сьогодні виготовляємо копчену і солону мариновану рибу, розфасовану в пластикові місткості, рибні делікатеси у вакуумній упаковці, нещодавно освоїли випуск салату з морської капусти.

Важливо відзначити, що в ПП «Фудсі» налагоджений суворий контроль якості як сировини, тобто мороженої риби, що надходить на переробку, так і готової продукції. За дотриманням відповідних норм і правил на підприємстві регулярно стежать обласна й міська санітарні і ветеринарні служби. І це, вважає Любов Степанівна, цілком закономірно, оскільки справа іде про продукти, які швидко псуються.

– Найголовніше для нас – це неухильне дотримання всіх режимів і норм, технологій виготовлення того чи іншого виду рибної продукції, – говорить технолог підприємства Ганна Под’ячева. – Характерною особливістю нашого підприємства є, насамперед, те, що ми практично не використовуємо у виробництві жодних консервантів, барвників, добавок, що поліпшують смакові якості готового продукту. Для копчення мойви, ставриди, скумбрії або інших видів риб використовуються тільки тирса або тріски, що мають сертифікат якості або відповідності. А роботу коптильних електричних камер забезпечує спеціальна комп'ютерна програма. Все це разом взяте гарантує випуск екологічно чистих і, звичайно, не шкідливих для здоров'я людини продуктів харчування. Але весь процес, звичайно, починається із закупівлі сировини в постачальників. Без попередньої ретельної перевірки її якості, жоден кілограм, не беручи до уваги пробної партії, не надійде на наші технологічні лінії.

Тому цілком закономірно, що готова продукція ПП «Фудсі» надходить на реалізацію не тільки у великі торговельні мережі Одеси, але і Миколаєва, Херсона, Овідіополя, Білгорода-Дністровського, інших міст.

Розповідаючи про роботу підприємства, про трудовий колектив, Любов Степанівна не приховує й наявних проблем.

– Передусім, нас турбує відсутність на ринку праці необхідних нам кваліфікованих кадрів, – скаржиться вона. – Якщо з фахівцями з вищою й середньою фаховою освітою особливих проблем немає, то з робітниками – справжня біда. Хоча ми створили цілком нормальні умови праці і побуту, вчасно виплачується заробітна плата. Звичайно, вона не найвища – у середньому півтори тисячі гривень на місяць, зате стабільна.

На підприємстві знають, як можна підвищити плату. Передусім слід наростити обсяги продукції та її реалізації. Але саме через низьку купівельну спроможність населення домогтися цього нелегко. Таким чином, виходить зачароване коло: споживач не має грошей, щоб купити необхідний продукт харчування, а виробник через це не може наростити обсяги виробництва, а отже, і домогтися істотного підвищення зарплат...

Іван КАМЕНЕЦЬКИЙ

На меридіані «Чорноморської перлини»

Відкрите акціонерне товариство «Чорноморська перлина» засноване у 1997 році. Розташоване у мальовничій місцевості – в селі Базар’янці Татарбунарського району. Займаються тут вирощуванням та переробкою винограду, виробництвом високоякісних вин, а також зернових культур, м'яса, молока, круп. Наш кореспондент зустрівся із головою правління ВАТ СП Євгеном Олєйніковим і попросив його розповісти про життя та діяльність підприємства.

– На сьогодні підприємство розпоряджається 1600 гектарами орендованої землі, з них 930 га під виноградниками, 700 га – рілля, – говорить Євген Ігоревич. – Але головним нашим надбанням є професійна команда фахівців, орієнтована на остаточний результат. Серед них – заступник голови правління, головний агроном І. Гайдаржи, агроном-виноградар В. Асютенко, рільник В. Зінов'єв, головний бухгалтер Є. Михайлова, економіст Л. Солодар, головний винороб С. Христич, завідувачка лабораторії І. Колотинська, працівники бухгалтерії, бригадири тракторних та виноградних бригад, фахівці обслуговуючої сфери. Завдяки цим людям господарство вирішує непрості завдання та забезпечує стабільність виробництва.

– Що Ви цінуєте у працівниках найбільше?

– Працьовитість та відданість справі. Гадаю, що навіть якщо в людини недостатньо специфічних знань, цю прогалину легко усуваємо за рахунок навчання та практики. До слова, кадри справді «вирішують усе»! Саме тому головною стратегією у розвитку підприємства визначаю інвестиції в людину. Ми із задоволенням запрошуємо на роботу усіх охочих і готові вкладати кошти у їхній розвиток, сприяти соціальному та кар'єрному зростанню.

– Останнім часом чимало говориться і про соціальну відповідальність бізнесу. Як цю шляхетну ідею втілює в життя ваше акціонерне товариство і Ви, як голова його правління?

– Не хочу виглядати нескромним. Однак скажу, що на балансі нашого підприємства значиться низка об'єктів соціального призначення – дитячий садок, фінансується сільська амбулаторія, «швидка допомога», утримується своя пожежна команда, крамниця, пекарня. Крім того, ми намагаємося підтримувати у доброму стані автодороги – робимо ремонт у межах села та на під'їзних ділянках. Вишукуємо можливості для ремонту та обслуговування систем водопостачання села, каналізації. А головне, створюємо нові робочі місця. Працевлаштовуємо не лише місцевих жителів, але й охочих із прилеглих населених пунктів. Усіляко сприяємо загальноосвітній школі, сільраді. Бізнес не може успішно розвиватися у відриві від суспільства, його проблем, завдань та потреб. Для нас небайдуже, у яких умовах працюють і живуть працівники компанії, оскільки від цього чималою мірою залежить те, з яким настроєм вони прийдуть на роботу. Підприємство, населений пункт, люди – це складові єдиного цілого організму. Ми не розділяємо ці поняття. Та й кому, як не бізнесу, нести соціальну відповідальність перед суспільством.

– Ваше господарство багатогалузеве. Але, мабуть, у ньому є стратегічні напрями, які забезпечують стабільність його розвитку?

– Насамперед, це винзавод – серце нашого підприємства, – на якому переробляється за сезон 10 – 15 тисяч тонн винограду. Асортимент продукції досить різноманітний: шампанський виноматеріал, фетяска, аліготе, совіньон, сухолиманський; сортові: каберне, мерло, сапераві, піно грі, піно нуар, шардоне; кріплені та десертні вина. Говорячи про завод, хочу підкреслити, що нещодавно завершено перший етап його реконструкції – запущено новий цех приймання та переробки винограду. При цьому були знайдені та реалізовані нові рішення у технологіях добору проб сировини, контролю бродіння, побудовано нову ділянку виробництва червоних сортових виноматеріалів, застосовано устаткування, яке дозволяє використовувати великий технологічний потенціал при подальшій роботі з вином. І це для нас дуже важливо, тому що від того, який ми зробимо виноматеріал, як його збережемо, а потім реалізуємо, буде залежати рівень життя кожного нашого працівника та членів його сім’ї.

– Чи вплинула на роботу вашого підприємства фінансово-економічна криза? І якою мірою?

– Знаєте, я переконаний, що криза – це та ситуація, яка змушує людину розкритися повною мірою. Сильні люди у важкі часи знаходять для себе нові можливості, слабкі – причини. Я відношу нашу команду до людей сильних. Втім, про це свідчать результати нашої роботи.

Анатолій ДНІСТРОВ

Старокозацькі сировари тримають марку

Вершкове масло та сир усіх сортів виробництва ТОВ «Старокозацький сирзавод» на центральному ринку Білгорода-Дністровського охоче купують місцеві жителі та гості міста. Відповідь же, чому його продукція користується таким великим попитом, можна знайти у кабінеті директора заводу Людмили Зіновської.

Насамперед, що звертає на себе увагу, стіна, уся обвішана різноманітними грамотами. Так відзначено успішну роботу підприємства. Без сумніву, це результат приходу на завод п'ять років тому нового інвестора. Завдяки йому, асортимент продукції, що випускається, збільшився до 17 найменувань, а продуктивність – удвічі. Однак, крім, як у точках фірмової торгівлі, – знайти ці вироби важко.

– Ми радо йдемо назустріч нашим клієнтам, – говорить Людмила Петрівна. – Але складність – в обсягах. Наприклад, недавно нам запропонували брати участь у ярмарку міста Іллічівська. І, на жаль, ми були змушені відмовитися, оскільки «зайвих» сирів у наявності просто не виявилося.

До слова кажучи, не лише традиційні тверді сири тривалого дозрівання «Карпатський» та «Пошехонський», але й м'які плавлені, «Фета», сулугуні, розсольні сири, болгарська бринза, вершкове масло і навіть альбумований сир ідуть нарозхват. Періодично партії вишуканої продукції відправляються до Києва та Криму. Своєрідний смак місцевих сирів полюбився і там.

– Справді, тверді, м'які та плавлені сири здобувають усе більшу популярність, незважаючи на досить-таки високу ціну, – далі розповідає Людмила Петрівна. – Але наша високоякісна продукція і не може бути дешевою. Досить сказати, що на виготовлення одного кілограма сиру йде 11 літрів молока. Але ж його доводиться привозити двічі на день, часом за 200 кілометрів!

Додайте до вартості молока, ціна на яке з кожним роком зростає, транспортні витрати, податки, внески до різних соціальних фондів, виплату заробітної плати тощо, і ви зрозумієте, що директор, говорячи про ціну продукції, правий.

Підприємство розташоване практично у центрі Старокозачого, його територія обмежена. Тому, коли п'ять років тому приступили до його реконструкції, доводилося раціонально використовувати кожен метр площі. Ветерани заводу розповідають, як новий директор віддав для потреб виробництва свій робочий кабінет. Натомість з'явилася їдальня та простора роздягальня. Підлога і стіни покрили новою кахельною плиткою, оновили фасади. Новими фарбами заграла упорядкована територія, суттєво покращилися побутові умови праці 118 робітників та фахівців. Чимало коштів інвестор вклав і у придбання сучасного технологічного устаткування та відновлення автопарку. І сьогодні, за словами головного механіка заводу Юрія Михайловича Стеценка, на маршрути виходять, переважно, нові молоковози випуску 2008-2009 років.

Інвесторові та колективу заводу довелося розв’язувати ще одну серйозну проблему, а саме – очищення виробничих стоків.

– Це було важке та витратне завдання, – говорить Людмила Петрівна. – Але зараз я можу із задоволенням заявити, що ми повністю готові до введення в експлуатацію власних чотириступеневих очисних споруд, які включають жироловку, усереднювач, хіміко-фізичний та бактеріологічний бар'єри.

Головною цінністю підприємства керівництво вважає кадри фахівців. Саме вони свого часу захистили завод від розграбування, зберегли базу підприємства. Серед них – сировар із тридцятирічним стажем Петро Миколайович Оленченко та Світлана Василівна Богачова, яка прийшла на завод десять років тому. А сьогодні вона вже завідувачка виробництва, знає багато технологічних тонкощів виробництва сирів. І застосовує вона їх, як можна судити за відгуками, із великим успіхом. На заводі дбайливо зберігають трудові традиції та примножують їх. Нещодавно на заводі вшановували ветеранів виробництва. А до професійного свята – Дня працівників харчової промисловості відзначать передовиків, які створюють неповторні за смаком сири півдня Одещини.

Тетяна Гурічева, власкор «Одеських вістей»