Канал, про який я хочу розповісти, не прокладали у ґрунті. Цього каналу немає на жодній карті. Але він існує. І назва його – «КРОК».

Міжнародний фестиваль анімаційного кіно «КРОК», створений восени 1991 року, об'єднав два народи, дві країни, дві річки, які символізують ці країни: український Дніпро та російську Волгу. Тому що фестиваль «КРОК» провадиться на паритетних засадах Україною та Росією за підтримки Міністерств культури обох держав. І у цьому його унікальність. У фестивалю один генеральний директор – його засновник Ірина Каплична (Україна) і два президенти: Давид Черкаський (Україна) і Едуард Назаров (Росія). І проходить фестиваль на кораблі, який один рік пливе по Дніпру, другий – по Волзі.

Нинішнього року учасники фестивалю «КРОК» зібралися на теплоході «Виссарион Белинский», щоб за 9 днів подорожі від Нижнього Новгорода до Волгограда і назад подивитися 150 конкурсних фільмів, репрезентованих авторами із 40 країн, і визначити переможців.

Нехай краще про це розкажуть учасники фестивалю, класики анімаційного кіно Едуард Назаров («Жив був пес» та ін.) і Юрій Норштейн («Казка казок», «Їжачок у тумані» та ін.).

Е. НАЗАРОВ: – «КРОК» – це лабораторія, де відбуваються пошуки нових цікавих рішень, де триває обмін думками, де люди переглядають фільми один одного, допомагають один одному, критикують один одного та навчаються. Фестиваль – це свято мистецтва і талантів. І додам: такий корабельний варіант фестивалю на території двох країн – унікальний. Хай живе «КРОК»!

Ю. НОРШТЕЙН: – Та й для мене очікування «КРОКУ» – як у дитинстві, коли я намазував лижі і чекав, коли випаде сніг. Очікування того, що щось трапиться. Якесь художнє явище, чесна розмова про творчість. Тут з'ясовуються питання, які не завжди можуть бути порушені критиками. «КРОК» – це все. Слово ж яке коротке – крок!

Робоча програма фестивалю включає, крім переглядів конкурсних фільмів, ретроспективи фільмів майстрів, інформаційні програми, прес-конференції з представниками ЗМІ міст-портів.

Був і розбір переглянутих конкурсних робіт, проведений одним із метрів анімації, з незмінним тактом і доброзичливістю.

На урочистому закритті фестивалю в Казані переможцем було названо Наталю Скрябіну, яка одержала спеціальний приз Татарського Міністерства культури за чарівний, кумедний фільм «Царевич и тайна волшебной лягушки» (майстерня Є. Сивоконя, Україна).

Гран-прі та приз глядацьких симпатій одностайно були присуджені фільму Бастьєна Дюбуана (Франція) «Мадагаскар». Це шляхові враження молодого француза, перекладені на мову анімації з використанням усіх художніх можливостей, які дає застосування усього спектру сучасної анімаційної техніки. Із приводу цієї роботи Юрій Борисович Норштейн, який не визнає комп'ютера, сказав: «Я вперше побачив, як запрацювали 2Д і 3Д. За комп'ютером сидів творець. Це справжнє чоловіче кіно».

Фільм «Еще раз», який одержав другу за значимістю нагороду – приз імені Олександра Татарського «Пластилиновая Ворона», із формулюванням «За вищий пілотаж», зробили семеро дівчат із Ярославля (майстерня А. Петрова). Під мелодію «Ріо-Ріти» патефонної пластинки, що прокручується кілька разів, старий згадує своє піонерське дитинство, свою комсомольську юність, своє життя.

Приз за кращу студентську роботу – фільм «Мальчик из жевательной резинки» – був відданий Масакі Окуда (Японія).

Приз за кращу дипломну роботу відвезла до Великої Британії Вікі Мезер – фільм «Стенли Пикл».

Приз за кращий професійний фільм «Дерево детства» одержала росіянка Наталя Мирзоян.

У кожній із трьох категорій присуджувалися також дипломи. Були і спеціальні призи журі. Так, «За поезію, переведену в анімацію без слів», одержав спеціальний приз фільм болгарки Велислави Господинової «Маяк».

Призовий фонд за традицією безкорисливо забезпечив громадянин Франції Франсуа Соломон. А самі призи являли собою різного розміру дзвони, що цілком відповідало тому, що фестиваль проходить на кораблі.

Одночасний дзенькіт дзвонів у руках усіх призерів сповістив про закриття фестивалю.