Щоб керівна вертикаль, яку нині так хвалять, не призвела до диктату, з усіма можливими наслідками, щоб вберегти державу від повної політичної та економічної узурпації, необхідно підтримати опозиційні партії та кандидатів від тих політичних сил, що здатні протистояти правлячій коаліції і забезпечити, принаймні на місцях, контроль за діями влади, — у цьому переконаний в. о. голови Одеської обласної організації партії «Реформи і Порядок», кандидат у депутати Одеської обласної ради Вадим ПОЛІЩУК. Своїми міркуваннями щодо поточної політичної ситуації в країні та баченням майбутньої роботи в обласній раді сьогодні він ділиться з читачами «Чорноморських новин».

— Доброго дня, Вадиме Юрійовичу! Перше питання до вас як до лідера обласної організації опозиційної партії: що принесла нова влада українцям загалом та жителям Одещини зокрема?

— Доброго дня! Хоча політичний день у нашій країні, завдяки зусиллям владної команди, не є добрим. На жаль, урядування Януковича — Азарова — Тігіпка перевершили навіть найгірші сподівання песимістів, бо, пообіцявши народові добробут та спокій замість свободи, вони відібрали і те, й інше. Ми бачимо, як згортається свобода слова, рішенням контрольованого владою суду міняється Конституція країни, як переслідуються опозиційні лідери, і в пересічної людини може виникнути запитання: «А що з цього народу?»

Історія вчить нас, що неконтрольована влада починає почуватися безкарною. І ми бачимо, що Партія регіонів вже не зважає навіть на той народ, який привів її до влади. Бачимо на прикладі того, як шалено почали зростати ціни на продовольство, як підвищуються тарифи на газ, а відповідно, і на комунальні послуги, як планується запровадити пеню за несплату комунальних платежів, як розробляється «гестапівський» податковий кодекс, як планується заборонити завезення секонд-хенду, начебто захищаючи слабку українську легку промисловість, і можна навести ще багато прикладів.

Що ж стосується Одещини, то ми від цієї влади отримали такий «подарунок», як наш голова облдержадміністрації Едуард Матвійчук, який вартий кількох стихійних лих. Його бажання бути «святішим за Папу Римського» вже створило в області атмосферу тридцятих років, тобто цькування інакомислячих, до яких насамперед потрапили українські патріоти та навіть всі україномовні. І все це робить українець за походженням, родом із Західної України! Таку людину інакше як «манкурт» не назвеш. У результаті маємо тільки балачки, погрози, лозунги і ніяких справ.

— Дуже часто чуєш від простих громадян: «Де опозиція? Чого вона не бореться?»

— Опозиція бореться! Але в дуже складних умовах. І найгіршою умовою є якраз не той тиск, який зараз влада чинить на нас, не відсутність доступу до засобів масової інформації і не зрада вчорашніх союзників — головною проблемою є інертність та розчарування громадян. Закон зараз в країні не діє. Суди, прокуратура, міліція — під контролем однієї партії, яка не гребує жодними методами.

Єдине, що суспільство може протиставити нахабству цієї влади, це масовий організований спротив. Завдання опозиції сформулювати ідею спротиву та допомогти організаційно. У 2004 році український народ доказав, що він здатний на протест і самоорганізацію, але, на жаль, влада виявилася гіршою за народ, який вручив їй «булаву».

— Яка ж ідея, на вашу думку, здатна знову підняти народ?

— Та сама, що й у 2004-у — свобода! Але лідери, які постануть на цій новій хвилі, повинні самі вірити в те, що вони говорять. І головним локомотивом цієї нової хвилі знову стане «середній клас», бо саме ці люди, які не чекають від влади курки або пакунка з гречкою і яким є що втрачати, здатні зрозуміти необхідність побудови в Україні вільного та демократичного суспільства.

Більшість політиків в Україні як вогню бояться визнати себе лібералами, навіть такі «рафіновані інтелектуали», як Яценюк. Але я не бачу в цьому слові нічого поганого. Насправді справжньої ліберальної політики у нас ще ніколи не проводилося. Були менш ліберальні уряди або зовсім антиліберальні, і, на мою думку, проблеми української економіки якраз в антиліберальності, що розквітла за всі ці роки. Бажання влади «порулити» економікою, забрати більше повноважень знизу догори, створення залежної судової системи, обмеження конкуренції, тотальна корупція — це те, що руйнувало державу та її економічні підвалини. Єдине, що у нас було, — свобода слова, але й це зараз у нас забрали.

— Це зрозуміло, але, може, на місцевих виборах народ прозріє та обере представників опозиції до місцевих рад?

— Так, я сподіваюся на те, що в багатьох вже відкрилися очі, яку владу ми зараз маємо в Україні. Але слід розуміти, що за ці півроку було зроблено все, щоби від вибору народу нічого не залежало. Закон про місцеві вибори написаний під одну політичну силу — Партію регіонів, навіть її сателіти — «Сильна Україна», Народна партія, КПУ потерпають від свавілля «регіоналів». Що й казати про опозиційні сили?! Не реєструються виборчі списки партій та мажоритарні кандидати, чиниться тиск на конкурентоздатних опозиційних політиків, я вже мовчу про виборчі комісії, які на 80 відсотків складаються з представників влади та мають безліч можливостей фальсифікувати вибори.

Але все одно я хотів би закликати виборців йти на дільниці і голосувати — голосувати за представників опозиції, бо тільки вони зможуть контролювати цю владу і зроблять все, щоби вона не стала абсолютною.

— Які політичні сили ви вважаєте зараз на Одещині опозиційними до влади та близькими до вас за духом?

— Опозиція в нашому регіоні представлена кількома партіями. Це, звісно, трійка партій, що підтримали Юлію Тимошенко на президентських виборах — ВО «Батьківщина», партія «Реформи і Порядок» та Народний рух України, багато патріотів та демократів у списку «Фронту змін» та партії «Солідарність». Тому, думаю, виборцям, яким не байдуже майбутнє країни, слід звернути свою увагу саме на кандидатів від цих політичних сил. Бо з нинішньою владою Україна не має перспектив.

— На яких питаннях ви зосередитеся в обласній раді, якщо виборці підтримають вашу кандидатуру?

— По-перше, треба сказати, що вибір округу, де я балотуюся, був для мене не випадковим. Це округ № 10, у який входять Приморський та Суворовський райони Одеси. Це, можна сказати, моя мала батьківщина. Я сам народився і перші 30 років прожив у центральній частині міста, точніше у Приморському районі. Мої прадід та прабабуся мешкали у так званому Цукровому селищі. Останні чотири роки я живу на житломасиві Котовського, тобто у Суворовському районі, і на партійному обліку стою саме у Суворовській парторганізації «Реформи і Порядок». Відтак проблеми і менталітет мешканців цієї частини міста мені добре знайомі та близькі.

По-друге, я за освітою історик, але також цікавлюся проблемами екології, тому, окрім дотримання лінії партії, тобто впрова­дження ліберальної ринкової економіки, та проведення патріотичної державницької політики на рівні області, готовий зосередитися на гуманітарних та екологічних проблемах нашого краю. Це і розвиток культур нашої багатонаціональної Одещини, якій намагаються нав’язувати лише «общепонятные» попсу та «блатняк», це і захист залишків дуже своєрідної природи Причорномор’я, тобто створення мережі заказників та «мікрозаповідників», це й облаштування умов для відпочинку одеситів, бо вже в багатьох місцях нема вільного доступу до узбережжя, це і розвиток «зеленого туризму», особливо маршрутів до невідомих пам’яток історії та культури, яких багато в нашій області.

Стосовно ж економічних питань, то вважаю, що ними повинні займатися фахівці, хоча в одному підході я впевнений — в тому, що треба більше повноважень передавати громадам — сільським, селищним та міським. Бюджетна піраміда повинна бути перевернута, бо саме на місцях має вирішуватися більшість проблем повсякденного життя людини.