У рамках відзначення Міжнародного року зближення культур в Одеській національній науковій бібліотеці ім. М. Горького відбувся семінар для бібліотечних працівників — «Формування документних ресурсів мовами національних меншин». У ньому взяли також участь представники обласних та місцевих органів влади, керівники національно-культурних товариств, що діють на Одещині.

Під час роботи семінару експонувалася документно-ілюстративна виставка «Документи мовами національних меншин у фондах ОННБ ім. М. Горького», відбулася електронна презентація: «ОННБ ім. М. Горького — територія толерантності (співпраця з національно-культурними товариствами Одещини»), були представлені експозиції книг болгарською та білоруською мовами.

Більшість виступаючих наголошували на важливості реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, прийнятої Радою Європи 1992 року. На практиці це означає, що держава, поряд з вивченням державної мови, всіляко сприяє широкому вжитку мов національних меншин у місцях їх компактного проживання. Сьогодні, зазначимо, на Одещині реалізується «Програма підтримки розвитку національних меншин та діяльності національно-культурних товариств Одеської області на 2010 — 2012 роки». Нагадаємо, що за даними на 2001 рік, українці становлять близько 63% населення краю. Серед національних меншин найбільше росіян — майже 21%, болгар — 6,3%, молдован — 5%, гагаузів — 1,1%, євреїв — 0,6%. Решта — від 0,5% до 0,1% — Одещину населяють представники інших народностей та національностей.

Начальник управління у справах національностей та релігій облдерж­адміністрації Ярослава Різникова, зокрема, наголосила: зусиль лише управління, яке вона очолює, а також ініціативності бібліотек та національно-культурних товариств замало. Потрібні зустрічні кроки всіх суб’єктів цього процесу, і насамперед населення краю, зацікавленого в збереженні своєї мови та культури.

Начальник відділу зв’язків з громадськими організаціями управління внутрішньої політики міськради Олена Катишева проінформувала присутніх щодо «круглого столу», присвяченого Дню ромської мови і культури, який відбувся 6 жовтня. Вдалося, повідомила вона, скоординувати зусилля та об’єднати п’ять ромських організацій. Сьогодні «Романі збора» ще не має власного приміщення в Одесі, але є сподівання, що з часом ця проблема буде вирішена. Наприклад, недавно нове приміщення отримала польська громада. Доповідачка, з-поміж іншого підкреслила, що важливою ланкою роботи є відкриття недільних шкіл. Їх у місті кілька: польська, болгарська, білоруська, єврейська, чеська, вірменська.

До речі, всього ж на даний момент в області працює 238 шкіл з російською мовою навчання, 11 — з молдовською, 180 шкіл, де вивчається декілька мов (болгарська, гагаузька, грецька). Функціонують дві єврейські школи (одна з них — приватна).

Дмитро Терзі, директор Болгарського культурного центру, відверто говорив про реальні труднощі. Найперше, це зниження читацького інтересу серед молоді взагалі, і щодо вивчення рідної мови зокрема. Почасти це пояснюється світовими глобалізаційними процесами у світі. З такими ж проблемами стикаються й інші товариства. Ще один клопіт — витрати на комунальні послуги та висока плата за оренду приміщення для національно-культурної спільноти, яка не займається прибутковою діяльністю. Дмитро Терзі наголосив також на об’єктивних труднощах, які випали на долю болгар та інших нацменшин Одещини. Так, у ХХ столітті фактично кожне третє покоління внаслідок зміни політичних режимів залучалося до вивчення мови титульної нації: російської, румунської, української. Для болгар, вважає він, корисно знати всю групу слов’янських мов, бо, скажімо, українська відкриває шлях до польської і білоруської, російська — до болгарської і сербської. Є потреба у збільшенні видань з краєзнавства, археології, прозових творів і поезії, бо в цих галузях знань одесити мають значні творчі напрацювання. Актуальне й питання щодо поширення інформації про ЄС і НАТО — структури, членом яких нині є Болгарія.

І важко з цим не погодитися: рівень поінформованості багатьох громадян про євроатлантичні організації — недостатній. Скажімо, одна з учасниць семінару щиро переконувала присутніх, що «ЄС несе загрозу суверенітету України» (?!). Як з’ясувалося, шановний бібліотечний працівник не розрізняє понять «ЄС» та «МВФ». Може, нам і з ООН вийти?

Про те ж, як можна успішно залучати молодь до вивчення державної мови, свідчить, зокрема, досвід Чехії. У своєму виступі член одеського національно-культурного товариства «Чеська родина» Людмила Боровська розповіла, як колишня випускниця ОНУ ім. І. І. Мечникова (спе­ціальність «українська філологія») сьогодні викладає на курсах чеської мови. Плідну діяльність чеських товариств, а їх в Україні близько два­дцяти, уможливлює допомога з боку Чеської Республіки, яка фінансує низку освітніх програм, дає можливість відвідувати Чехію під час проведення фольклорних фестивалів і не тільки. В самій Чехії при вступі у виші діє норма, згідно з якою особи, що складають іспити державною (чеською) мовою, мають можливість навчатися безкоштовно. Щодо перспектив поширення чеської культури в Україні, то є пропозиція перевести чеський лекторій з Луганська (де він перестав діяти) до Одеси. За роки незалежності був випущений і перевиданий лише один підручник «Чеська мова» (2006, 2007) за авторства Л.І. Даниленка. Він побудований на порівнянні чеської та української мов. Нині чеське товариство Одеси нараховує сотню членів. Всього ж в області проживає близько 600 осіб чеської національності. У ширшому ареалі унікальним є село Богемка на Миколаївщині, яке зберегло богемсько-чеський діалект — предмет наукового зацікавлення мовознавців Чехії.

Доповідь доцента кафедри археології та етнографії історичного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова Олександра Пригаріна торкалася проблем етнічної самоідентифікації населення Одещини та міграційних процесів, які вплинули на формування етнічних зон у цьому краї. Науковець виділяє їх чотири: північну, що тяжіє до Поділля (майже винятково українську), центральну (з динамічною міграцією), Буджак, компактно заселений переважно українцями, болгарами, молдованами, гагаузами, та Одесу. Щодо самоідентифікації, то Олександр Пригарін розглядає її з точки зору теорії контекстуалізму, у якому важливим є фактор конформізму: «на людях» декларується одна національність (швидше, належність до домінуючої культури та громадянство. — Прим. В. К.), у сім’ї чи певних соціальних групах — інша. При всій логічності запропонованої системи не можна погодитися з думкою пана Пригаріна, нібито в південно-західному Причорномор’ї асиміляція не була цілеспрямованою. Досить згадати, що переписи населення, які проводилися в Одесі у ХІХ столітті, переважно ігнорували українців як етнос і зараховували їх до росіян. Асиміляційним процесам противилися і євреї, яскравим свідченням чого стала діяльність основоположника сіонізму Володимира Жаботинського та його однодумців.

Бібліотеки є базовими щодо формування книжкових фондів для національних меншин, і важливу роль у цьому, крім ОННБ ім. М. Горького, відіграють Одеська міська ЦБС для дітей ім. А. Гайдара, Одеська обласна універсальна наукова бібліотека ім. М. Грушевського та інші. «Горьківка» постійно комплектує свої фонди літературою мовами національних меншин, а з 2002 року одержує більшість книг, що друкуються в Україні. З п’яти мільйонів видань, що зберігає бібліотека, понад 670 тисяч — іншими (крім української та ро­сійської) мовами. ОННБ ім. М. Горького, спільно з національно-культурними товариствами, підтримала низку ґрунтовних видань про видатних діячів — представників національних меншин, які зробили помітний внесок у розвиток нашого краю: мецената і міського голову Григорія Маразлі, художника Кіріака Костанді, митців різних національностей («Благоухающий пепел. По страницам старой одесской периодики». Одесса, 2008).

І сьогодні бачимо зміну етногра­фічної карти Одеси — зростає частка вихідців з віддалених країн та континентів, наприклад, з Індокитаю і Центральної Азії. Наші наукові інституції і видавництва повинні реагувати на ці зміни, пропонуючи мало інтегрованим в український соціум групам населення відповідні вітчизняні видання та видання їх рідною мовою. На жаль, на випуску подібної літератури нині спеціалізується лише одне приватне буковинське видавництво «Букрек» та державне «Етнос», а також окремими мовами — польською та німецькою — «Каменяр» і «ХХІ століття».

За статистикою, за минулий рік кількість книг мовами національних меншин, що надійшли до бібліотек, значно зменшилася. Про це та інше говорилося у виступах співробітників провідних книгозбірень міста: Емілії Василевської, Ліни Арюпіної, Тамари Кухарук (ОННБ ім. М. Горького), Галини Лазаревої та Євгенії Стельмах (ЦМБ для дітей ім. А. Гайдара) та інші.

За останнє десятиліття ОННБ ім. М. Горького провела багато різноманітних заходів з означеної проблематики, як-от конференції «Конституція України та відродження культури національних меншин Одещини», «10 років разом: здобутки і проблеми культурного розвитку багатонаціональної Одещини». А також спільні заходи міжнародного рівня з «Чеською родиною», польським, болгарським, грецьким, єврейським, французьким, молдовським і гагаузьким культурними товариствами, низкою німецьких громадських організацій. Особливе місце посідає співпраця з акредитованими в Одесі генеральними консульствами Польщі, Греції, Болгарії, Молдови, Румунії, Китаю. Завдяки цій взаємодії бібліотека поповнюється новими виданнями, фактично недоступними в Україні. Це, зокрема, засвідчила й нещодавня документо-ілюстративна виставка, присвячена Міжнародному дню бібліотек — «Колекція книжкових дарунків-2010 ОННБ ім. М. Горького». На ній було представлено більше тисячі книг, подарованих авторами, видавництвами, науковими установами та громадськими організаціями впродовж нинішнього року.

Незважаючи на те, що семінар присвячувався, насамперед, ролі бібліотек у формуванні етнічно-духовного простору кожної з національних меншин, активна участь у його роботі представників різних земляцтв значно розширила рамки цього заходу. Такі зустрічі важливі, бо нині товариства потребують постійної уваги державних інституцій і громадськості. Прискіпливої уваги вимагають і самі бібліотеки з огляду на можливе скорочення асигнувань на їх утримання, що в умовах падіння конкурентоздатності нашої освіти, зниження читацького інтересу серед молоді не може не викликати тривогу.

Не зайвим, на мою думку, було б запрошувати на такі заходи представників українських національно-культурних товариств, «Просвіти», щоб був постійний діалог, обмін резервною літературою, тим більше що проблеми у цих об’єднань майже однакові.