В облдержадміністрації відбулися треті, заключні, громадські слухання «Регіональним мовам Одещини – конституційні права». У ньому взяли участь заступник голови облдержадміністрації Дмитро Волошенков та депутат Одеської міської ради Олексій Гончаренко.

Радник губернатора з гуманітарних питань Зоя Мазур підкреслила, що напередодні Верховна Рада, поступившись опозиції, перенесла розгляд законопроекту «Про мови в Україні», у підготовці якого брав участь і наш земляк Сергій Гриневецький, на листопад місяць. Але в країні триває істерія щодо знищення української мови та України як суверенної держави з боку радикальних структур і політичних лідерів націоналістичного спрямування.

Доцент ОНУ ім. І.І. Мечникова Євген Степанов торкнувся історичного аспекту проблеми багатомовності сучасної Європи. Він справедливо відзначив, що ще сто років тому, коли почався розвиток капіталізму у бік глобалізації та світової інтеграції, виникло питання про статус мов, які не є державними. Термін «регіональна мова» ввели для мов, які традиційно використовуються на території держави, щоб спростити і спілкування між людьми, і ведення справ. На цьому і базується сучасна Європейська Хартія регіональних мов.

Цікаво, що Закон «Про мови в Українській РСР», ухвалений у 1989 році, дуже точно відповідав нормам Хартії. Зокрема, у статті 4 говорилося: «Мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови. Українська РСР забезпечує вільне користування російською мовою як мовою міжнаціонального спілкування народів Союзу РСР». А стаття 6 взагалі підкреслювала підлеглу роль чиновників у спілкуванні з громадянами країни, а не навпаки: «Службові особи державних, партійних, громадських установ та організацій повинні володіти українською та російською мовами, а якщо буде потреба – й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків».

У сучасній Європі діють аналогічні законодавчі акти. І посадові особи, які працюють у місцях компактного проживання носіїв недержавної мови, зобов'язані знати цю мову і вести нею діловодство, щоб спростити життя громадянам своєї країни. Статус регіональних у деяких країнах мають німецька, італійська мови.

Євген Степанов навів дані останнього перепису населення. Тоді росіян в Україні виявилося 17%, в Одеській області – 29,6%. В Одесі рідною назвали російську мову 42,5% жителів.

Проте, у нашій області є ще три мови, які за європейськими нормами мають право претендувати на статус регіональних. Це болгарська (у Болградському, Арцизькому, Саратському районах живе від 10 до 40% носіїв цієї мови), а також молдавська та гагаузька.

Як філолог, Євген Степанов звернув увагу присутніх на те, що останнім часом представники національно-культурних товариств Одещини все частіше говорять про необхідність розширення сфер застосування їхніх мов. Тому що тільки домашнє спілкування, спілкування у національно-культурному товаристві, недільній школі не може допомогти зберегти національну мову у всій її багатогранності. Потрібно мати право навчатися національною мовою і використовувати її у соціумі.

Доктор історичних наук, завідувач кафедри Одеського економічного університету В'ячеслав Соколов говорив про Україну як полінаціональну державу, що історично склалася. У нас є споконвіку російські території, є території, що протягом тривалого періоду перебували під владою Австро-Угорщини та Польщі. Ці обставини значною мірою і сформували особливості різних регіонів сучасної України.

Він репрезентував другий том книжки «Україна і Росія: хроніка взаємин». Основний висновок цього видання полягає у тому, що спроби роз'єднати громадян двох країн – це злочин і проти України, і проти Росії.

Говорячи про росіян, В'ячеслав Миколайович назвав їх державотворчим етносом. І безальтернативна українізація, на якій наполягають радикали, на його думку, не відповідає європейським нормам і відкидає державу далеко у минуле.

Доцент кафедри атомних електростанцій ОНПУ Олег Зотєєв нагадав: після розвалу СРСР Україна одержала у спадщину сьому економіку світу. Вітчизняна радіоелектроніка, суднобудування, ракетобудування відповідали найвищим світовим стандартам. Але боротьба з російськомовними викладачами, заміна їх «національно свідомими» з україномовних областей, але з мінімальним або взагалі відсутнім науковим потенціалом призвела до трагічних результатів. Грамотний інженерний склад практично втрачено. Якщо не вживати жодних заходів, незабаром Україні доведеться, за рекомендацією МАГАТЕ, ввозити інженерів-атомників з Індії та Пакистану. Треба якнайшвидше відновлювати повноцінне навчання російською мовою у школах та вузах, відновлювати контакти з провідними вузами Росії з інженерних спеціальностей.

Співробітники одеських музеїв, вузівські викладачі, які брали участь у громадських слуханнях, нагадали про глибинну структуру мови, її важливу роль у формуванні та мисленні, і всієї структури особистості. Щоб діти добре володіли і українською, і російською, навчання повинно бути рівноінтенсивним.

У дореволюційній Росії навіть існувало поняття «мавп’яча мова». Так називали легкий суржик з вкрапленням поодиноких російських слів у французьку мову і навпаки. Нею розмовляли представники російської інтелігенції, які довго жили за рубежем. Розуміючи, що суржик – це початок деградації знання будь-якої мови, мавп’ячій у Росії була оголошена страшна війна.

Деградація мови сталася і в Одесі. Адже коли людину змушують розмовляти і навчатися чужою мовою, це обов'язково викликає внутрішнє відторгнення. Крім того, зникнення зі шкільного курсу навчання російської літератури значно знизило загальний культурний рівень випускників. Вони не знають Пушкіна і Ахматову, Буніна і Паустовского, Ільфа і Петрова – людей різних національностей, але носіїв саме російської культури, які уславили Одесу на весь світ.

Не будучи вихованими на високих зразках справжніх людських цінностей, вони спокійно називають героєм Петлюру за вбивства українців. А Толстого – застарілим брендом, місце якому на смітнику.

Гадаю, що нинішня істерія, коли радикали вимагають «єдиновладдя» української мови, має і кілька досить прагматичних причин.

Справа у тому, що період правління Ющенка став періодом, коли говоріння (саме говоріння, а не знання) українською відкривало досить посереднім людям двері до забезпеченого життя.

Наприклад, для захисту кандидатської дисертації необхідні публікації у спеціалізованих журналах. За спеціальністю фізика такими чомусь стали не найбільші світові та європейські видання, а журнали, наприклад, Тернопільського вузу. І скільки таких, з дозволу сказати, кандидатів і доцентів вони наштампували, і скільки їх заслали до інших регіонів знов-таки як носіїв мови, не скаже ніхто. До чого це призвело? Ось до чого: в одному з університетів нашого міста при прийомі на кафедру з точних дисциплін завідувач вимагає знання... біографій Бандери та Шухевича. Аспіранти і претенденти з жахом втікають від його націоналістичної агресії. А в науці ця людина не розуміє нічого. От і буде добирати собі подібних.

Аналогічно україномовні обіймали посади голів райдержадміністрацій, начальників управлінь, завідувачів кафедр, керівників театрів. І основними у їхніх виступах були міркування про дивність Одеського регіону, де багато незрозумілих національностей, з якими треба буде розібратися, про необхідність жорсткої заборони російської мови (згадайте постанову Кабміну Тимошенко щодо цієї теми у школах), про створення тільки своїх національних героїв.

Ще цікавіша ситуація у Києві. Там працює безліч міжнародних програм, різних фондів. Отож переважна більшість грантожерів – це теж україномовні люди. Як вони працюють, поясню на прикладі. Приблизно півроку тому провадився семінар про розвиток курортів Одеси. Головним промовцем стала дівчина років 25-ти родом зі Львівської області. Вона, вперше приїхавши до нашого міста, цілком серйозно розповідала, як треба розвивати Чорноморське узбережжя. На моє запитання, як довго вона займалася вивченням цієї складної теми, відповіла: «Та це ж грант». Тобто, завтра вона буде точно так само розповідати про збільшення надоїв молока або селекцію нових сортів винограду. Яка різниця? Головне – відпрацювати грант. Такий ще один сумний підсумок паразитування на українській мові.

За результатами громадських обговорень була ухвалена резолюція. Вона передбачає розгляд на найближчій сесії обласної ради програми розвитку російської мови на 2011 – 2015 роки як основи ідеології реальної двомовності.