Не секрет, що у нинішню боротьбу за голоси виборців активно включилися журналісти. Кажуть, за роки української незалежності така кількість представників цієї професії та інших людей, наближених до ЗМІ, зібралася пройти в обласні, міські, селищні та сільські ради вперше. На Одещині їх з півсотні. На запитання «Для чого журналісти ідуть у владу?» спробували відповісти самі кандидати-медійники під час «круглого столу», що відбувся в інформагентстві «Контекст-Причорномор’я».

За словами Олександра Козиря, в міській раді повинні бути не лише юристи та економісти. Там мають працювати публічні люди, що орієнтуються у різних галузях. І саме такими журналіст вважає представників своєї професії. Важливо, на його думку, й те, що працівники ЗМІ знаходяться, так би мовити, на одній лінії з простими громадянами.

Журналіст — це активна людина, яка навряд чи зможе тихенько сидіти і за чиєюсь вказівкою голосувати, тож гідні представники цього фаху, вважає Петро Сигута, можуть стати корисними у владі. Крім цього, у них є величезний досвід спілкування з людьми на різних рівнях.

Якщо використовувати такі терміни, як етичне, моральне зростання суспільства, журналісти виявилися дітьми, які швидко дорослішають. Вони, завдяки своїй професії, виросли швидше за суспільство. Вони побачили всіх: крадіїв, бандитів, чесних людей, і завдяки цьому досвіду журналіст іде у владу з вірою у власні сили й відчуттям, що він зможе діяти, переконаний В’ячеслав Воронков.

А от на думку Зої Казанжи, журналіст іде у владу за певними преференціями. «В Америці, якщо журналіст пише на економічну тему, він не має права тримати жодні акції жодних підприємств, оскільки вважається, що знає більше від звичайних людей, має перевагу», — навела вона приклад. Відтак закликала колег, яким вдасться потрапити в ради, — піти з професії. Ця категоричність не стосується авторських програм, особистих колонок, блогів — тобто всього того, де журналіст висловлює власну, суб’єктивну думку, а не займається інформуванням.

Її частково підтримав Сергій Дібров, який упевнений у тому, що, принаймні під час передвиборної кампанії, журналіст не повинен використовувати свою професію для досягнення мети, а конкурувати на рівних з усіма іншими. «Журналіст — це влада. І суддя — це влада. Якщо суддя хоче стати депутатом — будь ласка, однак погано, коли суддя в ході кампанії починає використовувати свої владні можливості. Тому нормальний суддя, журналіст, губернатор на час передвиборної кампанії повинен відійти в бік, взяти відпустку і сказати, що його руки чисті», — переконаний Сергій Дібров.

Деякі журналісти балотуються у депутати заради того, щоб стати певним посередником між звичайною людиною та чиновником. За словами Геннадія Чабанова, простій людині складно вести діалог з владою. Навіть журналісти постійно відчувають, наскільки важко часом буває «достукатися» до посадовців. І це попри те, що у працівника ЗМІ за спиною стоїть купа законів, які його захищають і надають дещо розширені права.

«Частка правди є в кожному виступі, які пролунали, оскільки всіх нас штовхають у владу різні мотиви», — вважає Ігор Сєдой. Він впевнений, що журналіст знає трошки більше за інших. Однак скористатися цим знанням, будучи просто журналістом, важко, оскільки заважає сильна залежність. «За роки існування моєї абсолютно не політичної програми я неодноразово отримував дзвінки з проханням змінити сюжет. І буває, що змінюєш сюжет, бо в іншому випадку — втратиш ефір», — зізнався журналіст.

А от депутат Одеської міськради нинішнього скликання Марія Багрій-Шахматова переконана, що журналісти ще не знають, куди ідуть, а якби знали, кількість претендентів була б меншою. Професія, на її думку, на роботу депутатів впливає мало. Важливо, будучи представником будь-якої професії, зберегти власне обличчя, а це дуже важко, коли на тебе спрямоване яскраве світло публічності.