Юрій Олександрович Карпенко, відомий мовознавець, доктор філологічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, пішов із життя 10 грудня 2009 року невдовзі після свого 80-ліття. Його смерть стала величезною втратою не лише для сім’ї та колег, але й для всієї громади міста. Більшу частину свого життя учений присвятив праці в Одеському національному університеті, заснувавши відому та визнану в світі Одеську ономастичну школу.

На початку жовтня в ОНУ ім. І. І. Мечникова відбулися наукові читання пам’яті Юрія Карпенка, організовані на базі кафедри загального і слов’янського мовознавства філологічного факультету разом з Українським комітетом славістів. На відкриття з’їхалося близько 60 науковців. Завітали гості із зарубіжжя — з Польщі, Росії, Білорусі. Більшість з них були знайомі з Юрієм Олександровичем особисто. Тематика читань дуже широка: загальномовознавчі, ономастичні, славістичні питання.

Відкрив читання декан філологічного факультету Євген Михайлович Черноіваненко. Він, зокрема, підкреслив: «Юрій Олександрович був українцем у кращому, вищому, соборному розумінні цього поняття. Таким несучасним українцем. Він ніколи не боровся за владу: легко залишив своє крісло декана в Чернівцях і приїхав до Одеси. Він ніколи не намагався стати начальником. Пропрацювавши у нас на факультеті 33 роки завідувачем трьох кафедр (української, російської та слов’янської філології), він полишив цю посаду завідувача, тільки-но виникла така можливість: його учень Олександр Бондар захистив докторську дисертацію, і Юрій Олександрович одразу передав йому кермо правління. Він ніколи не виступав на мітингах, а завжди й до останнього був дуже скромною, простою і надзвичайно своєрідною людиною. Він був самодостатнім, бо працював не заради когось, а заради науки і викладання. Йому судилося стати мудрим вчителем для дуже багатьох. І він зміг залишити свій неповторний слід на Землі, залишити після себе світлу пам’ять. Ми вдячні долі за те, що в історії нашої науки, в історії нашого університету і факультету, а також в особистій історії кожного з нас була така людина, як Юрій Олександрович Карпенко».

Колега й особистий товариш Юрія Олександровича професор з Києва Василь Вікторович Лучик запропонував зробити такі читання регулярними. Свою доповідь він присвятив розгляду актуальних напрямів ономастичних досліджень. Нагадав, що у 1959 році сталася важлива подія — перша республіканська наукова ономастична нарада, яка започаткувала відлік всім ономастичним конференціям, що регулярно проводяться в Україні. В останні півстоліття українська ономастика розвивалася у традиційних напрямах, відомих у загальному мовознавстві. Дуже часто піонером у цих напрямах була й Одеська ономастична школа, яку понад сорок років очолював саме Юрій Карпенко. Професор Лучик підкреслив, що одним з найважливіших завдань ланки ономастів є відродження історичних назв і топонімії різних регіонів, звільнення власних назв від заідеологізованості. Розв’язати цю проблему може чітка система наукових принципів та критеріїв, які повинні бути закріплені на законодавчому рівні. І зробити це необхідно тому, що дуже часто хороші ініціативи науковців наштовхуються на безглуздий і зовсім неаргументований спротив влади, через який часто зводяться нанівець роки кропіткої праці вчених. Василь Лучик наголосив: «Але ж у відновленні історичних назв нема жодної політики. Це відродження тих надбань мови і культури, які покликані зберегти нашу пам’ять про нашу ж історію».

З-поміж інших першочергових завдань, на думку Василя Лучика, чільне місце посідає видання наукової літератури. «З огляду на те, яку невичерпну інформацію (культурно-історичну, мовознавчу тощо) містять у собі власні назви, кінцевим результатом регіональних (а потім і загальнонаціональних) досліджень повинно стати видання ономастичних атласів та створення етимологічних словників топонімів України, яких конче потребує українське і слов’янське мовознавство. Хоча б коротких наукових! — зазначив дослідник. — Таке завдання стоїть ось уже, мабуть, упродовж півстоліття й дуже важливе для всіх ономастів слов’янських країн». Наостанок київський гість наголосив на тому, що зараз в ономастиці з’являється багато нових методів та напрямів. Утвердження їх в Україні стає можливим саме завдяки одеським філологам. Наприклад, структурно-математичний метод з виокремленим у ньому напрямом комп’ютерної лінгвістики. «Якщо статистичні методи широко використовуються в ономастичних дослідженнях, то комп’ютерна ономастика лише стверджується в Україні і, зокрема, саме завдяки праці дослідників Одеської ономастичної школи», — підкреслив Василь Лучик.

Особливим гостем наукових читань стала професор із Чернівців Людмила Олександрівна Ткач, яка виступила з доповіддю «Внесок Ю. О. Карпенка в дослідження історії української літературної мови на Буковині». Справа в тому, що саме в цьому місті Юрій Олександрович розпочинав свій шлях як науковець. Людмила Ткач зізналася, що завжди захоплювалася Юрієм Карпенком, і ще в студентські роки на неї велике враження справила його сміливість: «У той час, коли працював Юрій Олександрович, власне мовознавці його покоління, не раз треба було з обережністю писати, говорити і досліджувати ті сторінки історії, мови і літератури, які припадали на період до 1917 року». Треба було бути дуже обережним, приховувати деякі власні переконання, аби зберегти життя. Юрій Олександрович завжди казав і робив те, що вважав за потрібне, геть незважаючи при цьому на якісь заборони чи так звані «офіційні позиції» влади.

Говорячи про внесок Юрія Карпенка в розвиток чернівецької філології, професор зауважила, що більшість кандидатських та докторських дисертацій, що виконуються на їхньому факультеті, так чи інакше розгортають ту проблематику, яку свого часу помітив ще Юрій Олександрович. Від імені невеличкої університетської делегації свого міста Людмила Ткач подарувала кафедрі загального і слов’янського мовознавства ОНУ картину відомої чернівецької художниці. «Це семінарська церква Трьох Святителів, попри яку Юрій Олександрович щодня ходив на роботу на філологічний факультет Чернівецького університету. Я думаю, що вона прикрасить вашу кафедру і буде згадкою про Чернівці та про Буковину, і про дорогу для нас людину, яка поєднала тепер одеський університет з багатьма університетами інших міст та країн», — зазначила Людмила Олександрівна.

Хтось колись сказав, що «серед науковців нема конкурентів, є лише опоненти». І читання, про які веду мову, вкотре це засвідчили. Усі, хто виступав, ділилися з колегами досвідом, новими відкриттями. Якби не двадцятихвилинний регламент, то говорили б кілька днів підряд, настільки широка кожна тема. Дуже важливо, що до проведення наукових читань було залучено молодь: більшість із доповідачів підсекцій — доценти та аспіранти.

На закінчення конференції було ще дві доповіді. З першою — «Лексико-семантичний потенціал слова в науковому діалозі українських філологів: Ю. О. Карпенко — Л. А. Лисиченко» — виступив доцент Дмитро Дергач. А другу, присвячену темі «Античні старожитності сарматсько-іранського прикордоння. Лінгвістичний аналіз», виголошувала професор з Білорусі Лариса Козлова. Вона зізналася: щойно приїхала з вокзалу й одразу поспішила сюди, аби вшанувати пам’ять Юрія Олександровича. «З першої своєї роботи я живу слов’янською старовиною. Влізла туди й погрузла там з головою. Якось в одній з книг Юрія Карпенка прочитала відгук на одну із своїх історичних праць. Це були такі високі слова, що вони й досі мають для мене значення. Я вдячна, що ваша українська сім’я народжує таких благородних людей. Їх у нас не густо, але, слава Богу, що вони є, адже вони допомагають іншим», — зазначила Лариса Михайлівна.

Родзинкою форуму стала «товариська вечеря». За словами завідувача кафедри загального і слов’янського мовознавства, доктора філологічних наук Миколи Івановича Зубова, це буде обов’язковий елемент наукових читань. Адже кулуарні розмови та товариська бесіда лише зміцнюють наукові стосунки. Він також зазначив, що важливу роль в організації конференцій відіграли комп’ютерні технології. Адже до самого моменту зустрічі спілкування учасників проходило в інтерактивному режимі. І саме завдяки мережі Інтернет учасники форуму мали змогу познайомитися один з одним та дізнатися теми доповідей ще до приїзду в Одесу.

Третього дня спеціально для гостей заходу організували екскурсію Одесою. Після цього керівники секцій зібралися на заключне пленарне засідання, щоб підсумувати форум. Вердикт учасників виголосив Микола Зубов: «Наукові читання слід вважати першими Карпенківськими науковими читаннями і надалі заснувати традицію їх регулярного проведення. Доцільно буде організовувати їх по черзі на базі тих мовознавчих кафедр ОНУ ім. І. І. Мечникова, які свого часу послідовно очолював професор Юрій Карпенко. Варто також звернутися до колег з Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича з пропозицією, щоб одні з таких меморіальних наукових читань були проведені на базі цього університету, з якого почався науковий шлях Юрія Олександровича і в якому він залишив яскраву пам’ять про себе як про талановитого науковця та як про непересічну особистість».

Учасники читань зійшлися у думці, що слід звернутися до Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України з пропозицією, щоб одна з наступних ономастичних конференцій була проведена на базі філологічного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова, де Ю. О. Карпенко сформував Одеську ономастичну школу. Керівники секцій вирішили також підтримати ініціативу філологічного факультету Одеського університету про запровадження студентської стипендії імені члена-кореспондента НАН України Ю.О.Карпенка. Першу таку стипендію доцільно буде присудити одному з найкращих студентів, що спеціалізуються при кафедрі загального і слов’янського мовознавства ОНУ, засновником якої був професор Юрій Карпенко.