Буваючи в селах, бачу багато хат, що стоять пусткою. Одні ще придатні для житла, другі вже зовсім занедбані. Є багато подвір’їв, де ледве вгадуються залишки житлових та господарських будівель.

Чому так сталося, що в країні є люди, які живуть в землянках, сараях, каналізаційних люках, а сотні будинків спустошуються? Виходить якийсь абсурд. Хтось може сказати, що ті ж бомжі не захочуть переїздити в села. Згодна. Але ж не всі. Серед цілої армії вуличних волоцюг знайдуться і такі, котрі із задоволенням оселились би в селі і почали нормальне життя. Та у цієї проблеми є декілька аспектів.

Пустками, як правило, залишаються будинки, в яких жили старенькі люди. Діти у більшості вже теж не дуже молоді і мають роботу та житло в містах. Тож, коли батьки помирають, їхні сини та доньки не мають наміру переїздити до села. Дехто використовує ці хатки як дачі. Але таких одиниці. Більшість мають бажання продати їх. Часто на воротах пишуть: «Продається хата». Та проходить час, літери блякнуть, подвір’я заростає бур’янами, а нові господарі так і не з’являються.

Найперше, щоб продати будинок, спадкоємцям потрібно оформити спадщину. Щоб це зробити, спочатку слід виготовити технічний паспорт на всі будівлі, що є в господі. Адже в переважній більшості на старі хати таких документів немає.

Тож доводиться звертатися до БТІ. Для цього необхідно їхати до райцентру. За виготовлення технічного паспорта разом із державною реєстрацією варто заплатити в межах 600 гривень. Причому це ще й не так дорого. Бо, наприклад, у Ширяєвому одна нормогодина, витрачена працівниками БТІ, коштує 26 гривень, а в інших районах ще більша. Для порівняння скажу, що в Ананьївському районі ціна цієї послуги 35 гривень, а в Роздільнянському вона сягає аж 41 гривні. Виконується ця робота протягом місяця. Проте люди не дуже квапляться замовляти ці документи. Як розповів начальник Ширяївського БТІ Петро Олексійович Мирза, згідно зі статистичними даними упродовж вересня 2008 року було виготовлено технічних паспортів на суму 76 тисяч гривень, у вересні минулого року – лише на 36 тисяч гривень, а у відповідний період поточного року всього на 16 тисяч гривень.

– Всього по району реєстрація житлового фонду становить 36, 5 відсотка, – розповідає Петро Олексійович, – і що далі від тра­си, від райцентру, то відсоток реєстрації житлових будинків нижчий. А в глибинці є й вісім відсотків. До певної міри така ситуація пов’язана з економічною кризою. Хоча не тільки вона винна. Якщо у будинку певний час ніхто не живе, то його відключають від електромережі. А щоб знову підключитися із врахуванням придбання лічильника, кабелю, господарю потрібно викласти близько трьох тисяч гривень.

Для того, щоб оформити право власності на спадок чи продати будинок, не обійтися без нотаріуса. Та перш ніж прийти до нього, потрібно мати цілий пакет документів. Зокрема Державний акт, що засвідчує право власності на земельну ділянку, експертний звіт, який робиться в Одесі, витяг з реєстру земель. Щоб його одержати, потрібно написати заяву, потім на десятий день оплатити, а тільки через 20 днів його видадуть.

Для продажу земельної ділянки потрібно мати звіт про експертну грошову оцінку та рецензію на цей звіт. Також варто зазначити, що всі ці документи виготовляють в Одесі. Тож людині потрібно багато разів виїздити до обласного та районного центрів, аби зібрати всі необхідн документи. Причому всі вони дійсні лише три місяці. Якщо ж до цього часу не встиг виконати відповідні операції, починай все з початку.

Коли ж біля будинку земельна ділянка перевищує 25 соток, то потрібно виготовляти два документи. Причому будинок з присадибною ділянкою у 25 соток продається з нульовою ставкою оподаткування, а вже третя оборудка оподатковується в 5 відсотків від вказаної в експертному звіті суми.

У розмові із приватним нота­ріусом Ширяївського районного нотаріального округу Надією Михайлівною Черевко я дізналася ще про одну проблему, з якою стикаються ті, хто оформляє спадщину або продає будинок. Виявляється, у державних актах старого зразка не завжди є кадастровий номер. У такому разі люди змушені їхати до Одеси і брати довідку про відсутність кадастрового номера.

– Є випадки, що саме з цієї причини, – розповідає Надія Михайлівна, – люди по два роки не могли оформити спадщину. Тепер вирішили , що присвоюється кадастровий номер, але за це потрібно заплатити в межах тисячі гривень. Все це призвело до того, що з початку нинішнього року у нас оформлено лише один договір на купівлю будинку. У той час, як в попередні роки їх було від 100 до 200.

Тож, щоб продати батьківську хату, потрібно кілька місяців витратити на збирання документів ще й викласти чималу суму грошей. Враховуючи, що такі будинки у віддалених селах коштують дві- три, а то й одну тисячу гривень, чимало господарів просто покидають їх напризволяще, бо за оформлення всіх необхідних документів потрібно витратити більше, ніж коштує сам будинок. Є випадки, що люди продають хати без оформлення документів. Так би мовити, спираючись на джентельменську чесність. Беруть свідків, пишуть розписки і все. А дехто продає «на розбирання». Тобто, сільчани розбирають хату, забираючи дерево на дрова, а також шифер, черепицю або цеглу, якщо вони придатні, використовують на господарські потреби. А більшість стареньких мазанок, без господарів просто розвалюються і заростають чагарниками.

Вільні будинки могла б взяти на свій баланс та використати для сільських потреб сільська рада, та біда, що в більшості органів місцевого самоврядування теж немає на це коштів. Отак і гинуть хати, а то й цілі села.

Напевне, тим, хто пише закони, ухвалює всі оті нормативні акти, слід це все врахувати. Адже, якби для віддалених сіл, для так званої глибинки було спрощено оформлення документів, то, напевне, менше б було осиротілих, безгоспних хатинок. Щоб все це можна було зробити безпосередньо в своїй сільській раді, то й села почали б відроджуватися. А то виходить, що будинки, обійстя, в яких народжувались, жили, любили, трудились і помирали наші діди, батьки тепер стали зовсім непотрібними. Ніби ті валізи без ручок. Важко їх нести і шкода покинути.