Поділитися з Україною досвідом енергозбереження та використання відновлюваних енергоносіїв готова і Норвегія. Спеціалізовані компанії цієї країни вже виходять на наш ринок. Однак використання норвезького досвіду в українській енергетиці може наштовхнутися на чималі перешкоди.

Норвегія є найбільшим експортером нафти та газу в Європі, проте 63 відсотки енергії отримує з відновлюваних джерел. Україна купує нафтопродукти, водночас з відновлюваних джерел виробляє лише один відсоток енергії.

«Добровільна участь в енергозбереженні не працює, і ми застосовуємо економічні важелі — позитивні й негативні. Передовсім — ринкові ціни на електроенергію. Це важко, але це спонукає економити, — пояснює посол Норвегії в Україні Олаф Берстад. — Друге: субсидії в нас заборонені. Натомість є акцизи, штрафи за нерозумне використання енергії. При цьому ми виробляємо та експортуємо втричі більше енергії, ніж Україна споживає. Ми експортуємо багато нафти та газу, проте основа нашої енергосистеми — гідроенергетика, біомаса та переробка відходів».

За словами Олафа Берстада, за такого підходу до відновлюваних джерел звертаються не лише великі підприємства, а й окремі родини. Вартість енергоносіїв у Норвегії не є фіксованою, ціна за кіловат-години частково залежить від того, який запас води мають гідростанції, та від цін на біомасу. Тому після кожного стрибка цін норвежці вкладають кошти в теплонасоси та вітрогенератори, розповів посол.

Як наголошують у Національному агентстві з ефективного використання енергоресурсів, Україна має більше десятка законів, покликаних стимулювати ощадливе ставлення до ресурсів та розвиток альтернативної енергетики, зелені тарифи, а кожен регіон — власну програму енергозбереження. Всі ці документи повинна поєднати державна програма енергоефективності, яку розробляє агентство на замовлення уряду. Ця програма передбачає, що до 2030 року кожен третій кіловат Україна вироблятиме з альтернативних джерел.

Та, як зауважує заступник голови Комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу Михайло Волинець, реальним крокам у цьому напрямку перешкоджає корупція та лобі великого українського бізнесу. «Хто найбільше інвестує в Україну? Кіпр! Це гроші українських олігархів, які не зацікавлені модернізувати виробництва, — каже нардеп. — Причина в тому, що вони легко отримують доступ до металургійних комбінатів, вугільних шахт, мають надприбутки, а потім ці гроші йдуть в офшори та повертаються в Україну у невеликій кількості». Альтернативою такому підходу мають стати інвестиції та технології, які Україна може отримати від Норвегії та інших європейських держав, вважає Михайло Волинець.

Щоб наблизитися до рівня, на якому використовує відновлювані джерела енергії Норвегія, самих лише технологій недостатньо, вважає радник міністра житлово-комунального господарства, президент Міжнародної асоціації паливно-енергетичних компаній Дмитро Чубенко. Він переконаний, що спершу потрібно змінити ставлення до відходів. «Ми ходимо по тому, що інші використовують як джерело енергії. У Норвегії це виглядає так: передовсім треба переробити сміття. При цьому маємо велику кількість енергії, яка закриває масу фонових проблем: опалення, підігрів води, виробництво електроенергії. Далі використовується біомаса — на ті потреби, на які не вистачає енергії сміття. І лише потім використовують дорожчий газ», — цитує Дмитра Чубенка радіо «Свобода».

На нещодавній науково-практичній конференції в Києві, де й обговорювалися всі означені питання, йшлося і про те, що на український ринок виходять норвезькі компанії, які спеціалізуються на енергетичному аудиті та альтернативній енергетиці (цього року за їхньої участі стартували кількадесят проектів енергозаощадження у Херсоні, Дніпропетровську та інших містах).