Або чому за гріхи районної ради з газети «ВПЕРЕД» суд стягує на користь вищеназваного позивача понад сто тисяч гривень

Перед і мною на столі лежить офіційний аркуш паперу, де Іменем Закону України досить стисло викладено рішення Роздільнянського районного суду, датоване 17 листопада поточного року. Воно тісно пов'язане з колективом редакції, яку я очолюю трохи більше року. Як на мене, ситуація, в якій опинився часопис з волі головуючої судді 1.В. Бобровської, ворогу не побажаєш, а тому обставини змушують мене, умовно кажучи, розставити деякі крапки над і.

Для тих, хто не обізнаний з суттю проблеми, поясню наступне. Понад два роки тому, а точніше 25 березня 2008 року, сесія районної ради прийняла рішення про звільнення з посади редактора комунального підприємства «Редакція газети «ВПЕРЕД» Тетяни Борисівни Хамардюк у зв'язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків відповідно до п. 1 ст. 41 КЗпП України. На підставі цього документа голова райради Ігор Борисович Сікачин видає кілька розпоряджень з цього приводу. Врешті-решт, сама пані Хамардюк власноручно видає наказ по редакції про своє звільнення і подає позов до райради про визнання незаконним рішення сесії про її звільнення та скасування розпоряджень голови райради. Серед інших вимог фігурують також поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та значної моральної шкоди.

Особисто я проти цього нічого не мав і не маю. Це її особисте право. Будь ласка, судіться з райрадою і доводьте свою правоту. Більше того, я не проти був би поступитися і кріслом редактора при поновленні судом працівника, який раніше виконував ці обов'язки.

Але кілька місяців тому події стали розвиватися зовсім по іншому сценарію. Пані Хамардюк змінює свій позов, і у справі, крім райради, в якості відповідача, з'являється її колишня рідна редакція. Цього разу позивачка просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу не з райради, з вини якої стався прикрий інцидент, а з газети «ВПЕРЕД», яка і без того знаходиться у вкрай важкому фінансовому стані. На сьогоднішній день сума так званого стягнення складає майже річну дотацію часопису — понад 113 тисяч гривень. І, на превеликий жаль, наш районний суд без всіляких вагань і сумлінь задовольнив позов пані Хамардюк у цій частині. А райраді, яка припустилася низки порушень трудового законодавства, окрім скасування власних рішень і розпоряджень, доведеться виплатити лише п'ять тисяч гривень моральної шкоди та 250 гривень судових витрат. Скажіть, люди добрі, хіба не великодушно поступили роздільнянські судді до представників владної гілки. Ніхто з тих чиновників, хто допустив таку ситуацію, не поніс і, мабуть, ніколи не понесе ніякої відповідальності.

У цій історії втішає те, що відвоювати у районки (інакше не скажеш) більше 100 з гаком тисяч гривень доведеться самій пані Хамардюк, яку той же суд поновив на посаді редактора. Примітно, свого часу її батько Борис Андрійченко, зводив нинішній адмінбудинок редакції та плекав творчий склад часопису. Доньці дісталася інша доля — напередодні 80-річного ювілею газети завести журналістів у глухий кут, перш за все, фінансовий. Особисто у мене є великий сумнів з приводу подальших своєчасних виплат зарплат працівникам редакції. На райраду, як показав мій особистий досвід, розраховувати не слід. Там ніколи не дадуть тих коштів, необхідних для нормального функціонування періодичного видання. Не повернуть редакції і витрати, які, судячи з усього, доведеться віддати поновленому редактору.

Є у мене сумнів і стосовно того, що, отримавши бажані гроші, пані Хамардюк, яка отримує пристойну пенсію, залишиться надалі працювати у колективі. Він їй після цього вже буде нецікавий. Ті, хто палко підтримують зараз Тетяну Борисівну, дуже швидко це відчують. Дай Боже, щоб я помилився, але час покаже.

Хотілося б, щоб ті мудрі газетярі, що залишаться у часописі, продовжили реалізацію намічених планів. Спільними зусиллями за останній рік нам вдалося дещо здійснити. На шпальтах з'явилися гострі і злободенні матеріали, добірки різноманітних новин, нові тематичні сторінки, бліцопитування, «прямі телефонні лінії, куточок Перил, інші творчі напрацювання. Підвищився інтерес до газети з боку жителів району. Про це свідчить аналіз передплатної кампанії на 2011 рік. Кількість наших прихильників невпинно зростає.

Наостанок, якщо районна рада прийме рішення звільнити мене з посади головного редактора КП «Редакція газети «ВПЕРЕД», на підставі п. 6 ст. 40 КЗпП України (поновлення на роботі судом працівника, який раніше виконував ці обов'язки), хочу висловити щиру вдячність всім, хто висловив мені довіру, хто працював поруч зі мною, поділяв мої прагнення, допомагав у роботі.