У Києві відбулася зустріч представників регіональних ЗМІ з Єврокомісаром у справах торгівлі Карелом де Гухтом. Основною темою розмови стало створення зони вільної торгівлі.

НАЗАД У МИНУЛЕ

Слід нагадати, що 1860 року було укладено англо-французький договір, який частково зменшив, частково прибрав більшість тарифів. Завдяки цьому відпала потреба нелегально ввозити французькі вина до Британії, а британський вовняний одяг – до Франції. Цей договір і став класичним прикладом вільної торгівлі з відмовою від експортних та імпортних мит.

Проте за 150 років дуже багато що змінилося. Передусім, із розвитком виробництва посилилася конкуренція за ринки збуту. І різні країни почали вводити квоти, субсидії, технічні й санітарні норми, спрямовані на те, щоб все-таки постаратися закрити свій ринок від тих чи інших імпортних товарів. Їхнє прагнення до цього особливо посилилося з розвитком глобальної фінансово-економічної кризи. Почалася своєрідна війна за принципом: ви свій ринок для нас відкривайте, а ми ще подумаємо, чи пускати вас на свій. Дуже точно це виражено у висловленні керівника Представництва ЄС в Україні Жозе Мануела Пінту Тейшейра:

– Україна гармонізуватиме свої правила та норми з відповідними стандартами ЄС, а також іще більше лібералізує свою сферу послуг, щоб надати імпульсу інтеграції з ЄС. Звичайно, цей процес запотребує витрат. Якщо ви приходите до ресторану і замовляєте обід, ви повинні за нього заплатити. У короткостроковій перспективі адаптація до нових стандартів і правил не буде для українських товаровиробників легкою. Реформа може змусити деякі галузі економіки зменшити обсяги виробництва або взагалі зникнути. Одночасно багато інших секторів розширять свою діяльність, з’являться нові галузі.

Таким чином, шановний єврочиновник однозначно говорить про потребу для нашої країни підлаштуватися під вимоги ЄС навіть ціною втрати цілих галузей. Але чи пріоритет це для України? Адже на прикладі Греції (вона в ЄС з 1981 року) можна побачити, до чого призводить політика беззастережного підпорядкування: країна, що на догоду Євросоюзу стала винятково туристичною та забула про інші галузі економіки, впала жертвою світової кризи.

Викликає сумнів і теза про лібералізацію сфери послуг. Справа в тому, що, відповідно до запропонованого США так званого Вашингтонського консенсусу, світ досить довго розвивався шляхом максимальної лібералізації ринку (з кінця 80-х до 2007 року). Вважалося, що ринок усе сам врегулює, йому не треба в цьому заважати. Тим самим ігнорувалося розуміння того, що в будь-якій системі поряд з розвитком відбуваються процеси деградації. Цілковита відмова від принципів контролю, планування саме й призвела до глобальної економічної кризи.

Світ зараз переходить на принципи нової концепції підтримки світового економічного зростання і соціального прогресу, сформульо вані в «Сеульському консенсусі». Нова модель ґрунтується на дев’ятьох тезах, серед яких – створення сучасної інфраструктури, забезпечення захисту державних і приватних інвестицій, вищі стандарти соціального захисту, високий рівень державного керування та забезпечення продовольчої безпеки. Тобто, нав’язуючи старий курс на лібералізацію, ЄС орієнтує Україну на розв’язання винятково власних, а не її проблем.

ЗОНА НЕВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ

Офіційні переговори між Україною та ЄС про створення зони вільної торгівлі почалися практично одразу після квапливого та непідготовленого вступу нашої країни до Світової організації торгівлі (СОТ) у лютому 2008 року. Тодішній уряд обіцяв буквально манну небесну. Але всі прогнози виявилися занадто райдужними: ефективність інтеграції у світову економічну спільноту прямо залежить від умов вступу країни до СОТ. А у нас про ці умови саме й не подбали.

Аналогічною є ситуація і стосовно організації зони вільної торгівлі. Щоправда, Єврокомісар у справах торгівлі Карел де Гухт посилено переконував журналістів у протилежному. Втім, постараємося проаналізувати факти.

Наприклад, ЄС пропонує обнулити 95% мит від часу набуття угодою чинності. Наша ж країна зможе поступово знижувати мита щодо «найчутливіших» товарів протягом так званого перехідного періоду. Він може тривати від 2 до 10 років.

Проблема полягає в тому, що до решти 5% потрапляють ключові товари вітчизняного експорту. Крім того, вони ще будуть жорстко квотуватися ЄС. Наприклад, пропонований обсяг експорту м’яса птиці з України становить лише 10 тисяч тонн, зерна – 750 тисяч тонн. Для порівняння слід сказати, що з липня 2009-го по чер вень 2010 року Україна експортувала до Європи 21 мільйон тонн зерна. Про яку комерційну вигоду для України від появи зони вільної торгівлі на таких умовах може йтися?

Фікцією виявляється і обіцянка обнулити ввізні мита. Так, ЄС начебто готовий скасувати п’ятнадцятивідсоткове ввізне мито на овочі. Але при цьому він зберігає принцип «вхідної ціни». Це означає: якщо овочі ввозяться до Євросоюзу за цінами, нижчими від сформованих на європейському ринку, на нашу продукцію накинуть різницю і зрівняють її з продукцією місцевих підприємств. Тобто нарівні конкурувати із закордонними партнерами наші фірми не зможуть.

Не дають європейці згоди і на експорт вітчизняних продуктів м’ясо-молочної галузі на їхні ринки.

Ще цікавіша ситуація з насінням соняшнику. ЄС, на думку експертів, найімовірніше, наполягатиме на скасуванні вивізного мита на них. Це дозволить забезпечити роботою олієжиркомбінати в Європі, але залишить без сировини вітчизняний олієжирпром (його підприємства й так завантажені щонайбільше на 75%).

Мають намір європейці закрити свої транспортні та енергетичні ринки. Виняток становлять лише міжнародні морські перевезення. Але тут наша країна, на жаль, не конкурент через практично цілковиту відсутність власного флоту.

Виходячи з усього сказаного, інакше як глузування не може сприйматися обіцянка (щоправда, у довгостроковій і невизначеній перспективі) підвищення добробуту громадян України на 5% щороку та зростання заробітної плати на 4%.

P.S. Нинішнє керівництво країни, на відміну від попереднього, яке дуже поспішало вступити до СОТ, не ставить своїм завданням організацію зони вільної торгівлі з ЄС за будь-яку ціну. Бо ціна ця буде дуже високою – національні інтереси. Треба все ще і ще раз зважувати і прораховувати. Інакше Україна ризикує стати європейським смітником, куди звозитимуть найдешевші і найнеякісніші товари. У таких умовах продукція наших конкурентоспроможних підприємств почне активно витіснятися з ринку, а самі вони – закриватися. Саме про таку зону вільної торгівлі, але тільки для країн-членів ЄС, мріють наші партнери. А чи потрібно це Україні? Відповідь на це запитання дадуть найближчі раунди переговорів.