Дивні, майже казкові речі відбуваються нині на нашій славній Одещині. Прямо на очах виростають повітряні замки, про які ще вчора ніхто уявлення не мав. Всі ми знаємо: будь-яке начальство любить похизуватися «дзвінкою» цифрою. Бо як ще інакше можна оцінити чиновницьку діяльність? Наші «регіональні» очільники — не виняток. Одесі є чим славитися — портами, автомагістралями, курортними й культурними за кладами. А ще — високими вржаями хліба, що виливаються у мільйони тонн.

Чудово! Проте хлібороби знають: рік на рік не схожий, тож хоч би впорати те, що Бог послав. Коли стартували жнива, розпочалися небесні сюрпризи. Добре пам’ятаємо рясні зливи, що не дозволяли завести комбайни в загінки. Результати гіркі. Скажімо, у Болградському ра йоні на 38 відсотках полів зерно почало проростати прямо у стоячому колосі й, звісно, вже годилося тільки на фураж. На деяких ділянках обмолотити покоси взагалі не вдалося. Таким чином південні господарства отримали лічені тонни якісного продовольчого зерна.

Що ж, хто тут винен, окрім матінки-природи? З огляду на це вибудовувалися й плани. З самого початку жнив називалися прогнозні цифри загального збору ранніх і пізніх зернових у межах 2,6 — 2,8 мільйона тонн. У середині жовтня, коли до завершення осінніх збиральних робіт залишалося всього півмісяця, під час прес-конференції начальника головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації Івана Панчишина була озвучена валова цифра — 2,8 мільйона тонн збіжжя у заліковій вазі.

І раптом чую по радіо бадьорий голос нашого голови облдержадмі ністрації Едуарда Матвійчука: «Одесщина получила свыше трех миллионов тонн зерна — больше, чем в предыдущем году». Невже? Хіба за якихось два тижні можна додати двісті-триста тисяч тонн? Тим більше, що знову ж таки польовим роботам перешкоджали дощі. Фантастика та й годі. Для чого вона потрібна? Для того, аби всіх нас переконати: «жить стало лучше, стало веселей»?

Втім, фантастику я списала на себе: мабуть, щось не дочула чи не второпала у тій радіопередачі. Та ось нова прес-конференція начальника інспекції якості й формування ресурсів сільгосппродукції облдерж адміністрації Євгена Горбаня. І знову ж ті самі дані. Отже, тримільйонна цифра пішла гуляти з наших і до столичних високих кабінетів. Що правда, сором’язливо замовчується, що якісного продовольчого зерна отримали майже удвічі менше, ніж торік. Тут чомусь приписки не спрацювали.

Далі пішла розмова про закупівлю зерна врожаю 2010 року для регіональних потреб. Уже давно існує порядок постійно мати тримісячний незнижуваний запас продовольчого зерна (не менше 81 тисячі тонн). Механізм накопичення цього ресурсу передбачає три форми співробітництва: угоди між райдержадміністраціями й виробниками, між комбінатами хлібопродуктів та хлібопекарськими підприємствами і найцікавіший третій пункт, яким передбачена часткова компенсація вартості зерна з регіонального бюджету.

Здавалося б, визначений порядок має бути спільним для всіх. Та на ділі виявилося, що заманливим третім пунктом скористався один-єдиний «Куліндорівський комбінат хлібопродуктів». 19 серпня щодо цього навіть було видане окреме розпорядження облдержадміністрації. Безумовно, це велике, солідне підприємство. Та як же у такому разі з ним можуть конкурувати інші наші годувальники? Адже вся «бюджетна» продовольча пшениця (9155 тонн) пішла тільки йому.

Євген Горбань запевнив, що за хліб свій щоденний маємо бути спокійними. Нині у сховищах і безпосередньо у виробників зберігається понад 480 тисяч тонн продовольчої (2 — 5-го класу) пшениці, а потреби населення обчислюються 320 тисячами тонн. Загалом на території області ще є 1700 тисяч тонн намолоту. Яка його подальша доля, сказати важко, враховуючи новітні експортні заборони. Може, так і залишиться на поживу комірним жучкам?

І все ж з усього сказаного зрозуміло: продовольчого зерна на маркетинговий рік (з минулого по наступний липень) у нас більш ніж достатньо. Та чи означає це, що у найближчому майбутньому готовий хліб не дорожчатиме? Тим більше, що додаткові майже десять тисяч тонн куліндорівського зерна призначаються для стабілізації цінової ситуації на внутрішньому ринку. Зовсім ні. Зі слів начальника інспекції стало зрозуміло: до нового року у межах існуючих цін, може, й протримаємося. А далі — хтозна?

Взагалі ціни — річ незбагненна. Багато хто з наших зубожілих співгромадян мріє не про м’ясо чи якісь делікатеси, а хоч би гречаної каші попоїсти. Мрія. Бо цінники на цьому «демократичному» продукті зашкалюють. Звісно, журналісти поцікавилися, скільки ж гречки у тих наших трьох мільйонах? Виявилося, всього сімсот тонн. Рису зібрали десять тисяч, а гречки — сімсот тонн. Як тут задовольнити попит всіх бажаючих?

Хтось із колег влучно сказав: «Передвиборна «валюта» себе вичерпала». Мабуть, що так. Отож, шановні аграрії, не гаючись перегляньте структуру посівних площ. Бо не за горами — нові вибори.