Про черговий просто ганебний факт нам розповів, зателефонувавши до редакції, 82-річний Григорій Степанович Загорюк, інвалід Великої Вітчизняної війни І групи. Літній чоловік прийшов минулої суботи до філії банку, щоб отримати пенсію. Поруч знаходиться 114-те поштове відділення. Тож одразу тут, як і торік, вирішив подовжити передплату на «Чорноморські новини» на 2011-й. З тим і звернувся до оператора відділення.

— Ніякої передплати на цю газету нема! Вона не виходить і не виходитиме! — різко відрубала служниця зв’язку.

— Як це — не виходить? Я суботній номер щойно прочитав, і там на першій сторінці сповіщається, що передплата триває, газета виходитиме, — обурився ветеран і міцніше сперся на ковіньку, бо відчув, що може впасти.

— Слухайте, що я вам кажу! — беззаперечно не вщухала поштарка. — І взагалі не заважайте працювати!

Та Григорій Степанович не з полохливих — ветеран бо!, не з тих, хто здається. Він настійно зажадав пояснень, чому чує відмову, а відтак хоче поговорити з начальником відділення, аби з’ясувати цю абсурдну ситуацію.

— Вона сьогодні вихідна! — почулося із-за віконця.

— А що — газета з передплатного каталогу вилучена? Покажіть-но мені його, — наполягав фронтовик.

На той галас зі службового кабінету вийшла ще одна працівниця пошти і невдоволено спитала:

— Що за галас, у чім справа?

Григорій Степанович повторив своє бажання перед­платити «Чорноморку».

— Вам сказано чітко і коротко: передплати на цю газету не про-во-ди-мо!

Одначе ветеран не відступав, вимагав єдиного: на якій підставі відмова, хто вирішив, що газета не виходитиме і з яких, зрештою, мотивів?

Нічого не залишалося поштовій служниці, як повернутися до свого кабінету, не нагнітати пристрасті знервованого відвідувача. Через кілька хвилин, щоправда, вона повернулася до зали (либонь, із кимось порадившись) і кинула колезі:

— Та передплати вже йому. Нехай не псує нам нерви...

З таким ось боєм Григорій Степанович Загорюк став передплатником нашої газети на наступний рік. Літній людині, інвалідові війни той гнів, хвилювання не минулися просто так: змушений був викликати додому швидку медичну допомогу. Довели!..

Втім, як з’ясувалося за короткий час, то не поодинокий випадок у цьому відділенні. Буквально за півгодини після розмови з ветераном у редакції знову задзвонив телефон. Вже інший читач з обуренням розповів, як щойно не зміг оформити передплату на «Чорноморку» у поштовому відділенні №114 міста Одеси. Відмовили без будь-яких пояснень.

Та хіба тільки тут?..

Такої підступно організованої облоги наша газета ще не переживала. Як же нинішня влада любить просторікувати на кожному кроці про свободу слова, про вільний вибір, демократію! Хто з нас, легковірних, ще не зрозумів справжню ціну тим облудним словам? Стиль ни­нішньої влади один: все вирішувати так, як їй того заманеться, келейно, за зачиненими дверима, у вузькому колі «проффесіоналів», тишком-нишком, — чи то йдеться про правові кодекси, інші закони на верху «вертикалі», чи про щось вужче біля її підніжжя.

Ось так: у чомусь відкрито, офіційно, а в чомусь незграбною тихою сапою ведуть наступ на єдине українське видання, на газету, яка старша за саму Одеську область і є частиною історії нашого краю.

Від редакції. Певна річ, ми не могли залишити без уваги ці обурливі факти. За поясненнями звернулися до начальника відділу передплати Одеської дирекції УДППЗ «Укрпошта» Н. І. Азарової. Наталя Іллівна запевнила, що буде проведене службове розслідування, що перед шанованою літньою людиною вибачаться. Ми ж зі свого боку сподіваємося, що більше таких ганебних ситуацій з передплатниками «Чорноморських новини» не трапиться.

Звісно, ми знаємо, що більшість працівників поштового зв’язку сум­лінно виконують свою нелегку роботу. І за це їм — щире спасибі. До речі, ви, наші шановні читачі, можете написати про листонош, серед яких переважають чудові люди, котрих ви з нетерпінням чекаєте у своїх домівках.