Кажуть, що навіть маленька добра справа достойніша за великий намір... Ось уже кілька років поспіль співробітники апарату Одеської облради періодично жертвують свій одноденний заробіток на допомогу різним соціальним закладам. Школа-інтернат в Ананьєві, обласна дитяча клінічна лікарня і так далі. Востаннє подібний захід проходив у червні цього року і був приурочений до Дня Конституції. Одноденний заробіток співробітників облради плюс залишок коштів із спецрахунку (результати добродійної акції) були спрямовані в Андрієво-Іванівську школу-інтернат Миколаївського району. Гідним продовженням гарної традиції став і грудневий збір коштів, адже саме в цьому місяці відзначається День місцевого самоврядування.

Точна цифра пожертвувань стане відома наприкінці місяця, коли буде нарахована зарплата, але, за попередніми розрахунками бухгалтерії, вона складе приблизно 14 — 15 тисяч гривень. Спрямовані вони будуть на адресу Піщанської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, із вадами розумового розвитку. Цей заклад розташований у Балтському районі і розрахований на 60 вихованців. Для того, щоб полегшити подальшу адаптацію дітей у суспільстві, тут приділяють велику увагу трудовому навчанню і вихованню. Діти працюють на ділянці-городі й у теплицях, виготовляють віники, займаються вишивкою і виготовленням різноманітних виробів, беруть участь у художній самодіяльності. Практично всі випускники, хто за станом здоров’я може продовжувати навчання, вступають у професійно-технічні училища.

Ось що кажуть про нинішню акцію її учасники.

Юлія Мельник, помічник голови Одеської облради:

— Кожна людина — частинка якоїсь спільноти: сім’ї, трудового колективу, приятельського оточення, нації. А спілкування між людьми полягає не тільки в обміні інформацією і діловому співробітництві, а й у звичайній людській підтримці. Саме тому завжди так високо цінувалася спроможність співпереживати і допомагати. У будь-якої нормальної людини є потреба не тільки брати, забезпечувати себе певними благами, а й віддавати. Освіта, яку ти отримав, посада, кількість зароблених грошей — це все статусні речі, у першу чергу важливі для самої людини. А от навколишні, скоріше всього, будуть пам’ятати тебе за конкретні добрі справи. Тому я рада, що колектив апарату обласної ради знову бере участь у благочинній акції.

Дехто не сприймає слова «добродійність», вважаючи її чимось на кшталт подачки. Але, на моє глибоке переконання, це не милостиня, а дарунок від чистого серця. Як писав Лев Толстой: «Щоб повірити в добро, треба почати його робити».

Галина Таран, голова профспілкового комітету апарату облради:

— Я виросла в дуже дружній сім’ї, де батьки піклувалися про дітей, а діти — про батьків. Свою сім’ю створила такою ж. У мене дві доньки і три онучки. У дочок також дружні сім’ї, у яких все найкраще — дітям. Мені страшно подумати, що є дитина, яку мама не погладить по голівці перед сном і не побажає спокійної ночі, а тато не пограє з нею. Адже подібне запам’ятовується на все життя. Але, на жаль, така дитина не одна...

Нашу пропозицію переказати одноденний заробіток на рахунок піщанського інтернату — лише маленька крапля того, що потрібно дітям. Цим не замінити батьківського тепла, турботи і ласки. Але це наша маленька лепта в потрібну справу, і в апараті облради не знайшлося жодної людини, хто був би проти. Діти дитячого будинку — святе!

Я звертаюся до колективів інших організацій, незалежно від форм власності, підтримати нашу ініціативу і зробити свій посильний внесок. Якщо наші кошти у вигляді красивої кофтинки, гарної ручки чи новорічного цукеркового подарунка спроможні викликати хоч в однієї знедоленої дитини посмішку, то цим варто займатися!

Наталя Ковальчук, керівник прес-служби облради:

— Мені просто гріх не брати участь у цій акції. Адже частина мого дитинства і юнацькі роки пройшли саме в селі Піщана Балтського району. Там і зараз живуть мої батьки. До речі, мама, Валентина Семенівна Ковальчук, багато років пропрацювала вихователем у місцевій школі-інтернаті, звідки і пішла на заслужений відпочинок.

Я дуже любила бувати в неї на роботі. І про школу-інтернат у мене залишилися найтепліші спогади: майже домашня атмосфера, талановиті педагоги і вихователі, які оточують дітей ласкою і турботою, дають їм знання і необхідні навички, прищеплюють любов до усього прекрасного. І, звичайно, допитливі і доброзичливі дітки. До речі, у мене дотепер зберігаються їхні подарунки до різних свят: малюнки, вироби з картону, в’язані гачком серветки… Це так красиво і зворушливо! Якщо мій скромний внесок у загальну допомогу якось посприяє поліпшенню побуту юних вихованців — буду просто щаслива!

P. S. За бажання, цю статтю можна трактувати по-різному. І як маленьку піар-акцію, і просто як заклик зробити добру справу.

Коли ми востаннє давали щось їстівне бездомній кішці, переводили бабусю через дорогу, віддавали в притулок речі дитини, яка вже підросла?..

Роби добро і кидай його у воду... Естафета доброти знайде своє продовження в інших людях.

Н.Б.