Рівно 80 років тому Одеський театр юного глядача вперше розчинив свої двері. Відтоді в місті є цей, свого роду, універсальний театр, у якому, гармонійно доповнюючи одне одне, співіснують різні види мистецтва – драматичне, музичне, хореографічне. Про те, як колектив планує відзначити ювілей, про досягнення, проблеми та найближчі плани «Одеським вістям» розповідає директор ТЮГу Євген Бубер.

– Колектив сьогодні працює в екстремальних умовах, проявляючи справжній героїзм. Стан будинку – аварійний. Більшість службових приміщень, глядачева зала майже не опалюються, тому ми зараз навіть рекомендуємо глядачам не знімати верхній одяг. Театр уже тривалий час перебуває в очікуванні ремонту. Залишається сподіватися, що у бюджет на 2011 рік будуть закладені кошти на це. Та й зарплати акторів, передбачені штатним розкладом, просто мізерні.

– Проте глядачева зала непорожня, люди приходять на вистави. І актори не полишають театр, й далі віддано йому служачи...

– Так, все більше глядачів на кожній виставі заповнюють залу. Причому ходять не тільки на денні, але й на вечірні, «дорослі» вистави. Ці вистави дуже важливі для акторів, бо дозволяють їм пробувати себе в найрізноманітніших іпостасях, не обмежуючись тільки «дитячими» персонажами. Зараз у нас з успіхом ідуть вечірні вистави «Про мою маму и про меня», «Филумена Мартурано», «И снова будет месяц май», «Потап Урлов» та інші.

– Нещодавня прем’єра «Принцессы Пирлипат» безперечно, стала творчим успіхом, викликавши величезне зацікавлення як у дітей, так і у дорослих. Як Ви сам оцінюєте постановку?

– Справді, вистава була сприйнята глядачами дуже тепло. І численні ЗМІ, після тривалої паузи, висловили про нас тільки найпозитивніші враження. Це можна назвати маленькою перемогою театру. «Принцесса Пирлипат» подобається всім віковим категоріям наших глядачів, тому подивитися виставу можна як вранці, так і увечері.

– І знову про сумне. Декорації, костюми такі яскраві та гарні, що мимоволі впадає в око контраст між тим, що відбувається на сцені, і тим, що становить собою приміщення зали...

– Ось так і працюємо «на контрасті»... Але ж колись і ця зала була дуже гарною. Якщо зробити реконструкцію, наш будинок можна перетворити на прекрасний палац. Але поки що і зала, і сцена не відповідають і реаліям століття дев’ятнадцятого. У жахливому стані також і дах, карнизи, фундамент, комунікації... Сценічна коробка теж потребує реконструкції. Тут чудова акустика (адже недаремно в цьому будинку багато років працював театр оперети): не потрібно педалювати голосом, для того, щоб тебе почули з останнього ряду. Але сцена не обертається, неможливо встановити фундаментальний задник. Лише чіпляємо щось ганчіркове, накручуємо на колосники. Крім того, треба трішки підняти сцену. Немає нормального світла. Стіна глядачевої зали потребує утеплення. Декорації зберігаються в неналежних умовах. Акторські гримувальні також потребують ремонту. Загалом, за таких умов актори ТЮГу почуваються, порівняно з іншими театрами, знедоленими. Але ми сподіваємося і на керівництво області, і на спонсорів-меценатів. Можливо, сильні світу цього допоможуть нам.

– Справді, трупа ТЮГу сильна духом, якщо працює в таких умовах! А які творчі плани театру?

– Гадаю, що до літа вдасться поставити дві нові вистави... Визначилися поки що лише з однією. Це буде п’єса Марданя «Ночь святого Валентина». Спеціально для її постановки запросили севастопольського режисера Юрія Маслова.

Ще хочемо відкрити Малу сцену або щось схоже на театральну вітальню, де актори зможуть за чашкою чаю або кави не тільки обговорювати п’єси і ролі, але й грати свої моновистави. Таким чином, можна буде відродити акторські «посиденьки», якими раніше славився Будинок актора.

У трупі ТЮГу дуже талановиті люди. Вони вигадують і ставлять до свят чудові капусники. На жаль, ніхто, крім працівників театру, цього не бачить. Але на свій ювілейний вечір 9 грудня ми плануємо порадувати глядачів такою ось невеликчкою виставою. До свого 80-річчя ми прийшли не з порожніми руками. Сподіваємося, що до нас на День народження прийдуть багато добрих друзів і гостей.