Фермерське господарство «Кар­мін» нині розвивається успішно. Але сам господар Степан Іванович Карагяур – надзвичайно скромна людина – явно звужує межі своєї значущості. І хоча ніхто й не порівнює «Кармін», скажімо, з великою агрофірмою «Бургуджи», і у Виноградівці, і в Нових Капланах, і у Василівці відгукуються про керівників цих господарств, Сергія Паращенка та Степана Карагяура, з однаковою повагою.

Після ліквідації радгоспу «Ро­зівський» для створення «Карміну» Степанові Івановичу потрібна була велика сила волі, щоб зважитися на такий крок. Сьогодні «Кармінові» майже 14 років. Його основні напрями – виробництво зерна, тваринництво. Є й виноградники. Розпочинали з 200 гектарів орендованої землі. Зараз їх понад 1,6 тисячі. Та й відроджувати тваринництво теж починали майже з нуля. Викупили практично зруйнований корівник колишнього радгоспу, відбудували. Поки поголів’я ВРХ не було, тримали в ньому овець. Нинішнє дійне стадо – це 130 корів, а всієї великої рогатої худоби – майже 300 голів. І вже не віриться, що точкою відліку була одна-єдина ялівка, викуплена у місцевого жителя. Молоко здають на Арцизький сирзавод, хоча проблеми щодо своєчасних розрахунків за нього є. Але за останній місяць середня ціна молока для «Карміну» була навіть вищою за стандартну через кращу якість – 2 грн 56 коп. за літр. Тваринники цьому раді. Прикро тільки, що перекупники потім реалізують його у кілька разів дорожче.

На фермі, куди ми приїхали з Михайлом Івановичем Владом, в.о. начальника управління агропромислового розвитку, першим заступником голови Арцизької райдержадміністрації, та Степаном Івановичем Карагяуром, ранкове доїння щойно скінчилося. Біля приміщення навпроти корівника стояв навантажений зерносумішшю візок. Ветлікар Василь Потицький уважно оглядав його. Залишився задоволений: концкорми будуть хороші. Підійшли бригадир Вадим Костенко і доярки. У жінок перерва до вечірнього доїння. Встигнуть вдома деякі справи попорати.

– Втомилися? – запитала.

– А ми звичні, – відповіла Тетяна Дюльгерова. – Нам ферма – на радість. Уже тільки те добре, що постійна робота є, за це нашому Степанові Івановичу спасибі.

І з кормами проблем немає. І сіно заготували, і силосу тисячу тонн у яму заклали. Достатньо концкорму. Все по-хазяйськи. Ось-ось розпочнеться масове отелення. Турбот додасться. Зате й молоко завдяки йому взимку візьмуть велике. Навесні ж – за рахунок зеленої трави. Вже купили обладнання для механічного доїння. На черзі – встановлення молокопроводу. А втім мають намір придбати у сусіднього фермера Петра Карагенова кілька корів і бика м’ясної породи. А це, знову ж, – нові робочі місця. Постійно зростає поголів’я овець. Тисяч із 200 – 250 гривень планують одержати від продажу ягнят і стільки ж – від реалізації бичків на відгодівлі. Це стабільні, надійні статті доходів «Карміну». Була на початку спроба ще й свинарством зайнятися, та невдовзі від цього відмовилися. По-перше, належних умов утримання тварин не було. А по-друге, – нестійкі ціни. Їхні скачки у свинарській галузі діють згубно, як у жодній іншій...

На державу Степан Іванович сподівається найменше. Причини на те є. Купили свого часу 20 теличок в Ізмаїльському районі, розраховуючи на наступну 50-відсоткову компенсацію витрачених коштів за державною програмою. Марно. Але Карагяур, як і раніше, не ображається. Він тільки ще раз переконався: розраховувати треба лише на себе. Хоча в глибині душі вважає таке ставлення до сільгоспвиробника несправедливим.

– А що з експортом зерна?! – обурюється він. – То його від­кривають, то закривають. Пере­купникам таке тільки на користь. Вони ж миттю ціни скидають. До того ж землі «Карміну» розташовані у північній частині району. Отож, зерно тут пізніше дозріває. Тож поки врожай зібрали, ціни на ячмінь від 1600 – 1800 гривень упали до 1200. Втрати на кожній тонні відчутні. Потрібні свої склади для зберігання зерна, але їх немає. Треба ще будувати. Розцінки ж за послуги недержавних хлібоприймальних підприємств відомо які. Не кожному фермерові по кишені. Так потроху і зводиться праця селянина до нуля через непродумані дії держави. Не тільки у «Карміні» майже всі доходи з’їдають надзвичайно дорогі дизпаливо, засоби захисту рослин і добрива. Але й без них не можна. Той же ріпак – культуру на сьогодні найрентабельнішу – виростити без застосування засобів захисту неможливо. Як каже Карагяур, надто багато в землі гидоти розвелося. От і викручуйся, фермере, сам як можеш.

Зрештою Карагяур не проти державної дотації. Але вважає, можна й без неї обійтися – аби забезпечила держава нормальні правила гри. Як це було за часів соціалістичного планування.

– Ми знали, каже, – що нам робити завтра, через місяць. Спокійно працювали. Сьогодні віри в зав­трашній день немає. Постійно чекаєш чергових сюрпризів цінової політики.

А Степанові Івановичу дуже хо­тілося б, щоб робітники «Кар­міну» одержували значно більше, скажімо, по дві-три тисячі гривень. Зараз це зовсім неможливо, треба господарство розвивати. Наступний корівник потрібно відбудовувати. Нещодавно купили ще один Т-150 на 280 кінських сил, посівний комплекс. А треба б ще й грунтообробну техніку оновити. З дорогами теж справжня біда. Але Карагяур важає: якби кожен керівник будував по кілометру-півтора доріг, всі села давно були б в асфальті. Він міркує так з врахуванням того, що є депутатом районної ради...

На урочистих зборах з нагоди Дня працівника сільського господарства у великій залі районного дому культури його назвали між досвідчених господарників, на кого слід рівнятися. Мабуть, навіть такій скромній, як Степан Іванович людині, це було приємно. Але впевнена: в цю хвилину він скоріш за все думав про людей, без яких не було б «Карміну». Як втім і «Карміну» – без Карагяура.

Таїсія БАРАНОВА, власкор «Одеських вістей», Арцизький район