Перше місце за підсумками об­лас­ного огляду-конкурсу серед се­лищ­них громад що­до соціально-економічного роз­вит­ку та благоуст­рою розподілили Овідіо­поль та Суво­рове Ізма­їльського ра­йону. Звичайно, можливості ординарного селища в глибинці району та районного центру непоправні. І ще вистачає всіляких проблем, за словами селищного голови Петра Дмитровича Генчевського. Але ж ще років п’ять тому це селище, свого часу районний центр, було занедбане, як кажуть, «задніх пасло» за всіма показниками. І ось такий ривок. Висновок напрошується мимоволі – багато в чому завдяки вмілому керівництву громадою. Недарма ж земляки вдруге проголосували за свого голову, віддавши за нього на нещодавніх виборах близько 90 відсотків голосів!

– Не хочу звеличувати свої заслуги, – сказав Петро Дмитрович. – Хоча, звичайно ж, одержавши такий високий кредит довіри, як на попередніх, так і на нинішніх виборах, зобов’язаний його виправдати. Але якщо говорити в цілому, відзначу: успіху досягнуто всією громадою. За час минулого скликання ми, усі разом, зуміли зробити відчутний крок вперед.

Велику увагу приділили громаді районна та обласна влада. Багато в чому завдяки цьому в центрі села сьогодні піднімається оновлений Будинок культури, піднятий буквально з руїн. Капітально відремонтовано будинок, в якому нині розташувався районний дитячий притулок. Але хочу підкреслити, що ми ніколи не покладалися лише на допомогу зовні, у міру можливості робили те, що могли, самі. За минулих кілька років практично відремонтовано половину всіх доріг селища, майже всі вулиці та провулки забезпечені освітленням. Переважно ці роботи були виконані госпспособом, за рахунок коштів, зібраних земляками.

– Наскільки відомо, у селищі активно діють ініціативні групи з благоустрою.

– Саме так. Люди самі виявляють бажання брати участь у благоустрої. Обирають ініціативні групи, які провадять збір коштів на ремонт доріг. Звертаються до виконкому з пропозиціями, пропонують купити плити на ті ж зібрані гроші, а укладати їх беруться самі. Тобто, ініціатива йде, так би мовити, знизу. І ми її, звичайно ж, підтримуємо та розвиваємо. Завдяки ініціативним групам жителів, вдається щороку самотужки ремонтувати не менше кілометра доріг із різним видом покриття.

Звичайно ж, тішить, що земляки жваво відгукуються на кожний заклик влади, вкладають кошти в благоустрій селища, будівництво тих або інших об’єктів. І сьогодні ми маємо багато чого з того, про що в 2006 році могли лише мріяти: і оновлений БК, і освітлення, і водопровід для подачі технічної води. На кошти жителів селища було побудовано павільйон із роздягальнею на нашому стадіоні. Силами громади зараз провадиться ремонт церкви. Вже відремонтовано один купол.

Ділові контакти в нас і з міськрайонним Центром зайнятості. Завдяки цьому в людей, які тимчасово не мають роботи, є можливість брати участь у благоустрої з відповідних програм.

У нинішньому році з обласного бюджету та Стабілізаційного фонду країни за найбезпосереднішого сприяння районної та обласної влади нам було виділено в межах 700 тисяч гривень, які пішли на ремонт 640 метрів дороги по вулиці Бессарабській.

– Який стан справ із наповненням бюджету?

– Наш зведений річний бюджет дорівнює півтора мільйонам гривень. Сума чимала, якщо врахувати, що в селищі живе трохи більше 4 тисяч мешканців. З них частина, треба визнати, і сьогодні на виїзді, працює у великих містах України та Росії.

– Яка сума субсидій?

– Близько 250 тисяч гривень.

– Як, за рахунок чого вам у наш непростий час вдається наповнювати бюджет?

– Не сказав би, що ми використовували всі резерви. Але прагнемо до цього. Триває легалізація робочих місць – переконуємо підприємців у згубності подвійної бухгалтерії, у необхідності правильного оформлення людей на роботу. Дотримуємося обраного курсу на розвиток малого та середнього бізнесу. Причому особливу увагу приділяємо переробці сільгосппродукції. Наші підприємці розбудовують виробництво макаронних виробів, займаються хлібопеченням, є й свій кондитерський цех. На контролі – використання землі землекористувачами, хоча й тут потрібно також чимало зробити. Промірковуємо, як знайти та зацікавити інвесторів у відновленні цегельного заводу (свого часу у селищі їх було два), спорудженні тепличного господарства, подальшому розвитку переробних підприємств.

Одним словом, не стоїмо на місці. Жителі селища, ким би вони не були – фермерами, керівниками підприємств або рядовими трудівниками, пенсіонерами, які перебувають на заслуженому відпочинку – сьогодні зацікавлені в тому, щоб повернути селищу, якому довелося бути кілька років і районним центром, колишню славу. Щоб молодь не їхала з дому, а, одержавши знання у вузах, далі працювала на благо малої батьківщини.