Молдавською квітка – «флоаре». Саме квіткою в обрамленні зелених дерев називають село Нестоїта, що розкинулося в мальовничій долині. Тут живуть люди різних національностей – молдавани, українці, росіяни, цигани – тут їхній дім, їхня земля. Вони разом вирощують хліб, ростять дітей і онуків.

Є кілька легенд, пов’язаних із назвою села. Самі сільчани розповідають таку: «Скільки глянеш оком, степи розіслалися. У вибалках, у долинах хати поховалися. З України у Молдову біжить шлях-дорога, та нелегко до рідного дістатися порогу. Бо з темного лісу банди виходжали і на подорожніх збройно нападали. Стали тоді люди всім таке казати: отут у долині довго не стояти».

До Нестоїтської сільради належать, крім Нестоїти, села Нова Кульна та Романівка. Площа землі, на якій вони розташовані, – 827 гектарів. Загальна чисельність мешканців становить понад дві тисячі чоловік.

На території сільради є унікальні пам’ятки архітектури XVIII– ХIХ століть. Це будинки, споруджені паном Юревичем. В одному з них розташована Нестоїтська дільнична лікарня, в другому – сільська рада та Нестоїтський відділок зв’язку. Понад двадцять років це приміщення стояло пусткою. Почали обвалюватися стіни, гнізда вили птахи. Але обраний тоді сільський голова – наполегливий і принциповий Михайло Євгенович Загарія – вирішив свою пропозицію щодо реставрації будівлі порушити на районному рівні. І ремонтні роботи було розпочато. Знайшлися кошти, і за складеним проектом стала провадитися реставрація приміщень. Панський будинок засяяв своєю первозданною красою – і зовні, і зсередини. На площі перед будівлею встановили стелу на честь Т.Г. Шевченка. Кілька років тому Нестоїтській сільраді запропонували участь у Всеукраїнській програмі підтримки молоді. Програма дала молодим людям із Нестоїти змогу одержати на придбані за участь у ній кошти (470 тисяч гривень) тренажерний майданчик просто неба в центрі села і стадіон зі штучною травою. Тут грають у міні-футбол, ручний м’яч, волейбол. На тренажерах можна займатися всім і у будь-який час. Селянам щодо такого подарунку можна тільки позаздрити.

Другий будинок пана Юревича було переустатковано під дільничну лікарню. Головлікар Степан Антонович Гончарук розповідає про те, що планується перепрофілювання лікарні на амбулаторію сімейної медицини, хоча лікар сімейної медицини тут уже працює. Світлана Георгіївна Гончарук торік в Одесі пройшла перепідготовку. Вся педіатрія і терапія на ній. Сільчани мають можливість тут також одержати стоматологічну допомогу.

У дворі лікарні стоїть споруда, котра на перший погляд не свідчить ні про що. Вона схожа, скоріше, на спостережну вежу. Виявляється, на цьому місці було встановлено водокачку, згодом вона стала непридатною, постійно падала. Вирішили її знести, але Борис Іванович Стопчинський, який мешкає поруч із лікарнею, запропонував на місці водокачки встановити годинник із боєм. У післявоєнний час, не маючи фахової освіти, Борис Іванович самотужки побудував і запустив декілька електростанцій у селі Нестоїті та в сусідніх селах. Склав план і керував будівництвом маслоробки. В 70-ті роки реконструював унікальний чотирибічний годинник-куранти, який ще до Великої Вітчизняної війни власноруч зібрав його батько – Іван Никонович. Установили годинник на місці водокачки. Подзвін курантів було чути по всіх околицях. Селяни, працюючи в полі, орієнтувалися на бій годинника, знали час повернення з роботи додому. Зараз сам механізм у ремонті, а 83-річному майстрові з ремонтом і установкою не впоратися, тому на весну в сільраді планують знайти кошти і встановити Нестоїтські куранти на колишнє місце.

У Нестоїті величезна увага приділяється духовності. В 1935 році більшовиками було дощенту зруйновано сільську церкву. Гарну будову стали поступово відроджувати буквально з попелу. На віковому фундаменті стали будувати церкву – точно таку ж, як була, – за проектом 1830 року. Молодий священик отець Георгій прийняв від свого попередника будівництво і продовжив його з Божою допомогою, як він сам говорить. Храм споруджується силами парафіян, сільради, колишніх жителів села – бізнесменів і підприємців. Усередині церква цілком обладнана. Парафіяни приходять сюди на літургію, де світла аура і лики святих допомагають у буденному житті. Залишилося облаштувати будівлю зовні, розбити сад. Біля церкви у старій огорожці стоїть унікальний хрест, установлений у 1877 році на згадку про першого настоятеля цього храму протоєрея Ананію, похованого тут.

Нестоїтці з величезною повагою ставляться до історії. Із бронзи з позолоттю коштом місцевого бюджету до ювілею Великої Перемоги було оновлено пам’ятник і упоряджено прилеглу до нього територію, як данину пам’яті 340 воїнам, які загинули в роки війни.

Є в селі Романівці пам’ятник і Тані Федоровій, установлений Нестоїтською сільрадою. Дівчина народилася в Знаменці. Дуже гарно співала, танцювала, мріяла стати артисткою. Але почалася війна. Вісімнадцятирічною Таня добровільно пішла на фронт. В одному з боїв під селом Романівка була важко поранена. Стікаючи кров’ю, дівчина попросила поховати її в цьому селі, у дворі, де мешкає дівчина з таким же ім’ям. Прохання її виконали. І тільки в 1960 році тіло Тані було перепоховано. Пізніше встановлено пам’ятник їй і всім, хто не повернувся з війни.

Щороку на базі Нестоїтського будинку культури проходить районний фестиваль «Родинне сузір’я», ініціатором проведення якого був колишній директор Нестоїтської школи Дмитро Лаврентійович Чорний. Він пішов з життя, але односельці пам’ятають про нього як про незвичайну людину, наділену багатьма талантами, як про чудового педагога та керівника. Він добре співав і малював. Картини Чорного прикрашають Нестоїтську школу.

У сільському Будинку культури, розрахованому на 400 глядацьких місць, створено етнографічний центр «Українська світлиця», працюють гуртки за інтересами. Не тільки в селі, але й за його межами відомий вокальний колектив «Чарівниця». Свята, особливо різдвяні, у селі проходять по-особливому. Дотримуючись стародавніх звичаїв і обрядів, як українських, так і молдавських, культпрацівники, разом із сільським головою переодягнені в ряджених, з музикою і піснями обходять кожен двір із побажаннями добра своїм односельцям.

Звичайно ж, і в цій сільській раді є свої проблеми, є плани, але найголовніше – є бажання ці плани впроваджувати у життя, заради села і односельців.