Росія заявила про готовність добувати газ на шельфі Чорного моря і добувати метан із вугільних пластів. Але яким чином вона збирається це робити, не маючи власних технологій? І навіщо «Газпрому» вкладати багатомільярдні інвестиції в розробку українського шельфу, якщо це автоматично зменшує нішу для експорту газу з її власних родовищ? Знавці сходяться на думці, що головною метою «Газпрому» є заморожування цих проектів і утримання ситуації під контролем. Таким чином, іноземні інвестори не будуть допущені до розробки цих родовищ, і «Газпром» відстоїть ринок України. Цій темі була присвячена прес-конференція мережевого видання «Главком», у якій взяв участь провідний експерт енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко.

Головною метою Росії є не вкладання інвестицій, а заморожування цих проектів і утримання ситуації під контролем. Сьогодні Україна на 70% залежна від постачань російського газу, й українська стратегія мала б полягати в зменшенні цієї залежності за рахунок власного видобутку, залучаючи не «Газпром», а інші іноземні компанії, або ж за рахунок власних зусиль НАК «Нафтогаз». Тому в умовах критичної залежності від «Газпрому», яка вже не тільки економічна, а й політична, це рішення є абсолютно нелогічним. Це рішення показує, що наш уряд дивиться на ці речі достатньо короткозоро, на відміну від російського, який грає на випередження.

Багато провідних нафтогазових компаній світу, таких як «Шеврон», «Шелл», «Ексон Мобіл» та інші, бажають займатися розробкою корисних копалин, а саме вуглеводнів — як на шельфі, так і шахтного метану, і сланцевого газу. Спостерігаючи таку велику зацікавленість іноземних компаній розробляти українські ресурси, безумовно, «Газпром» затурбувався, щоб не втратити український ринок збуту природного газу, який є дуже привабливим для нього в умовах часткової втрати ринку збуту в країнах Європейського Союзу. Ми знаємо, що в 2009 р. «Газпром» втратив на цьому ринку 3% ніші, віддавши його постачальникам зрідженого газу та Норвегії. Ці показники газу в цьому році не покращилися і залишаються фактично на тому ж рівні. Тому в умовах дуже складної ситуації «Газпрому» в ЄС український ринок дуже цікавий, і «Газпром» розглядає його як стратегічний.

Він створює всі ці СП, але це не означає, що вони будуть працювати, бо для чого «Газпрому» вкладати багатомільярдні інвестиції — щоб зменшувати нішу для експорту газу з власних родовищ? Головною метою є не вкладання інвестицій, а, навпаки, заморожування цих проектів і утримання ситуації під контролем, щоб не допустити іноземних інвесторів і впливати на представників НАК «Нафтогаз», Мінпаливенерго, Кабінету Міністрів, щоб відстояти в конкурентній боротьбі ринок України.

Чорноморсько-азовський шельф України надзвичайно цікавий. На сьогодні підтверджені запаси сягають понад 1,5 мільйона тонн умовного палива. Розвіданість чорноморсько-азовського регіону, з точки зору нафти і газу, складає близько 4%. Цей регіон є найменш розвіданим серед усіх регіонів у світі, і понад 70% усіх нових відкриттів — це шельфи морів та океанів. Тому дуже цікаво залучати на шельф Чорного моря інвесторів, а саме компанії, які володіють відповідними технологіями і мають досвід, такі, як «Шелл»,«Ексон Мобіл», «Статойл-Гідро» та деякі інші.

Українське законодавство не сприяє входженню інвесторів на шельф Чорного моря. Ще у 1998 році був ухвалений закон «Про угоди про розподіл продукції», але за ним працювала тільки одна компанія — «Венко Прикерченська», і то не дуже вдало. Законодавство в сфері надрокористування в Україні — рамкове, і великі важелі впливу на видачу ліцензії, її відкликання, на порядок проведення аукціонів належить Ка­бінету Міністрів, який змінюється доволі часто. Тому в інвестора виникають додаткові ризики. Основні умови, які я назвав, потрібно закріпити саме на законодавчому рівні.

Чи можливий сценарій, що Росія не заморожує, а консервує родовища України?

«Газпром» зараз відстрочує тер­міни введення та вкладення інвестицій у свої ключові базові родовища у Західному Сибіру, на півострові Ямал. Наприклад, постійно відстрочуються терміни введення таких стратегічних родовищ, як Бованенківське та Штокманівське, тому що не вистачає коштів та технологій для їх розробки. До того ж «Газпром» за­груз у газопровідних проектах, у нього достатня кількість боргових зобов’язань (понад 40 мільярдів доларів). За умов, коли «Газпром» відстрочує терміни введення в експлуатацію власних родовищ на своїй території, чи буде він витрачати кошти на інвестиції в Україні, щоби створювати проблеми для збуту свого власного газу? Спершу треба дати відповідь на це запитання, і тоді все стане зрозуміло: чи справді хоче «Газ­пром» займатися інвестиціями в Україні саме щодо збільшення видобутку вуглеводнів, чи є якась інша мета, спрямована на те, щоби таким чином зіграти на випередження і за­блокувати прихід серйозних інвесторів в Україну?

Нещодавно Мінпаливенерго назвало великим досягненням те, що вони отримали наперед півтора мільярда доларів за прокачування газу українською територією. Наскільки це вигідно для України, з урахуванням того, що протягом п’яти років у нас не піднімалася транзитна ставка?

Насамперед, тут треба звернути увагу не на слово «гарантії», а на вислів «часткові гарантії», тому що це черговий блеф. Якщо «Газпром» справді хоче перекачувати 112 мільярдів кубічних метрів газу, то чому тоді ця умова не внесена у транзитний контракт 2009 — 2019 років? Це ж основний контракт, а не всі інші папірці. Тобто скільки разів Україна не пропонувала внести навіть менше 110 мільярдів у транзитний контакт на умовах «качай або плати», Росія весь час від цього відмовлялася. І зараз, наскільки мені відомо, в цей контракт ніхто із «Газпрому» не збирається вносити цю цифру. Це пояснюється дуже просто. Наш центр зробив багатофакторний аналіз на цю тему з урахуванням попиту ро­сійського газу в Європі до 2010 року та можливостей видобутку в Росії, будівництва обхідних газопроводів. Я можу сказати з впевненістю, що після того, як буде збудований «Північний потік» у 2012 році, транзит природного газу через територію України не перевищить 80 мільярдів кубічних метрів. Тому «Газпром» і не хоче виписувати такі умови в основному контракті, от і звучить слово «часткові». Скоріше за все, ця цифра названа для того, щоб висвітлити хоч якийсь позитив та прикрити повернення газу в схему, яка має досить темне походження. Мені здається, що це така собі піар-кампанія.

Я скептично ставлюся до 112 мільярдів… Торік до Європи було перекачано 92 мільярди кубічних метрів, цього року керівництво «Нафтогазу» спочатку говорило, що буде 116 мільярдів, потім — 106, зараз кажуть — 105, а реально буде менше 100 мільярдів. Я бачу, що Європа робить дуже серйозні кроки, щоб зменшити залежність від російського газу. Це і «третій пакет», і зріджений газ, і сланцевий, і альтернативні види палива. Якщо буде введений «Північний потік», я не бачу, за рахунок чого можуть збільшуватися на 15 мільярдів кубометрів обсяги транзиту газу, порівняно з сьогоднішнім рівнем.

За матеріалами Українського центру економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (сайт-www.razumkov.org.ua/).