ШАНОВНІ ПРАЦІВНИКИ ТА ВЕТЕРАНИ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ!

Щиро вітаю вас із професійним святом — Днем міліції!

В усі періоди становлення та розвитку нашої держави правоохоронні органи твердо стояли на сторожі закон­ності та правопорядку.

Дякую вам, людям у міліцейській формі, за високу професійність і самовідданість, які ви виявляєте у своїй повсякденній роботі.

Переконаний, що одеська міліція й надалі буде надійним щитом у боротьбі з кримінальним світом, запорукою стабільності та спокою в регіоні.

Бажаю вам міцного здоров’я, щастя та успіхів у нелегкій, але дуже потрібній роботі на благо Одещини та всієї України.

Голова Одеської обласної ради М. ПУНДИК

Пером і маузером

Той, хто побував на перехрестях історії в Одеському музеї МВС, зміг відчути неповторний колорит міста, що боролося та перемагало. Як розповів директор музею полковник міліції у відставці Володимир Ковтун, міліцію в Одесі було створено на 8 місяців раніше, ніж у всій колишній Росії. Справа в тому, що в 1917 році в місті нараховувалося до 40 тисяч бандитів і грабіжників. Ризиковий час породив плеяду професіоналів, діяльність яких мала значення навіть у масштабах держави. Експонати і стенди з документальними матеріалами переконують у цьому.

Музей відкрився у 1980 році і з відомих причин висвітлював історію, починаючи з 1917 року. Але тепер творчий колектив працює над збиранням матеріалів про дореволюційну поліцію. Знання і тонкощі пошукової справи, якими володіли такі відомі пінкертони, як Ланге, Григор’єв, Жук, можуть бути повчальними і для сьогоднішнього кадрового складу.

Починається огляд із пантеону слави. У фойє розміщені меморіальні дошки дев’ятьох Героїв Радянського Союзу, які прийшли до органів із бойовими заслугами. Вони віддали міліцейській службі в управлінні внутрішніх справ Одеської області багато років.

В іншій залі відвідувач дізнається про міліціонерів, які пішли на фронт. Один із них, полковник Володимир Решетняк, при форсуванні Дніпра одержав сліпе поранення у ліву частину грудей. Але у 1943 році на курорт не відправляли. Відважний воїн ішов фронтовими дорогами. Після війни В. Решетняк працював опером, очолював Балтський РВВС, потім Жовтневий райвідділ Одеси. А про те, що у серцевому м’язі застрягла куля, дізнався лише у вісімдесяті. Медики не могли повірити. Проте – факт!

Після Лютневої революції по місту колобродили амністовані Тимчасовим урядом злодії, грабіжники, головорізи, прозвані «пташенятами Керенського». Вони вчинили розгром 8 поліцейських дільниць і губернського управління.

Очаківський рибалка Макар Чижиков, що став головою сектору з охорони депутатів, створив перший загін міліції на 300 багнетів.

У боротьбу з кримінальним елементом разом із робітниками включалися і гімназисти. Один із них був Євген Катаєв – який згодом під псевдонімом Петров написав у співавторстві з Ільфом романи «Дванадцять стільців» і «Золоте теля». Перш ніж узятися за перо, він три роки ганявся з маузером по степах Одещини за бандами. Ця зброя зараз лежить під склом як музейне надбання. Завдяки молодому Катаєву залишився живим його колишній однокласник по Ришельєвській гімназії Казачинський. Останній з авантюрності потрапив до угруповання грабіжників, які нападали на обози з продовольством. Йому загрожував розстріл, і тоді ми б не дізнали захоплюючої історії за назвою «Зелений фургон». Але Казачинському простили і прийняли на службу до карного розшуку. А прообразом головного героя у згаданій повісті став Катаєв.

В одеській міліції служив і Осип Шор. Після того, як бандити вбили його брата, пішов у відставку і мандрував країною. Його пригоди і дар оповідача допомогли письменникам створити образ Остапа Бендера.

У музеї є відомості і про міліціонера Урсулова. Він застрелив Мишку Япончика у Вознесенську, де король бандитів з Молдаванки вимагав бронепоїзд, щоб на ньому... в’їхати до Одеси. Урсулова він хотів вбити пострілом в упор, але молодий співробітник органів виявився спритнішим...

Суворе життя не завжди робило людей черствими душею. Стенд, присвячений Максу Кюссу, – це розповідь про драматичну любов. Готовий сценарій! Кюсс воював у царській армії, одержав високу нагороду. Закохався в дружину морського офіцера. Виїхав за подружжям до Порт-Артура, де її чоловік загинув на кораблі. Не домігшись взаємності, повернувся до Одеси, де почав працювати в міліції. Великий оригінал, він носив на грудях орден Червоного Прапора та Георгіївський Хрест. Був талановитим постановником театральних сцен. Відмовився писати марш на честь Антонеску, за що був розстріляний румунськими солдатами.

Експозиція наступної зали оповідає про охорону перших тракторів. Наприклад, у Березівському районі з них знімали все, що могли, особливо нікельовані частини та захисні окуляри з комплекту. Тому за кожним «залізним конем» по ріллі цілий день ходив співробітник і відповідав за цілісність машини головою.

А ось і відомості про велопро­біг «динамівців» із Одеси до Владивостока. Відстань 14317 км міліцейські спортсмени проїхали за 5 місяців.

По крупицях збирав цю інформацію засновник музею Василь Григорович Давиденко. Випускник факультету журналістики, він був направлений на роботу до НКВС. Захищаючи несправедливо обмовлених людей, ледве сам не потрапив за колючий дріт. Велику Вітчизняну пройшов у розвідці, служив у СМЕРШі, особисто конвоював полоненого німецького генерала Паулюса. В одеській міліції працював до середини 70-х років. Пішов на пенсію, і від Ради ветеранів одержав завдання організувати музей. 30 років був його беззмінним директором. Помер у листопаді минулого року у віці 96 років.

Тепер він теж – легенда. Вакансії в цьому героїчному ряду є і для сучасників.