В Одеському обласному центрі зайнятості працює професійний, згуртований колектив людей, відданих своїй справі. Сьогодні, коли Державна служба зайнятості України відзначає 20-річний ювілей своєї діяльності, ми з великим задоволенням представляємо тих, чий стаж роботи в службі зайнятості майже дорівнює ювілейній даті. На різноманітні запитання відповідають наші корифеї. Але перше запитання було для всіх однаковим: «Як розпочинався Ваш трудовий шлях у службі зайнятості?».

Людмила Семенівна ПУГАЧОВА, перший заступник директора.

Стаж роботи у службі зайнятості – 16 років.

– Я прийшла працювати у центр зай­нятості Жовтневого району Одеси після скорочення на попередній роботі. Це був 1995 рік. Пройшла шлях від спеціаліста другої категорії до заступника директора центру зайнятості Жовтневого району. У 2001 році перейшла працювати до обласного центру зайнятості на посаду головного спеціаліста відділу статистики.

– Що найскладніше для Вас у цій роботі?

– Найскладніше те, що не вистачає часу для того, щоб зробити усе необхідне. Доводиться кожного дня, кожної години, навіть кожної хвилини визначати пріоритети, вирішувати проблеми. Намагаюся виконувати свої обов’язки на належному рівні.

– А що найприємніше?

– Я б сказала так: усе приємно, тільки інколи буває неприємно. Якби приємних моментів було б менше, то я тут не працювала б. Навіщо себе примушувати робити те, що не подобається?

– Ваш день дуже насичений. Як він проходить?

– Я вже неодноразово розповідала своїм колегам про те, що у мене, коли приходжу на роботу, завжди є план того, що треба зробити за день. І коли наприкінці дня я дивлюсь, що зробила, а що – ні, то мало що з цього переліку є реалізованим, бо паралельно надходить багато паперів, незапланованих завдань, які потребують негайного виконання. І планові завдання вже доводиться виконувати у більш пізній робочий, а доволі часто і в неробочий час. І так проходить у мене майже кожен день.

– Чому Вас навчила робота у службі зайнятості?

– Я раніше не думала над цим. Проте точно знаю, що кожна робота навчає,головне, мати бажання вчитися. Я вважаю, що сьогоднішня робота, особливо, на посаді першого заступника директора, навчила мене встановлювати стосунки з підлеглими. Життєвого досвіду також стало більше, змінилися критерії оцінювання, по-іншому стала деяких людей сприймати.

– А який відпочинок Вам подобається?

– Люблю активний відпочинок: кудись поїхати, щось подивитися. Раніше любила книжки почитати, а зараз мені хочеться бути ближче до природи. Можливо, це пов’язано з тим, що я багато часу проводжу в кабінеті. Люблю ходити до театру.

Степан Степанович БУДЗАР, заступник директора.

Стаж роботи у службі зайнятості – 17 років.

– Мій трудовий шлях у службі зайнятості розпочинався з… роздумів. Це був початок 90-х років. У всіх сферах життя відбувалися масштабні зміни, які вимагали прийняття нестандартних рішень. В результаті, з 21 грудня 1993 року я почав працювати головним спеціалістом в обласному центрі зайнятості.

– Що найважче у Вашій роботі?

– Знаходити компроміс між поблажливим сприйняттям недоліків людей та нетерпимим ставленням до неякісної роботи.

– Які якості для Вас важливі у людях, з якими Ви працюєте?

– Совість, розум, відповідальність, почуття гумору.

– Якими своїми досягненнями Ви пишаєтесь?

– Мабуть, найбільше задоволення дає усвідомлення того, що сформовано власне бачення всіх сторін буття, і в найскладніших життєвих ситуаціях вдалося не вийти за рамки своїх уявлень про межу між добром і злом.

– Чи є щось, чого Ви не вмієте?

– Чим більше накопичується знань та досвіду, тим чіткіше розуміння, що подібне питання треба ставити майже навпаки, тому що кожне нове знання та навик лише розширюють усвідомлену межу незнань та невмінь.

– Який відпочинок є для Вас найкращим?

– Спілкування з цікавими людьми, зимове плавання, риболовля, подорожі.

Валентина Іванівна ЗДЕРЖАТЕЛЬ, головний спеціаліст відділу доходів

та фінансового забезпечення. Стаж роботи у службі зайнятості – 15 років.

– На роботу я влаштувалась ще у 1995 році. Спочатку працювала в центрі зайнятості Жовтневого району Одеси на посаді бухгалтера. Після реорганізації стала начальником відділу фінансів Приморського центру зайнятості. І вже два роки працюю у відділі фінансів обласного центру зайнятості.

– Валентино Іванівно, що найбільше запам’яталося Вам за час роботи у службі зайнятості?

– Вже багато років підтримую зв’язки з одними з перших безробітних, які наважилися відкрити власну справу з допомогою центру зайнятості. До сьогоднішнього дня вони є успішними підприємцями. Кожного разу, коли зустрічаю їх, чую лише добрі слова подяки. Чесно кажучи, за 15 років у мене з’явилося багато нових справжніх друзів.

– Розкажіть, будь ласка, чим Вам подобається займатися у вільний час?

– Дуже полюбляю прогулянки біля моря, із задоволенням ходжу на концерти класичної музики, на виставки, читаю історичні романи…

– Який роман у Вас найулюбленіший?

– Подобається роман Валентина Пікуля «Пером та шпагою»

– Ваші подальші плани?..

– Працювати, працювати і приносити людям користь.

Алла Вікторівна БОРЩ, начальник відділу організації професійного навчання.

Стаж роботи у службі зайнятості – 16 років.

– Моє перше робоче місце – на посаді спеціаліста відділу працевлаштування Кілійського районного центру зайнятості. Цікаво, що перед цим я пере­бувала там на обліку як без­робітна. І коли з’явилася вакансія, з радістю погодилась на цю роботу. За рахунок певного власного досвіду перебування на обліку, мені було легше спілкуватися з безробітними і знаходити вірні рішення. Через сім з половиною років змінилися обставини. Мій чоловік був направлений на роботу до Одеси, і ми усією сім’єю переїхали сюди. З тих пір я працюю в обласному центрі зайнятості.

– Що найважче у Вашій роботі?

– Можна сказати, що відділ профнавчання – єдиний відділ обласного центру зайнятості, що працює безпосередньо з людьми, і саме це можна назвати найважчим. Кожній людині, яка прибуває на навчання, необхідно приділити увагу, треба вирішувати пе­вні проблеми, що можуть виникати.

– Який відпочинок для Вас найкращий?

– Вільний час проводжу з сім’єю. У мене чудовий чоловік та два сина. Також намагаюсь приділяти ува­гу своїм осо­бистим захопленням. Дуже подо­бається подорожувати. Враження після мандрівок залишаються на довгий час. Можу додати ще книги, пле­тіння та інші маленькі за­хоплення, властиві жінці.

Зоя Миколаївна ПІДГОРНА, головний спеціаліст юридичного відділу. Стаж роботи у службі зайнятості – 17 років.

– У 1993 році я прийшла на роботу в учбовий центр, який співпрацював зі службою зайнятості. Потім перейшла до інспекції по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення в обласному центрі. Це було мені ближче, бо я маю юридичну освіту. Протягом трьох років я займалася перевірками підприємств та установ, розташованих на території Малиновського району Одеси, а після створення юридичного відділу стала працювати юристом обласного центру зайнятості.

– Зоє Миколаївно, чи можна сказати, що Ви стояли у витоків юридичної служби Одеського ОЦЗ?

– Так, коли я розпочинала працювати, то була єдиним спеціалістом юридичного відділу. На той час він розташовувався в одній кімнаті з контрольно-ревізійним відділом та інспекцією ОЦЗ, у напівпідвальному приміщенні. Це створювало певні труднощі в роботі. Крім того, що відділ не мав свого приміщення, не було також правової бази на зразок тих, якими ми користуємось сьогодні. Але все це не зупиняло роботу відділу. Справи розглядалися у суді та кошти до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття відшкодовувалися згідно прийнятим судовим рішенням.

– Чи є Вам чим пишатися?

– Так. Десять років тому за результатами перевірки ЗАТ «Астра» на користь обласної служби зайнятості було стягнуто борг у розмірі 1 100 000 гривень. Я готувала і вела судову справу як юрист. Кошти ми, звісно, не отримали, але за рішенням суду до служби зайнятості відійшло майно боржника. За весь час існування юридичного відділу ОЦЗ (з 1996 року) такі великі суми у суді більше не стягувалися.

– Чим Ви любите займатися у вільний час?

– Вже протягом тривалого часу я ходжу до фітнес-клубу «FitCurves». Після роботи поспішаю туди, щоб зняти втому, поспілкуватися з подругами та зарядитися позитивом. Це вже перетворилось на частину мого життя, і мені це подобається. Завдяки тренуванням змінюється моє мислення, проблеми вже не здаються такими глобальними, а ситуації – безвихідними. За моїм прикладом до клубу записалися ще декілька моїх колег – дівчат з обласного центру зайнятості.

Світлана Сергіївна МИХАЙЛОВА, головний спеціаліст

відділу організації сприяння працевлаштуванню.

Стаж роботи у службі зайнятості – 18 років.

– За фахом я інженер-механік. Закінчила Одеський політехнічний інститут у 1987 році, п’ять років працювала за направленням. Але – розпад Радянського Союзу, хвиля скорочень… Залишившись без роботи, зрозуміло, звернулася до служби зайнятості. Це було у 1992 році. Мені запропонували тимчасову роботу у Ленінському районному центрі зайнятості Одеси на посаді бухгалтера по Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Фінансова сфера була на той час не дуже мені знайома, тож, виникли побоювання, що не впораюсь, але робота виявилась цікавою. Замість двох місяців, як планувалося спочатку, я пропрацювала на цій посаді майже десять років. У 2002 році перейшла до обласного центру зайнятості у відділ працевлаштування. У цьому відділі працюю і зараз, на посаді головного спеціаліста.

– Коли працювати у службі зайнятості було цікавіше: зараз чи коли Ви розпочинали свій трудовий шлях?

– Коли починала працювати, це була інша структура. Я займалась питаннями фінансової звітності. Коли ж я перейшла до обласного центру зайнятості, працювати довелося з базою вакансій. Зараз маю справу зі сферою соціальних послуг. Кожному етапу притаманні свої особливості, тож не можу сказати, коли було найцікавіше.

– Світлано Сергіївно, як Ваша родина ставиться до того, що графік Вашої роботи буває вкрай напруженим?

– Моя дочка вже доросла і самостійна людина. Так, були важкі часи: доводилося часто їздити у відрядження, коли упроваджувалася система ЄТОНН, відкривалися районні центри зайнятості – було по вісім відряджень щомісяця. Але зараз режим роботи щодо відряджень не такий напружений. Завжди мене підтримували чоловік і донька – піклувалися один про одного. Тобто я знала, що можу бути за них спокійна.

– Чи є у Вашій роботі щось, чого Ви ще не досягли, але бажаєте досягнути у майбутньому?

– Служба зайнятості не стоїть на місті. Кожен день приносить щось нове, тож не можна сказати, що ти досягнув чогось саме зараз і зупинитися на цьому, – ти досягаєш нового постійно, намагаючись йти в ногу з часом. Стосовно моїх особистих амбіцій – у мене ніколи не було відчуття, що мене недооцінюють на цій роботі. Якби таке відчуття з’явилося, це було б приводом для зміни місця роботи. Я вважаю, що потрібно добре виконувати свою роботу, залишаючись на своєму місці.

Олександр Валерійович ГРУЗІН, головний спеціаліст відділу статистики, моніторингу

та прогнозування. Стаж роботи у службі зайнятості – 18 років.

– Після закінчення Одеського політехнічного інституту я отримав направлення до Львівської області. Відпрацював там два роки на заводі і наприкінці 1991 року повернувся до Одеси. Відразу звернувся до Приморського районного центру зайнятості. І мене направили до обласного центру. Там мені спочатку запропонували попрацювати в ра­йонному центрі зайнятості, і в лютому 1992 року я прийшов у центр зайнятості Київського району. Це була непогана школа спілкування з людьми, які залишились без роботи. Потім, після проходження курсів підвищення кваліфікації у Державному центрі зайнятості, я розпочав роботу у відділі ринку праці і програм зайнятості, де і працюю дотепер.

– Ви працюєте у службі зайнятості вісімнадцять років, можна сказати – з перших днів її створення. Чи не шкодуєте, що не обрали інший шлях або спеціальність?

– Про свій вибір – не шкодую. Кожна людина, свідомо чи підсвідомо, обирає роботу, яка їй більше до вподоби. Робота з цифрами, з упорядкуванням інформації мені завжди подобалась.

– Яким був найважчий період Вашої трудової діяльності?

– Найважчий – це коли ми працювали без комп’ютерної техніки. Всі звіти доводилось робити «вручну». Потім перепровіряти, виправляти помилки і знову перевіряти. Щоквартально працівники відділу брали роботу додому.

Перший комп’ютер в обласному центрі серед «звичайних» користувачів (крім відділу АСУ) з’явився у директора. На початку 90-х років це був солідний антураж кабінету керівника. Але він ним не дуже часто користувався. І тоді начальник відділу ринку праці і програм зайнятості Людмила Миколаївна Фокас, яка завжди прихильно ставилась до всього нового, запропонувала йому передати комп’ютер до її відділу. Адже навчитися працювати на комп’ютері спеціалісти могли, тільки працюючи на ньому. Директор не був проти. Він знав про великі плани Державного центру зайнятості щодо комп’ютеризації служби зайнятості і розраховував невдовзі отримати ще кращий комп’ютер. Проте, він спочатку запитав головного бухгалтера, чи не потрібен комп’ютер в першу чергу в бухгалтерії. Але та відмовилась… і згодом пожалкувала, коли побачила, наскільки у нашому відділі прискорилась робота завдяки цьому чуду техніки.

– Чи не важко Вам поєднувати роботу та профспілкову діяль­ность?

– Ви, напевно, маєте на увазі мою діяльність у профспілковій організації обласного центру зайнятості. Зовсім ні. Адже всі наші колеги чудово розуміють важливість роботи профспілки і завжди, коли необхідно, допомагають.Ось недавній приклад. З нагоди 20-річчя Державної служби зайнятості було задумано провести шахово-шашковий турнір. На придбання шахів та шашок пішла б не одна сотня гривень з профспілкового бюджету. Я звернувся до працівників обласного центру зайнятості і декілька з них відразу ж зголосились надати для наших змагань необхідний інвентар. Взагалі, про взаємовиручку наших співробітників треба сказати окремо. Коли у працівників служби трапляється лихо, нікого не треба вмовляти надати допомогу. Люди самі пропонують свої послуги і кошти До речі, працівники служби зайнятості Одещини неодноразово допомагали своїм колегам з інших областей.