Нині банки, часом з найнесподіванішими назвами, зустрічаємо мало не на кожному кроці. Здавалося б, ось де розкіш, широкий вибір фінансових послуг. Та, виявляється, більшість з нас зовсім не вміє і навіть не бажає ними користуватися, надаючи переваги «холдингу — кум, сват, брат», як це називають у народі. То ж у тому «холдингу» й обертаються родинні кошти, а зберігаються за традицією — «в панчохах». То хіба за таких умов можна бодай мріяти про розвиток фінансовго ринку?

Саме з огляду на це американська місія USAID в Україні замовила національне дослідження з питань фінансової освіченості та захисту прав споживачів банківських послуг, прагнучи побачити детальний портрет нашого споживача. Опитування понад двох тисяч респондентів було не з легких — з’ясовували відповіді на 64 питання. Тому заходили до домівок й витрачали на спілкування чимало часу.

Які ж результати дослідження? Про це під час його презентації, яка відбулася у регіональному прес-клубі «Порто-Франко», розповіли радник проекту USAID «Розвиток фінансового сектору» Олексій Куценко та його керівник Роберт Бонд. Незважаючи на велику кількість банків, простому українцеві досі бракує знань про фінанси. Він користується тільки базовими фінансовими послугами, здебільшого нічого не знає про свої права як споживача таких послуг і майже не довіряє установам, що їх надають.

Втім, дослідження продемонструвало: у нашому південному регіоні населення має значні грошові заощадження й готове робити реальні інвестиції. Потенціал фінансових послуг є досить високим, чим варто скористатися. Та, на жаль, споживачам поки що бракує відповідних базових знань. Це і є причиною того, що більшість людей продовжує зберігати свої заощадження у готівці. Так вважає начальник Одеського територіального управління Держкомісії з цінних паперів та фондового ринку Юрій Равинський.

Рівень охоплення населення фінансовими послугами залишається низьким. Близько 40 відсотків українців навіть не мають банківських рахунків. Більшість користуються тільки простими фінансовими послугами, серед яких чільне місце посідає оплата через банк комунальних зручностей — 78 відсотків. Значно менше тих, хто користується банківськими рахунками та пластиковими картками, здійснює платежі та обмін валют через термінали.

Лише 11 відсотків респондентів мають банківські депозити, менше третини користуються кредитами. Не набирається навіть двох відсотків опитаних, які володіють акціями, облігаціями чи вносять кошти в недержавні пенсійні інвестиційні фонди. Хоча понад половина респондентів вважає себе фінансово підкованою, менше чверті з них змогли правильно відповісти на п’ять із семи запитань, відповіді на які необхідно знати, щоб мати змогу самостійно

управляти власними фінансами.

Багато українців мають фінансові проблеми. 56 відсотків опитаних оці­нюють родинний бюджет як задо­вільний, третина вважає його поганим і вкрай поганим. Після здійснення усіх щомісячних платежів лише у 14 відсотків респондентів зостаються гроші, які можна заощадити. Проте вони нікуди не інвестуються, тобто не працюють, а залишаються лежати готівкою.

З’ясувалося ще й таке: українець дуже неохочий до боргів, покладаючись лише на себе. Тож 77 відсотків співрозмовників сказали, що зовсім не мають боргів, і лише 19 відсотків поскаржилися на їх наявність.

Дослідження також виявило, що під час звернень до фінансових установ кожен четвертий споживач зіштовхувався з тими чи іншими проблеми, набуваючи таким чином негативного досвіду. Близько третини опитаних мали конфлікти, оформлюючи банківський депозит чи споживчий кредит. Майже чверть розповіли, що стикалися з проблемою під час користування банківською кредитною карткою.

Мабуть, про це ж може повідати багато хто з нас. Однак захищатися люди не готові. Майже половина респондентів переконана: за будь-яких умов виграє банк, а не клієнт. Небагато є таких, хто вірить, що конфлікт врегулюється по-дружньому або зможе довести свою правоту. Переважна більшість громадян не уявляють, як вирішувати суперечки з фінансовими компаніями. На запитання, до кого звернуться по допомогу, відповіли: «не знаю». Втім, були й інші відповіді — до суду, державних регуляторних органів, Нацбанку, Держкомітету у справах захисту прав споживачів. Найменше (8 відсотків) — до Держкомісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Отже, як бачимо, масова свідомість наших людей ще дуже далека від сприйняття цього специфічного ринку. І це не дивно. Пригадаймо початок дев’яностих років, коли безмежно довіряючи Ощадбанку СРСР, населення чи не за одну ніч позбулося всіх своїх заощаджень. Як повернути ту довіру? Дійшли висновку: потрібна окрема просвітницька кампанія, яка допомогла б населенню краще зрозуміти різні фінансові інструменти. Вона має стати частиною «Програми розвитку фондового ринку України на 2011 — 2015 роки». Це надзвичайно копітка і важка робота. Бо повертати довіру дуже непросто.