За інформацією Рахункової палати, з 28,6 тисячі зареєстрованих в Україні друкованих ЗМІ українською мовою видається 26,8 тисячі, але щоденний разовий тираж україномовних видань удвічі менший за російськомовний і становить 18,5 мільйона примірників.

Як повідомляє прес-служба Рахункової палати за результатами аудиту ефективності використання коштів держбюджету на розвиток і функціонування української мови, на одного росіянина, який проживає в Україні, припадає 4 примірники ЗМІ російською мовою, а на одного українця — лише 0,5 примірника рідною мовою. Отже, читацькі потреби населення України саме в цій сфері не задовольняються майже на 78 відсотків.

Як нагадує «Телекритика», перше місце за сукупними річними накладами в Україні утримують російськомовні видання: тираж газет майже у 2,5 раза, а журналів — у 8,5 раза більший за україномовний. Третє місце за рівнем річного накладу посідають англомовні газети та журнали.

Рахункова палата констатувала також і незадовільне фінансування заходів з відродження національного кіновиробництва. У 2004 — 2010 роках на це з бюджету виділено лише 175,5 мільйона гривень, що дозволяло створювати на рік від п’яти до восьми художніх фільмів. Як наслідок, тільки 21 відсоток суб’єктів кінематографії дотримуються квоти показу національних фільмів, встановленої статтею 22 закону «Про кінематографію», а питома вага національних фільмів у репертуарах кінотеатрів України менше за 1 відсоток.

«Ми всі добре знаємо, наскільки заполітизоване мовне питання, — зауважив голова Рахункової палати Валентин Симоненко. — Однак існує непорушне правило: лише реальні результати допомагають знайти істину в найпалкіших суперечках. І в нашому випадку — це виконання державної програми та розроблення критеріїв соціальної значущості мовного питання. Неправильно визначені критерії збільшують проблему. А вихід — виправити критерії, врахувавши і нові вимоги часу, і потреби суспільства в розвитку української мови».

Та чи зацікавлені на найвищому рівні у виправлені критеріїв? Як зазначається у повідомленні прес-служби Рахункової плати, головним центральним органом виконавчої влади зі здійснення мовної політики у державі визначено Міністерство культури і туризму, координатором виконання держпрограми — Міністерство освіти і науки, спеціальним координатором у сфері книгодрукування та інформаційної політики — Держкомтелерадіо. На жаль, діяльність цих інституцій була непослідовною. Відомства не забезпечували належної організації виконання та якісного і своєчасного контролю за здійсненням заходів програми, і в результаті значна їхня частина не виконана. А непрофесійний підхід МОН ще на етапі формування зазначеної програми створив умови для прогнозованого її невиконання.

До закупівлі україномовної літератури для поповнення фондів публічних бібліотек Мінкульт поставилося вкрай безвідповідально. Відбір книжок спеціально створеною експертною радою проводився без їхньої тематичної та змістовної оцінки, без урахування рейтингів видань, не аналізувався читацький попит. У результаті закуповувалася література, яка від 2 до 7 років припадала порохом на складах видавництв через нецікавість чи незатребуваність споживачем. Порушуючи власні регламенти щодо конкурсного відбору книжок, Міністерство культури і туризму фактично посприяло закупівлі неконкурентоспроможних на читацькому ринку 10,5 тисячі примірників видань на загальну суму 286,2 тисячі гривень.

Звернули аудитори увагу і на таке. Свого часу Міносвіти започаткувало роботи за 13 науково-дослідними проектами зі створення електронних баз даних, електронних тлумачних словників сучасної навчальної наукової термінології, посібника з української мови для студентів із зарубіжжя, інших посібників і методичних рекомендацій. Проте контроль за впровадженням науково-дослідних робіт, на які витрачено понад 1,5 мільйона державних коштів, не здійснювався, тому їхніми результатами на сьогодні ніхто не користується, крім самих розробників, хоча розробки могли б набути широкого впровадження у сферах, де на них чекали.

У Рахунковій палаті зазначають, що через недофінансування не виконувалися наукові роботи в галузі лінгвістичної технології, не створено і не забезпечено функціонування української мови в інформаційному комп’ютерному середовищі, не створено українського сегмента міжнародної лінгвістичної системи та не забезпечено вступу України до Євроворднету.

Ось так наша держава упродовж 2004 — 2010 років дбала про свою державну мову. То хіба дивно, що наші містечкові політикани пішли ще далі — Одеська обласна рада відмовилася від Регіональної програми розвитку і функціонування української мови, а міський голова Одеси з новоспеченим депутатським корпусом вирішили, що на Думській і усно, і письмово має право на життя лише російська?