І впевненість, і побоювання

З робочим візитом у Білгород-Дністровському районі побував Анатолій Новаковський, заступник голови обласної державної адміністрації.

До початку наради з аграріями району він ознайомився з реалізацією багатомільйонного інвестиційного проекту щодо реконструкції Білгород-Дністровського заводу з переробки насіння соняшнику, де на сьогоднішній день освоєно близько 25 міль­йонів гривень.

На цьому підприємстві встановлено сучасне устаткування датського виробництва. У перспективі, з урахуванням специ­фіки Білгород-Дністровського району, заводу приділяється важлива роль з переробки соняшнику та інших олійних зернових культур, вирощених на півдні області. Як підкреслив Анатолій Новаковський, у цьому напрямку планується тісна співпраця з аграріями району.

На семінарі-нараді про підсумки роботи АПК району повідомив заступник голови Білгород-Дністровської РДА Віталій Чернега. У цілому програму «Зерно Одещини» в Білгород-Дністровському районі виконано на 141%. За середньої урожайності 24,7 ц із га зібрано 191 тисячу тонн зернових. Район посів друге місце з валу в області. Побоювання вселяє галузь тваринництва, де знизилася продуктивність. Для поліпшення ситуації провадиться робота зі створення міні-ферм. Середньомісячна зарплата в сільгосппідприємствах району цього року зросла на 13%, склавши 1059 гривень.

Інформуючи учасників наради-семінару про спільні досягнення аграріїв області, Анатолій Новаковський відзначив, що, незважаючи на кліматичні та фінансові складнощі поточного року, минулий сільськогосподарський сезон можна назвати успішним. За підсумками 10 місяців Одеська область посіла перше місце з приросту валової продукції в Україні, а також друге місце з валу зерна щодо первинної ваги. Відзначено позитивні тенденції зростання практично в усіх сільськогосподарських сферах, зокрема 2,4% приросту щодо загального валу у тваринництві. За ініціативи губернатора Едуарда Матвійчука у 2010 році на підтримку аграрної галузі виділено 53 млн гривень. Така сума на АПК регіону виділялася за всі 5 попередніх років. Зокрема, виділені для програми «Зерно Одещини» 32 млн гривень посприяли значному здешевленню 91 зернозбирального комбайна, придбаного аграріями області. Звертаючись до учасників наради, Анатолій Новаковський чергового разу спрямував присутніх на виконання стратегії області. Це – цільове та ефективне використання сільськогосподарської землі і своєчасні розрахунки за це, постійна робота щодо наповнення місцевих бюджетів, видача заробітної плати в розмірах, встановлених законом, із обов’язковою виплатою податків, а також робота органів місцевої влади щодо залучення інвестицій в аграрний сектор.

Для АПК Білгород-Дністров­ського району були дані рекомендації про те, як провести повний аналіз стану аграрного сектору в зимовий період. Дрібним сільгоспвиробникам рекомендовано укрупнюватися, вступаючи до асоціацій.

Тетяна ГУРІЧЕВА, власкор «Одеських вістей», Білгород-Дністровський район

А міг би піти з молотка...

Попутники до Ярового мені трапилися балакучі. Тому доки доїхали до села, багато чого дізналася про непросту долю тутешнього базового господарства СВК «Ярівське».

– Ми ж, вважай, врятували його! – вигукнула жінка похилого віку. – Роти-то на нього багато хто порозкривав. Приїздили сюди, усе роздивлялися.

– Ага, – підтвердила друга. – По хатах ходили. Вже так умовляли паї продати їм. Мовляв, господарство все одно розвалиться. Взагалі нічого не матимемо.

– Не так-то було, – підхопила третя. – У моєї знайомої в іншому селі на це погодилися – так тепер ані землі, ані роботи, взагалі нічого не мають. Ні, чужі – вони і є чужі. Якби й ми піддалися на їхні умовляння – точно пішли б з торбами. Дякувати Богу, Дмитро Дмитрович переконав нас цього не робити.

Жінки мали на увазі Дмитра Дмитровича Чиканчи, який ось уже 10-й рік упевнено керує «Ярівським». У нашій розмові він теж згадав ті дуже складні роки, коли господарство опинилося на межі розвалу – зі зруйнованою економікою, занедбаними землями, сумним настроєм людей. У селі той час називають смутним. Адже на кону стояла не тільки доля господарства, а й усіх ярівців. Ті, що молодші, виїздили. Старші – упокорювалися: що буде, то й буде. Але саме ця тривожна ситуація стала поштовхом до рішучих дій Чиканчи, який не збирався миритися з нею.

– Чому ми повинні віддавати комусь свої землі, на яких трудилися і жили ще наші прабатьки?! – таке запитання, часто ставив тоді односільчанам Дмитро Дмитрович.

І він впливав на їхню свідомість переконливіше, ніж привабливі обіцянки «чужинців».

Але й відновлювати близьке до розвалу господарство теж було справою нелегкою. До того ж землі в «Ярівському» чи не найбідніші в районі щодо гумусу. Погано родили. Разом з тим на його 3600 гектарах працювало 350 чоловік. Навіть при тому, що один відділок від господарства відколовся. А ще 450 гектарів відійшли до новоутворених фермерських. Звичайно, скорочення – захід непопулярний. Але до нього Чиканчи заради врятування «Ярівського» все-таки вдався. Уваги потребувала і галузь свинарства. Відтворення стада було вкрай запущено, про племінних свиноматок тут навіть не йшлося. Тому, скоротивши поголів’я, закупили в агрофірмі «Дністровська» свинок великої білої породи і ландрасів. Уже через два роки свиней годували суто своїм фуражем і преміксами. А в найближчих планах – цілковита заміна свиноматок. Закуплено й перші 20 голів племінних свинок. Динаміка їх вирощування вражає – 120 кг за 6-7 місяців.

Є в «Ярівському» і вівці. Але це переважно для внутрішніх потреб.

– Ми – болгари, – посміхається Чиканчи. – А болгари без бринзи і баранини за стіл не сідають.

Було колись у господарстві й дійне коров’яче стадо. Та градація цінової політики держави цю галузь і в «Ярівському» згубила. Ціни на молоко просто сміховинні. Свинину теж приймають за принизливо низькими розцінками – по 10 гривень за кілограм, баранину – і зовсім по 8 грн. Господарству зараз реалізувати б голів 70 свиней та 100 – овець. Але продавати за такою дармовою ціною рука не піднімається. До країни нескінченним потоком везуть із далекого зарубіжжя відверто сумнівної якості стегенця, м’ясо, фарш. Хоча вітчизняний сільгоспвиробник міг би, як говорить Дмитро Дмитрович, «всю Україну відмінним м’ясом завалити». Ну, чи не парадокс?! Ось чому так наполегливо чекають і в «Ярівському» наведення ладу в ціновій політиці. Як і повернення раніше успішно діючих державних програм щодо компенсації витрат на певні види сільськогосподарських робіт. Ці гроші «Ярівському» дуже б згодилися. Адже, по суті, лише останні років п’ять тут дозволили собі оновлювати техніку. До цього кожна копійка йшла на відновлення зруйнованої економіки господарства. Але щойно стали підніматися – заморозки 2003-2004 років практично знищили усі посіви. Тоді з площі в 2 тис. гектарів зібрали всього 94 тонни пшениці й 140 тонн ячменю. Але ж напередодні взяли кредити в банку... Дмитро Дмитрович розумів, як важливо йому, керівникові, не опустити руки. І він на свій страх і ризик знову бере кредит у банку, де в його порядності й пунктуальності не засумнівалися жодного разу. Потім їде до Криму і закуповує насіння.

Насіння – особлива стаття в економіці господарства. Саме тому, що раніше їхній якості приділялося другорядне значення. От результату й не було. Це сьогодні тут висівають їх першої, другої, максимум, третьої репродукції, і тільки після ретельного обстеження в лабораторії. А колись у хід ішли – від шостої до восьмої. Звичайно, потрібні витрати чималі. Але вони ж і окуповуються з надлишком. Та й за держпрограмою на кожній тонні насіння іде компенсація – 950 гривень. Цього року для «Ярівського» вона має становити 50 тис. гривень.

– Не можна заощаджувати на науці, – переконаний Чиканчи. – Інакше це не господарювання, а пародія на нього.

З 2006 року за рахунок власних коштів, кредитної лінії та компенсації держави закупили нові трактори, комбайни, сівалки, культиватори і дискові борони. Машинно-тракторний парк «Ярівського», заповнений добротною технікою. Щорічно господарство засіває 1000 га озимої пшениці і 600 га – ячменю. А ще – кукурудзу, овес, горох, сорго, нут, ріпак, ні на йоту не відступаючи від вимог сучасної технології їх вирощування. Занадто вже дорого обійшлося господарству чотирирічне відновлення занедбаних полів. І сьогоднішній результат – 30 ц зерна з гектара – для ярівської землі відмінний. Механізатори, які із самого ранку і до пізнього вечора працювали на полях з гербіцидами, ним задоволені. Ще б пак, 2 тис. гектарів посівів були оброблені двічі. Бувало, й уночі працювали, коли денна температура піднімалася під 40 градусів. 250 – 300 тис. грн витрачається щороку на гербіциди, протруйники. Та й нинішній рік не виняток.

Мені знову пригадалася наша розмова з жінками і нотки страху в їхніх голосах:

– Що б ми робили сьогодні без «Ярівського»! Адже з будь-якого питання біжиш у контору. Чи то порося виписати, чи то город зорати. У нас же робітники наприкінці року натуроплатою одержують від 3 до 6 тонн зерна. Ми нашого Дмитра Дмитровича дуже поважаємо.

Що це так, показали красномовно і підсумки виборів. За його кандидатуру в депутати районної ради (уже втретє) проголосували практично усім селом. По суті, вирішення усіх питань, що стосуються соціальної сфери села, без участі СВК не обходиться.

Того дня ми побували із Дмитром Дмитровичем чи не на усіх виробничих дільницях господарства. Він з повагою розповідав про людей.

– Я цілком, – сказав він, – можу покластися на головного бухгалтера Надію Миколаївну Делік, на головного агронома Георгія Івановича Дойжу і головного інженера Георгія Петровича Фучиджи, начальників мех­загонів Василя Іва­но­вича Топала та Іллю Сте­пановича Бардука, наших невтомних тваринників, рільників і механізаторів. Я довіряю їм, вони – мені. Ми – команда.

Таїсія Васильєва, с. Ярове, Тарутинський район