Для кожної цивілізації проблемним є запитання: куди дівати відходи? Відповідь на нього ось уже 14 років намагається донести до влади директор біодинамічного експериментального підприємства «Сашик» Микола Шемет. Він же директор Українського НДІ біодинаміки.

Ця тема, порушена на прес-конференції в обласній організації Національної спілки журналістів України, начебто й не така гучна, як, наприклад, Податковий кодекс. Але життєва. Справді, хто ж сміття прибиратиме?

Останнє десятиліття було врожайним на обіцянки і прожекти щодо створення сміттєспалювальних виробництв. Щоправда, вони не економічні та шкідливі для природного довкілля, але хоч якось могли б сприяти санітарії. Але й ці проекти не реалізовано, тому передмістя Одеси наповнюються смородом санкціонованих та імпровізованих звалищ.

Рішення, що пропонує Микола Шемет, відноситься не до знищення, а до переробки сміттєвих відходів. Причому – з добуванням прибутку. Сміття він розглядає як сировину, з якої можна одержувати біогаз для подальшої його регенерації в енергоносії. Крім того, макулатура, полімери, кольорові метали, скло, тканини, відходи будівництва і усе те інше, що валяється на звалищах як непотрібний мотлох, може стати основою для виготовлення корисних у промисловості й побуті виробів.

До усних гарантій Шемет додає інженерні розрахунки, згідно з якими рентабельність такого заводу сягне 68%. Це 55 мільйонів гривень податкових відрахувань до скарбниці. Сміттєпереробний комплекс може стати місцем роботи для 433 фахівців з мінімальною зарплатою близько 4 тис. гривень. А ті 250 тис. тонн відходів, які будуть трансформовані на комплексі, позбавлять необхідності шукати землю для нових звалищ. Щоб таке санітарне диво запрацювало, потрібні інвестиції – 370 млн гривень. Окупність проекту буде забезпечена цілодобовим життям великого міста.

Років 7 тому на сайті міста світилося оголошення про пошук інвестора на спорудження такого заводу. Але нічого не було сказано про технологію, що, на думку М. Шемета, і прирекло бажаний конкурс на невдачу. Він вважає, що потрібен бізнес-план інвестиції, а не залучені гроші як сума без певного застосування. Резонно було б спочатку пропрацювати технічні норми, умови, підготувати документи, а потім уже запрошувати капітал на виконання конкретного завдання.

Заважає знайти партнера і почати здійснення плану і така стандартна для України перешкода, як відсутність території під об’єкт. Виклопотати рішення про землевідведення складніше, ніж побудувати і запустити завод. Хоча під комплекс достатньо 10 га. Для старту пропонується створення трьох таких підприємств: у приміських Овідіопольському, Біляївському районах і в Суворовському ра­йоні Одеси. Розміщення восьми комплексів сміттєпереробки закрило б в області проблему з відходами на багато років.

Але ентузіазм інвесторів від невирішеності елементарних у такій справі питань остигає. Стомлюється від безрезультатної боротьби і сам директор-біодинамік. А купи сміття ростуть пропорційно чиновницькій бездіяльності.