Публічне акціонерне товариство «Одеський завод ковальсько-пресових автоматів» (ПАО «ОЗКПА») є монополістом в Україні та країнах СНД за виробництвом холодновисадкових автоматів. Вони призначені для виготовлення шурупів, болтів, цвяхів, гайок, а також інших виробів. Їх постачають оборонній промисловості. 25 років колектив підприємства очолює досвідчений керівник Володимир Москалець. Завод експортує свою продукцію до 56 країн світу, зокрема до Італії, Греції, Ірану, Польщі, Туреччини.

Як підприємство виживає сьогодні, коли всі суб’єкти господарювання так чи інакше відчувають наслідки світової кризи?

– Оскільки нашим працівникам належить близько 60 відсотків акцій, ми поставили перед собою завдання будь-що зберегти завод,– говорить Володимир Москалець. – А отже, змушені були опанувати інші види діяльності. Зокрема зайняли таку специфічну нішу, як обслуговування комунальних підприємств міста Одеси, серед них і з виготовлення та ремонту складних технологічних вузлів і деталей.

Завдяки цьому, як запевняє Володимир Москалець, протягом останніх десяти років на підприємстві не було випадків невиплати зарплати або заборгованості за податками. Щоправда, всім інженерно-технічним працівникам, включно з директором, на певний період практично підрізали заробітну плату. Довелося скоротити частину персоналу, але при цьому не продали жодної одиниці технологічного устаткування! Така стратегія й тактика виживання.

– Скаржитися на світову кризу, уряд – марна справа,– веде далі Володимир Костянтинович.– Але, скажу відверто, політика держави стосовно вітчизняної промисловості помилкова й навіть згубна. І її плоди ми все наразі пожинаємо. Досить сказати, що випуск основної продукції довелося значно скоротити. Завод сьогодні випускає 4 – 6 верстатів на квартал, а раніше було двадцять. І те лише завдяки замовленням з Російської Федерації, Білорусі й Молдови.

Утримуючи завод на плаву, голова правління та заводчани розуміють: таке підприємство потрібно не тільки співробітникам, але й місту. Навіть якщо Одесу й перетворять на суцільну курортно-рекреаційну зону.

– Знищувати наш завод нелогічно, – стверджує Володимир Москалець. – Потрібно залишити його як базове підприємство, що могло б підтримувати життєдіяльність міських служб, зокрема комунальних, інших малих і середніх підприємств. Тому ми почали займатися металообробкою, виготовленням різних деталей для найскладніших машин, зокрема для портальних кранів, землечерпалок, ліфтів. Робимо також металоконструкції будь-якої складності, опанували випуск бетономішалок, металопластикових вікон і дверей. Усього не перелічиш.

Таким чином, зберігши висококласне устаткування – бодай і не нове, – фахівці заводу готові до виконання будь-яких завдань, які поставлять перед ними міська влада та підприємці.

– Наприклад, кілька місяців бригада ремонтників билася над редуктором землечерпалки, що стояла на ремонті в Іллічівську,– згадує Володимир Москалець – А ми його виготовили. І скарг не було. От і запитується: потрібно регіону таке підприємство чи ні?

Колектив чимало зробив і для того, щоб мінімізувати свою присутність у житловій зоні.

– Передусім ми провели реорганізацію. Місту були передані три майданчики – на вулицях Станіславського, Лиманчик і Дідрихсона. Крім того, коштом підприємства відселено 22 квартири, та закрито дві неблагополучні в екологічному стосунку дільниці – гальванічну та малярську. Тому наразі наші виробництва практично не чинять шкідливого впливу на довкілля, чому сприяє й санітарно-захисна зона по периметру підприємства.

Віддавши місту три виробничі майданчики, заводчани певні, що підприємство працюватиме й далі. Тим більше, що на місці, де стоять головні корпуси, не можна будувати житлових будинків. Під ними на глибині понад тридцять метрів розташовані величезні катакомби, залиті водою. А фундаменти самого підприємства лежать на бетонних плитах, що забезпечує їхню стійкість.

– Сподіваємося на розуміння та підтримку міської влади, – говорить Володимир Москалець.– Слава Богу, попри тяжке фінансове становище, ми не розгубили своїх замовників. Але проблеми залишаються. Протягом двох років ціни на випускуване устаткування не підвищувалися, а це значить, що підприємство починає працювати собі на шкоду. Крім того, на п’яти наступають конкуренти, зокрема з Китаю. Це некерований процес. Треба щось робити, зокрема в плані державного регулювання.

І міській владі час – не розкидати, а збирати каміння.