Кожен з нас вступає у новий рік з вірою. Вірою-казкою. Що добро, нарешті, здолає зло, що нице й зрадливе буде посоромлене і що правда таки проб’ється крізь ґрати брехні...

Людині хочеться вірити в казку. І не тільки дитині, а й дорослому. Ми, дорослі, творячи свою мрію-казку й молячись за те, щоб вона здійснилася, вкладаємо в ці побажання-молитви навіть більше, ніж наші діти чи внуки. Не про себе ж бо першими просимо, а про них — аби в дітей наших й онуків усе збулося, аби життя до них було милосерднішим, прихильнішим, ніж до нас.

Втім, життя, знаємо, — це випробування. Знаємо, не буває ні легких часів, ні легкого щастя. Знаємо також, що казку-мрію треба втілювати самим. І щоб дійти до мети, переконані, насамперед необхідно йти. Тож вірмо, не спиняймося, ідімо...

Колектив «Чорноморських новин» ні на мить не втрачав і не втратить віри у перемогу загальнолюдських моральних чеснот над лицемірством, пристосовництвом, продажністю, зрадництвом. Ми ні на йоту не відступили і не відступимо від принципів демократичної і соціально відповідальної журналістики: писати правду, давати можливість висловитися кожному, хто хоче й має що сказати, ставати на захист несправедливо скривджених, принижених, обділених... На жаль, непросто, ой як непросто відстоювати нині, здавалося б, очевидні, визнані й проголошені всіма, в тому числі й владою, норми. Політика подвійних стандартів (обіцяти, що почують кожного, — й не чути нікого, крім самих себе та найближчого оточення), підміна понять, коли на біле кажуть чорне і навпаки, коли винного роблять героєм і, натомість, безневинному приписують чужі (часом свої ж) гріхи, заборона на будь-яку іншу, крім власної, «єдино правильної», думку, зверхність з єлейною усмішкою на вустах, майже не приховане блюзнірство (на кого поскаржився, той тебе і судитиме) і т. д., і т. п. З усім цим доводиться мати справу нам, колективу «Чорноморки», впродовж останніх дев’яти місяців. Вистояли. Бо вірили, бо не спинялися, йшли...

Ту віру, шановні наші друзі-читачі, вселяли у нас ви. Саме ваша підтримка допомогла нам вистояти оті дев’ять місяців у протиборстві з неправдою, огорнутою — і тим ще сильнішою, темнішою! — у покривало доброчинності, благородності: мовляв, рішення про вихід облдержадміністрації із співзасновників «Чорноморських новин» голова ОДА Е. Л. Матвійчук підписав винятково заради економії бюджетних коштів. Не про гроші тоді йшлося. Бо за рахунок цієї ж обласної громади додали, й щедро додали, іншим друкованим виданням. Ішлося про знищення самої «Чорноморки». Як української газети, як газети, яка за жодних обставин, за жодні подачки не займатиметься прислужництвом владі, не тиражуватиме щономера портрети її очільника, а виходитиме лише з інтересів своїх читачів і ніколи не поступиться свободою слова.

Дякуємо вам, дорогі наші шанувальники. Ми не зрадили вас, і ви не зрадили «Чорноморку». Ми разом вистояли. Бо разом вірили, не спинялися, йшли...

Складаємо найщирішу подяку всім тим, хто матеріально підтримав газету у скрутну годину. Ось далеко не повний (дехто відмовився назвати своє прізвище) список наших добродійників: Г. Гончарук, В. Пукліч, Є. Хамаза, Є. Акимович, Є. Волошин, М. Дерев’яний, М. Коваль, В. Лавренюк, Н. Пестушко, В. Іожиця, К. Савчук, В. Сидорук, С. Янчук, І. Пірцхаладзе, Д. Мартинюк, А. Ткаченко, Р. Щоголь, Н. Колодєєва, Н. Бабур, А. Рудик, М. Лабунський, О. Марченко, В. Павліченко, Б. Устименко, А. Ткаченко, Ж. Зінченко, В. Черевиченко, А. Запорожченко, Л. Фетель, Г. Чиканович, Н. Кулик, А. Головата, С. Конак, Т. Кривоус, В. Печенко, Г. Загорюк, В. Чумак, Г. Щипківський, П. Агромаков, В. Невмитий, С. Караванський, Т. Царик та багато інших.

Ідімо разом далі. У рік новий, 2011-й. З вірою, що добро, нарешті, здолає зло, що нице й зрадливе буде посоромлене і що правда таки проб’ється крізь ґрати брехні. З усвідомленням того, що цю мрію-віру мусимо творити самі.

Щастя вам усім у новому році!

З найщирішою повагою колектив «Чорноморських новин».