Дошкуляє невідповідність цін

Станом на перше січня в ра­йоні налічується 3140 голів великої рогатої худоби. В тому числі 1975 корів. Це в порівнянні з відповідним періодом попереднього року менше на 73 голови.

289 корів утримується в товаристві «Нива». До речі, це єдине агроформування в районі, яке упродовж всього пострадянського періоду постійно займалося тваринництвом. Хоча в нинішніх економічних умовах займатися скотарством важко, тут намагаються зберегти ферми. І найголовніше не задля прибутку, а заради того, що тут і на сьогоднішній день працевлаштовано близько тридцяти сільчан.

Тримається тваринницька галузь ТОВ «Нива» на ентузіазмі та наполегливості директора товариства Володимира Івановича Фіника та зоотехніка Марії Федорівни Капітанчук. Саме завдяки їм тут не допустили розвалу ферми. Чималий внесок у розвиток галузі роблять тваринники та доярки. За результатами минулорічного трудового суперництва першість виборола доярка Світлана Іллівна Войтенко.

– Що сьогодні заважає господарникам займатися тваринництвом, адже це ненормально, що велика рогата худоба утримується тільки в одному агроформуванні?

З цим запитанням звертаюсь до начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Сергія Леонідовича ЧЕНЧИКА.

– Проблема одна. І приватні господарства, і агроформування страждають від нестабільного рівня закупівельних цін, що не забезпечує сталого рентабельного розвитку виробництва. Сьогодні, наприклад, закупівельна ціна одного кілограма живої ваги становить 8 – 10 гривень. І це в той час, коли собівартість цього ж кілограма сягає 9 – 11 гривень. І при застарілих технологіях щось змінити неможливо. Для того, щоб модернізувати виробництво, переобладнати ферми згідно з сучасними вимогами, потрібні чималі кошти. А у наших господарствах вільних грошей немає. Крім того, нині одна тонна зерна коштує 1,5 тисячі гривень. Якщо ще додати затрати на його переробку, значно вигідніше реалізувати збіжжя, ніж «перепускати» його через тваринництво. Ще кілька років тому, коли тонна зерна коштувала 600 – 700 гривень, а один кілограм живої ваги коштував 15 – 16 гривень, це було доцільно. Таке «пропускання» зернофуражу через тваринництво було вигідним, бо воно давало певні прибутки. Нині ця схема не працює.

Та варто сказати, що сільчани ще сподіваються на позитивні зміни в ціновій політиці та на державну підтримку галузі тваринництва. Саме тому в приватному секторі худобу ще масово не збувають. Хоча невідповідність цін відчутно дошкуляє усім.

Лариса ПІВТОРАК, власкор «Одеських вістей», Савранський район

Кому приносить достаток «Топаз»?

У Великомихайлівському районі лишається добра традиція – вручати Перехідний прапор за кращі показники в сільськогосподарському виробництві. Вже два роки поспіль цей своєрідний знак вшанування праці хлібороба прикрашає невеликий, але затишний офіс ТОВ «Топаз».

– Вам неодмінно треба побувати в цьо­му господарстві, – сказав при зустрічі начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Віталій Олексійович Миронов. – Керівник «Топаза» Микола Миколайович ШИШКІН – один з лідерів сільськогосподарського виробництва в районі. До того ж це надзвичайно розумна, добра й порядна людина. Так можу говорити з повною відповідальністю, бо всі про Шишкіна скажуть лише найкращі слова – і колеги, і підлеглі, й односельці, і районне керівництво. А який це сусід! Жити поряд з ним – одне задоволення.

Ну що ж, заінтриговані, вирушаємо до села Великоплоского, де базується господарство і проживає герой моєї розповіді. Водій автомобіля районної ради вправно обминає численні вибоїни на дорозі. Здавалося, що великим і малим ямкам просто не буде кінця, а на деяких ділянках шляху доводилося вирішувати дилему, як у відомій казці: праворуч поїдеш – ускочиш по самісінькі дверцята, візьмеш ліворуч – почуєш неприємний скрегіт по днищу авто. І все ж, дякуючи професіоналізму водія, ми без проблем подолали майже тридцять кілометрів та прибули до пункту призначення.

– Як же ви дістаєтеся до райцентру такою дорогою? – Це було моїм першим запитанням після привітання та знайомства з Миколою Миколайовичем.

– От уявіть собі, – щиро посміхаючись, говорить він, – мені доводиться мало не щодня їхати у справах до Великої Михайлівки. Тож кожна поїздка, немов випробування. Наші автовласники вже призвичаїлись, знають, де і як можна проїхати.

Загалом, це досить таки велике, село справляє на приїжджих гарне враження. Рівна центральна вулиця розділяє населений пункт на дві частини, у різні боки від неї прямими стрічками відходять інші вулиці й провулки. Обабіч центрального шляху розташовані школа, дитячий садок, Будинок культури, більшість торговельних точок. Та найбільше вражає збереженість приміщень колишнього колгоспу, що функціонують донині в глибині села. У радянські часи тут розташовувався один з найзаможніших колгоспів «Росія», де налічувалось близько восьми тисяч гектарів орної землі. З реформуванням сільського господарства до числа засновників колсільгосппідприємства увійшло шестеро колишніх трудівників. Спочатку вони спільно вели господарство та згодом вирішили працювати поодинці. Коли розділилися, Миколі Миколайовичу Шишкіну дісталася хоч і невелика, але добротна частина. Та, як сказав начальник управління агропромислового розвитку районної державної адміністрації Віталій Миронов, хлопець цього заслужив. Його батько все життя пропрацював у колгоспі головним інженером, та й Шишкін-молодший з юності почав свою трудову діяльність у тракторній бригаді, після служби в армії повернувся до рідного села і виявив бажання зайнятися сільськогосподарським виробництвом.

Вже 10 років Микола Миколайович очолює ТОВ «Топаз». Назва господарства була обрана не випадково, адже відомо: як назвеш корабель, так він і пливтиме. Камінь топаз, як талісман, приносить достаток, визнання, надає своєму володареві такі риси характеру, як чесність, об’єктивність, мудрість, щедрість душі. Чи виправдала назва очікування господаря? Як каже він сам, у плані доходів – гріх скаржитися, а от щодо особистих якостей, то нехай про це краще скажуть люди…

Але повернемося до теми сільськогосподарського виробництва. Окрім рослинництва, у «Топазі» з перших років заснування почали займатися овочівництвом – вирощують томати й огірки. Чула від своїх знайомих, що у сезон збирання врожаю збут помідорів дає можливість без особливих проблем проводити весь комплекс польових робіт. Мало не щодня – це свіжа копійка в касі господарства.

– Звичайно, реалізація томатів літом дуже виручає у фінансовому плані, але це можливо лише тоді, коли є стабільний збут продукції, – говорить Микола Миколайович. – Якщо завод у Степанівці Роздільнянського району в 2009 році приймав помідори по 83 копійки за кілограм, а торік ціна впала до 58 копійок, то як, на вашу думку, це впливатиме на кінцевий результат? Вся проблема в тому, що сільгоспвиробника просто ставлять перед фактом: сьогодні ось така ціна. Взагалі, цінова політика в нашій державі, м’яко кажучи, незрозуміла. Це вже нагадує не ринок, а звичайний базар. Людям, які працюють на землі, у якійсь мірі треба бути провидцями, щоб передбачити чи відчути віяння нового сільськогосподарського сезону. Яскравий приклад минулого року – з ячменем. Збирали його першим і одразу ж реалізовували, бо треба було розраховуватися з людьми, покрити деякі борги, сплачувати за електроенергію тощо. Основну частину урожаю продали по 700 гривень за тонну, а потім ціна піднялася до 1650 гривень. І це – протягом місяця! Отож, щось планувати чи передбачити просто неможливо. Тому й намагаємося на своїх 720 гектарах вирощувати продукцію, як кажуть, в асортименті. На реалізації однієї виграємо, другої – зізнаємо збитків. Так і працюємо.

У господарстві трудиться 42 робітника. Як зізнається Микола Шишкін, це забагато для такого товариства. Але куди подінеш людей? Багато із них пройшли пліч-о-пліч у найскладніші часи, добросовісно та професійно виконують свою роботу. Для проведення комплексу збиральних, осінніх чи весняних польових робіт є вся необхідна техніка, тож за першим покликом усі виходять на поля і до складських приміщеннях, немає необхідності залучати когось зі сторони.

– Сьогодні не так просто знайти справжнього трудівника, на якого можна сподіватися в гарячу пору збирання урожаю, – ділиться керівник «Топазу». – Знаєте, яку я мав проблему з пошуком бригади для робіт на площах томатів?!

– Що, у такому великому селі не знайшлося охочих заробити?

– Знайшлося, але дуже мало і ненадовго. Тому вже майже 10 років у сезон приїжд­жає бригада у складі двадцяти чоловік з Івано-Франківської області. Я для себе зробив висновок, що так, як працюють вони, ніхто з місцевих не може. Якщо планується зібрати певну партію помідорів – вони обов’язково виконають весь об’єм, і наступного дня всі знову прийдуть працювати. На висаджування розсади (це декілька днів) ще знайдуться помічники з місцевих, а от в сезон збирання мушу запрошувати заїжджих трудівників. Вони проживають у гуртожитку нашого товариства, забезпечуються харчуванням. Ми стараємося створити для людей всі умови.

У тому, що в «Топазі» справді дбають про побут своїх трудівників, я змогла переконатися під час невеличкої екскурсії територією господарства. Окрім критих боксів для ремонту і зберігання техніки, добротних складських та підсобних приміщень, увагу привернула невелика окрема будівля для відпочинку механізаторів. Коли ми увійшли, погляду відкрилася простора кімната з м’якими меблями, більярдним столом та всіма необхідними речами для гри. Інша кімната передбачена для переодягання, поряд – сучасні душові кабіни. Комфортно, затишно, як вдома…

Поверталися до райцентру з приємними враженнями, з відчуттям того, що дорогоцінний камінь топаз приносить достаток не лише своєму господареві, а й людям, які віддано працюють разом з ним і щиро прагнуть успіху в обраній справі. Прикладів такої згуртованості колективу, дбайливого ставлення до трудівників нині не дуже багато, тож, можливо, незабаром в районі з’явиться ідея вручення ще одного Перехідного прапора. За людяність!

Олена ХАРЧЕНКО, власкор «Одеських вістей», Великомихайлівський район