Випуск фахівців за робітничими професіями, в яких народне господарство України не відчуває потреби, дезорієнтує молодь і має негативні соціальні та економічні наслідки. При тому, що на первинну професійну підготовку використані значні кошти, молоді люди поповнюють лави безробітних, а держава несе додаткові витрати на їхню соціальну адаптацію. Водночас ті галузі, які реально потребують кваліфікованої робочої сили, її не отримують – такий висновок зробила Колегія Рахункової палати України за результатами аудиту ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів.

За всі роки незалежності України так і не розроблено та не затверджено належного механізму визначення потреби у робочих кадрах для економіки держави. Мінекономіки, до компетенції якого належить законодавче визначення потреб ринку праці, практично усунулося від виконання своїх повноважень у сфері професійно-технічної освіти, а Мінпраці, якому рішенням Кабміну в лютому 2010 р. доручалося реалізувати це завдання, поінформувало про неспроможність його виконання.

Міністерство освіти і науки, яке є головним розпорядником бюджетних коштів, державним замовником і відповідальним виконавцем бюджетної програми з підготовки робітничих кадрів, також практично самоусунулося від формування державного замовлення. Порушуючи законодавство і формально виконуючи функції державного замовника, МОН у 2008-2010 рр. спрямувало 9 млрд 347 млн грн на підготовку кваліфікованих робітників без укладання належних державних контрактів, що дозволило Міністерству уникнути відповідальності за невиконання державного замовлення.

Свої повноваження щодо держзамовлення МОН переклало на керівників закладів профтехосвіти, що є протизаконним. Керівники ж професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) формували держзамовлення, орієнтуючись не на ринок праці, а на попит вступників, а також за фактом проведеного набору.

Міністерство контролює лише загальну цифру вступу за професіями, проте не дотримується затверджених у державному замовленні напрямів підготовки кадрів. У результаті на одних підприємствах фіксується укомплектованість кадрів за певними професіями лише на рівні 19 відсотків, а за іншими в органах служби зайнятості навантаження на одне вільне місце сягає 1000 відсотків.

На підготовку у 2008 – 2010 рр. майже 62 тис. випускників, що навчалися в училищах за державним замовленням і лишилися непрацевлаштованими, неефективно витрачено 585,2 млн грн бюджетних коштів. Більше того, у п’яти регіонах, що перевірялися, центри зайнятості виплатили майже 5 тис. випускників допомогу з безробіття в сумі 4,1 млн гривень. Узагальнені дані про фактичний випуск кваліфікованих робітників у розрізі економічних напрямів МОН теж не контролюються, отже, відповідний аналіз не здійснюється.

Існуюча система профтехосвіти в Україні уже давно не відповідає засадам ринкової економіки. Однак після 2003 р. відповідна державна програма не приймалася. Водночас щорічно у Держбюджеті затверджується понад 3,0 млрд грн на функціонування профтехосвіти, яка не задовольняє потреби держави, не має сучасної бази для підготовки молоді, не надає якісної освіти.

Аудитом встановлено, що лише 26 відсотків профтехзакладів мають базу для підготовки робітничих кадрів з технологічно складних, наукомістких професій, але і вона не використовується на повну потужність. Контроль за обліком та використанням майна профтехзакладів міністерством не налагоджено, заходи щодо його збереження для потреб профтехосвіти не вживаються. Реорганізація мережі ПТНЗ часто має наслідком їхню ліквідацію і втрату будівель та земельних ділянок. Так, з 2000 р. до 2009 р. при ліквідації 45 ПТНЗ сільськогосподарського та меліоративного профілів у МОН вилучено 20,1 тис. га земельних угідь.

Оскільки Україна приєдналася до європейських норм у сфері профосвіти, постала потреба в розробці державних стандартів нового покоління, заснованих на компетенціях (уміннях), а не на теоретичних знаннях (останнім у нашій державі і досі надається перевага). Проте МОН не здійснює на належному рівні оновлення змісту освіти, заяви про видання сучасних підручників, посібників, навчально-методичної літератури тощо залишаються декларацією. У результаті якість підготовки не відповідає вимогам виробництва.

Голова Рахункової палати В.К. Симоненко зауважив:

– Чітко сформована нормативно-правова база працює безрезультатно, а централізація на рівні МОН функцій управління профтехосвітою в Україні створила загрозу існуванню самої системи підготовки робітничих кадрів. Найголовніша продуктивна сила будь-якого суспільства – це його людський, професійний потенціал. Ми ж найактивнішу частину – молодих людей, які здобувають професію, на самому початку їхнього трудового шляху знищуємо. Даємо професію і тут же відбираємо можливість реалізовувати себе. Якість підготовки, та й самі професії, які отримують учні училищ, не відповідають потребам нашої економіки. Та найнебезпечніше – дезорієнтують молодь.