Дискусія навколо зміни герба Одеси знову набирає обертів, корелюючи своєю появою чи то з сонячною, чи з політичною активністю нової влади.

Але нинішню емблему міста змінювати не можна. Як автор офіційної символіки міста Одеси, чий конкурсний проект «Гордість та надія» був схвалений та затверджений історичною V сесією міськради 1999 року, спробую це безпосередньо довести, користуючись нагодою виправити ті помилки, які з’явилися в газетному відгуку після нашої прес-конференції («Чорноморські новини», № 9 від 29 січня). В цьому простому, але штучно заплутаному питанні, мабуть, не всі можуть розібратися.

Справді, за всю історію одеська геральдична емблема змінювалася не раз. Трохи заглибившись у минуле, всі ми згадаємо появу та зникнення додаткових імперських атрибутів царської чи радянської доби. Змінювалася й форма герба. Незмінним залишався тільки наш головний геральдичний символ — срібний якір-кішка з чотирма лапами на червоному тлі нижньої частини геральдичного щита. Його народженню ми завдячуємо, по-перше, ініціативності одеситів та Герольдмейстерській конторі, де створили цей символ, а також імператору Павлу І, котрий у 1798 році затвердив і дарував місту. По-друге — гербовій реформі 1857 року, що формально відмінила існуючий перший герб, який усе ж не відповідав класичним геральдичним вимогам, але зобов’язувала зберігати недоторканним наш срібний геральдичний моносимвол.

Та далі, у вирі політичних метаморфоз, сформувалася хибна традиція політизувати свій символ на ґрунті геральдичного невігластва і штучних кон’юнктурних спекуляцій: спочатку імплантація ідеологізованого додатку, а потім його ліквідація. Іноді, коли історія з граблями повторюється, це набуває настільки гротескного характеру, що може вже зватися геральдичним попандопулізмом: «Влада змінилася — скидай чоботи!»

Але герб та прапор — не чоботи!

Якщо ми — громада, а не стадо манкуртів, то треба усвідомити таке:

1. Місцеве самоврядування — це не містечкове самоуправство, і не можна відкривати скриню Пандори, стравлюючи людей. Не можна політизувати офіційну символіку, змінюючи її коли заманеться. Вона створена не тільки для ритуалізації владних потреб. Це наше символічне обличчя, історична свідомість та сакральні цінності. Герб і прапор створені для об’єднання всієї нашої спільноти, а не лише якоїсь її частини. А спільнота наша дуже різноманітна за своїми національними, релігійними, політичними, віковими та іншими ознаками. Але всіх нас об’єднує саме те, що ми — одесити і маємо історично спільну символіку.

2. Нарешті з 1999 року ми маємо чудовий герб: легко зчитуваний, неполітизований та геральдично правильний, який об’єднує всі покоління одеситів — минулі, нинішні й майбутні. Головними його надбаннями стало те, що, окрім зображення якоря на червоному тлі вже всього щита як сталого геральдичного символу, була вирішена проблема вдалого розташування відзнаки — Золотої Зірки, що символізує статус міста-героя. Як це заведено в геральдиці, почесна нагорода була не лише винесена за межі поля щита, а й знайшла ідеальне місце — поруч з муніципальною короною, символізуючи разом цей високий статус. На полі щита таке об’ємне зображення зірки було б неможливим — могло бути тільки сплощеним і ніколи таким, якою вона була зображена в радянському гербі 1965 року з грубим порушенням основних правил геральдики (та ще й золото на золоті, що взагалі неприпустимо).

3. Завжди існуватимуть деструктивні сили, які, щоб дестабілізувати нашу громаду та впливати на її свідомість, спробують насамперед різними засобами сплюндрувати наші святині. Це стосується й офіційної геральдичної символіки. Якщо рівень як геральдичної, так і загальної культури спільноти низький, а рівень ініціативної байдужості завищений, то це вдається. Яскравий приклад — те, що за класичною рейдерською схемою відбувається з нашою символікою: спочатку одні фальшиві співавтори деформували Золоту Зірку міста-героя, спотворивши герб і прапор та знищивши еталон, розтиражували жалюгідні копії із синіми облямівками та червоними зірками. Інші ж, демонструючи саме ці сфальшовані копії та плюючись на них, знову почали агітувати «за радянську владу та орден Леніна». І всі себе вважають патріотами.

Недарма кажуть: «Не віддавайте святині псам...» Таким чином, геральдика, захищаючи нас, сама завжди потребує захисту від мародерів.

Не міняти треба, а зберігати. Але не так, як зберігали Чорноморський флот, а потім і спалений Морський музей, зруйновану архітектуру історичної Одеси, а тепер ще й символіку. Невже історія нічому не вчить?

Чи, може, настав час революційних змін? То можна почати з назви міста — є вже дуже влучна...

І все ж, уперше в історії Одеси ми маємо ідеальний, соборний, вічний герб найвищих міжнародних стандартів та невичерпного інтеграційного потенціалу, яким можна пишатися. Але тільки змивши з нього бруд та слиз і повернувшись до еталона, може залишитися надія, що ми без ушкоджень передамо його нащадкам і вони будуть нам за це вдячні.